Спираючись на свої спостереження під час роботи з дітьми у навчально-виховних установах, педагог-новатор уперше висунув ідею про використання дитячого товариства як провідного фактора морального розвитку. Саме Пес-талоцці належить формулювання принципу єдності навчання й морального виховання, що його він намагався втілити в систему «морального елементарного виховання». Останнє, на його думку, має на меті «правильний всебічний і гармонійний розвиток моральних задатків людини, необхідний їй для забезпечення самостійності моральних суджень і прищеплення їй певних моральних навичок» '. Як таке воно являє собою одну із складових частин основи фахової підготовки молодого покоління.
Таким чином, в історії філософської думки й педагогічній спадщині минулого є чимало цінних у методологічному значенні положень, суть яких визначила спрямованість і сучасних досліджень у галузі морального виховання. Перш за все, це положення про єдність морального виховання й самовдосконалення, морального, трудового й естетичного виховання, чуттєвого й раціонального у виховному процесі, про взаємозв'язок індивідуального й «суспільного» підходів у вирішенні проблем формування моральної особистості, про роль соціального середовища в розвитку особистості. Зрештою, були зроблені вельми плідні спроби узагальнення практики морального виховання з виокремленням системи його принципів.
1. Курс лекція з етики. – М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.