Поняття «наукової етики» часто зв'язують з якоюсь особою, що спирається на конкретну науку концепцією моралі. Така етика, вважається, ґрунтується на науково-перевірених фактах і використовує наукову методологію. Прикладом подібної «наукової етики» може бути «натуралістична етика», «споруджувана» на природних фактах, якось: інстинкти людини, його природне прагнення до задоволення, його ірраціональна воля до життя, до влади. Такою етикою з'явилася етика соціал-дарвіністів, представниками якої були Ч. Дарвіне, П.А. Кропоткін і ін.
П.А. Кропоткін у книзі «Етика» відзначав, що « самі поняття про добро і зло і наші умовиводи про «Вище добро» запозичені з життя природи»[3] . Існує інстинктивна боротьба між видами й інстинктивною взаємодопомогою серед видів, що і з'являється основою моралі. Інстинкт взаємної симпатії найбільше повно виявляється в суспільної тварин, людини. Сучасна біологія, зокрема етологія, значно розширила уявлення людини про поводження тварин. Однак вона зберегла ідею про природні фактори моралі, найчастіше перебільшуючи їхню роль. Прикладами тут можуть служити концепції К. Лоренца, В.П. Ефроімсона, Г. Селье й ін. ст.
Наукової вважала себе і марксистська етика, що виводила мораль з об'єктивних соціальних відносин, розглядала її як специфічну форму чи свідомості особливий спосіб освоєння дійсності, що має класову основу. Специфічну наукову етику розробляє неопозитивізм, що вважає, що предметом наукової етики може бути лишь мова моралі й етики, а не сама мораль. Подібна етика одержала назву «метаетики»[4,ст.204-206] .
Існують і заперечення проти концепцій «наукової етики». Найбільш серйозна критика представлена емотивізмом як одним з напрямків неопозитивістської теорії моралі. Головний аргумент емотивізма стосується сутності моральних ціннісних суджень. Тут затверджується, що всі ціннісні судження є прескрипциями, а не дескрипціями, тобто вони виражають наші суб'єктивні чи установки емоції, а не позначають щось об'єктивне[4,ст.236-238] . Однак ця точка зору не пояснює можливість моральної аргументації, споровши, - вони тоді просто стають безглуздими, тому що всі судження рівнозначні. Цілі шари буття як, наприклад, природна і соціальна сфери виявляються «знеціненими». Етичні навчання, що відстоюють тезу про дескриптивності ціннісних суджень, тобто про те, що вони описують щось об'єктивне в моралі, з'являються більш правдоподібними. Вони пояснюють більшу кількість моральних явищ, і їм варто віддати перевагу. Емотивізм веде до релятивізму і нігілізму як етичним навчанням, що затверджують, що в сфері моралі усі відносно, і що немає абсолютних, загальнолюдських цінностей добра.
Отже, поняття «наукової етики» не є беззмістовним чи безглуздої. Етика може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, прескриптивних суджень, самооцінок.
Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього обґрунтування. Актуальної є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. У цілому, дане співвідношення з'являється різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підмінювати загальнолюдську мораль професійної. Існує тільки одна мораль, що і з'являється загальнолюдської, а всі інші специфічні моральні системи є лише її різновидом.
Як замічено в геніальному романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита» про осетрину «другої свіжості»:
«- Голубчик, це дурниця!
- Чого дурниця?
- Друга свіжість – от що дурниця! Свіжість буває тільки одна - перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, те це означає, що вона тухла!»
Тому коли виникають у свідомості суб'єктів протиріччя між вимогами загальнолюдської моралі і вимогами професійної етики, то перевага варто віддавати загальнолюдським моральним принципам.
Професійна етика різноманітна. Найбільш значимі професійні етики – це етика лікаря (деонтологічна етика), етика юриста, етика бізнесу, етика вченого, педагогічна етика й ін.[15]
Висновок:
Роблячи висновок про етику та науку, етику та філософісофію, дані структурні елементи взаємодоповнюють, взаєморозвивають одна одне і створюють єдиний потік, який дає можливість зрозуміти суть і „фундамент” етики, як токої.
Кожна з вищенаведених наук додає до етики свою частину знань, понять і теоретичних відомостей.
Знаємо що філософія наука абстрактна загальна, але в той же час вона дає першопоштовх для роздумів для створення нового та удосконалення ранішествореного. Так і з такою наукою, як етика вона дає ті основи на яких може бути побудоване все інше для практичного, конкретного та потрібного людству і конкретно індивіду.
Творчість, мистецтво дадає перли в житті людини, дає людині інтегрально розвиватися, самостверджуватися і самореалізовуватися. Тобто проходити 2гу частини піраміди Маслоу,а ми знаємо що дана піраміда відображає бажання людини,індивіда. Дану теорію можна порівнювати до мистецтва, як складової етики, так,як вона розвиває етику як науку не як просто черсву, суху академічну науку, а як щось живе і потрібне в житті. Повязуючи етику з релігією, наукою і професіями можна найкраще зрозуміти суть даної категорії.
Отже, етика - багатогранно-інтегроване явище, що взаємодоповнює цілісний потік науки, як цілісного інститута.
Використана література.
1. Курс лекція з етики. – М., 2000.cт.
2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.
3. Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 6 т. – М., 1964. – Т. 3. - С. 661.
4. Кант И. Критика практического разума // Соч.: В 6 т. – М., 1964. – Т. 4. Ч. 1 - С. 454.
5. Толстой Л.Н. Так что же нам делать? // Собр. соч.: В 22 т. – М., 1983. – Т. 16. – С. 209.
6. Аристотель. Большая етика // Собр. соч.: В 4 т. – М., 1983. - Т. 4; Аристотель. Никомахова етика. Ст.304-308
7. Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия // Философские произведения. – М., 1990.ст.208-210
8. Толстой Л.Н. Так что же нам делать? // Собр. соч.: В 22 т. – М., 1983. – Т. 16. – С. 209.
9. Кропоткин П.А. Етика. - М., 1991. – С. 34.
10. Лоренц К. Агрессия. - М., 1994; Ефроимсон В.П. Генетика и етика. - СПб., 1995. ст.103-109
11. Мур Дж. Принципи етики. – М., 1984.ст.306-307
12. Ayer A.J., Language, Truth and Logic. Harmondsworth, Penguin, 1982. ст.302-305
13. Войтила К. (папа Иоанн Павел II). Основания етики // Вопр. философии. – 1991. - № 1. ст.,28-36
14. Феофан Затворник. Начертание христианского нравоучения // Творения иже во святих отца нашего Феофана Затворника: В 2 т. - М., 1994. - Т.1. - С. 7.
15. Св. Игнатий Брянчанинов. Аскетические опити // Творения святителя Игнатия Брянчанинова: В 7 т. - М., 1991. - Т. 1 - 2; Св. Тихон Задонский. О истинном христианстве // Творения св. Тихона Задонского: В 5 т. - Изд. Псково-Печорского монастиря. – 1994. – Т. 2 - 3; Св. Феофан Затворник. Указ. соч. - Т. 1 - 2; Арх. Платон. Православное нравственное богословие. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1994. ст.2-9