Мусульмани, здоров'ю яких дотримання посту може зашкодити, звільняються від нього. Це хворі, немічні, літні, жінки, які годують дітей.
Хадж. Ісламський правовірний обов'язково має також здійснити паломництво — хадж (араб. — подорож із певною метою) до Мекки, засвідчуючи цим самим свою любов і відданість Аллаху.
Хадж — один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).
Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона — харам ("священна", "заборонена").
Готуючись до хаджу, вірному слід пам'ятати слова Аллаха: якщо ви вирішили здійснити хадж і вийшли з будинків своїх, очистіть серце своє, приховайте бажання свої й пристрасті, уникайте розпусти, суперечок, кровопролиття і словоблудства. Ставши перед Господом вашим, проявіть належну вихованість, повагу і покірність. Знайте, направляєтеся до того наймогутнішого, якому належать небеса, земля і те, що між ними. Всі, крім нього самого, мають потребу в ньому. Знайте, що якщо ви виявите перед Всевишнім таку покірність, смирення і відданість і поклонитеся йому від усієї душі з чистими помислами, отримаєте велику нагороду.
Хадж розглядається як величний обряд поклоніння і вияву любові до Аллаха. Бо чи ж полишила б людина свою рідну домівку, улюблену справу, дітей і друзів, чи змогла б добровільно терпіти тягар довгого шляху, коли б у серці її не було любові до Аллаха, глибокого бажання й трепетного очікування зустрічі з ним? Хадж — це час самоочищення. Бо йдучи до святого місця, відчуваючи з кожним днем, годиною наближення Кааби (головної святині у вигляді кубоподібної будівлі висотою до 15 метрів, складеної з кам'яних плит), людина всім серцем відвертається від спокуси і помилок, кається в колишніх гріхах, у неї з'являються нові праведні думки, яких раніше не було.
Під час хаджу Мекка стає мусульманським центром, до якого спрямовані помисли й душевні поривання представників різних народів і країн зі всіх кінців землі. Відтак хадж, з одного боку, — це поклоніння Всевишньому Аллаху, з другого — своєрідний щорічний всесвітній форум мусульман. Хадж здійснюється в чітко визначений мусульманським календарем час, у місяць зуль-хад-жа (четвертий після рамадана). Він знаменує собою три події в мусульманській історії. Перша — прощення і возз'єднання Адама і Єви з Богом. Друга — принесення в жертву пророком Ібрагімом сина свого Ісмаїла. Третя — життя в послуху пророка Мухаммеда.
Під час хаджу мусульманин мусить виконати чотири необхідні умови.
Перша — покритись іхрам (двома простими покривалами білого кольору).
Друга — обійти навколо Кааби.
Третя — здійснити похід в долину Арафат.
Четверта — ще раз обійти навколо Кааби.
Чоловіки-паломники, які виконали всі чотири умови, називаються хаджі, а жінки — хаджа.
Свята. Мусульманський культ передбачає також дотримання мусульманських свят. Серед них особливе значення має ураза-байрам (араб. — свято розговіння), яке відзначається в перший-другий день наступного за рамаданом місяця. Обряд свята полягає у спільній молитві, за якою починається святкова трапеза і подавання милостині біднякам. Згідно з традиціями ісламу під час ураза-байрам віруючий звітується за піст, що минув, та починає відбувати покарання у разі порушень правил поведінки. Тоді він сплачує фітр-садака.
Найголовнішим святом мусульман є курбан-байрам (жертвопринесення), яке відзначається через 70 днів після закінчення ураза-байрам. Починається воно 10—20 числа місяця зуль-хаджа і триває три-чотири дні. Центральною ритуальною дією курбан-байраму є принесення кривавої жертви (вівці, ягняти, барана, верблюда) на згадку про те, що Ібрагім був готовий принести в жертву свого сина Ісмаїла. М'ясо віддають бідним.
За ісламською традицією, жертвопринесення є необхідною умовою потрапляння до раю. Шлях до нього лежить через Сірат-міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночий волос, гостріший за лезо шаблі й гарячіший від вогню. Біля входу на Сірат стоять тварини, заколоті під час свята. На них віруючі й переїжджають через міст. Вважається, що той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мосту і впаде у пекло. Ритуал свята передбачає і відповідну молитву, відвідування могил предків та поновлення одягу. В цей час здійснюються паломництва (хадж) до Мекки.
В особливій шані й свято мавлюд-ан-набі (день народження пророка Мухаммеда), що відзначається мусульманами у місяці рабі-аль-авваль. Важливу роль в ісламі відіграє обряд сунат (обрізання), що знаменує перехід юнака до іншої соціальної групи і є внутрішньою ознакою релігійної належності.
Попри єднальну силу Корану іслам не є монолітним. Його внутрішній поділ обумовлений кількома причинами. По-перше, в ісламі немає релігійної установи, рішення якої з релігійних питань мали б силу закону подібно до християнських Вселенських соборів. По-друге, єдиної, загальновизнаної у мусульманському світі богословської концепції теж немає. По-третє, іслам значно більше, ніж інші релігії, прагне до регулювання всіх аспектів суспільного життя, а відтак час від часу втягується в боротьбу політичних інтересів й амбіцій.
Історія ісламу наповнена конфліктами, в яких химерно перепліталися політичні й релігійні чинники, і не завжди можна було визначити, які з них домінували. А якщо до цього додати ще й відсутність в ісламському богослов'ї критеріїв щодо трактування істинності певного положення, що інколи спричиняло численні суперечки серед мусульман навіть з приводу основоположних питань віри (наприклад, поняття віри, єдинобожжя, сутності Бога тощо), то стає зрозумілим, чому іслам має кілька течій. Уже через три десятиліття після смерті Мухаммеда мусульманська громада розкололася на три основні напрями: сунізм, шиїзм та хариджизм.
Сунізм
Сунізм — релігійно-філософська система ортодоксального ісламу, що охоплює майже 90 відсотків мусульман, які називають себе ахль ас-суна (люди Суни) і вважають, що саме вони дотримуються традицій пророка. Вони шанують не лише Коран, а й святість Суни, яка є сукупністю хадисів, тобто розповідей про висловлювання та діяльність пророка Мухаммеда.
Хадис (араб. — повідомлення) — розповідь про діяння і висловлювання пророка Мухаммеда та його однодумців, що склали зміст Суни.
Формально сунітом вважається той, хто визнає перших чотирьох правовірних халіфів і правдивість збірок хадисів.
Халіф (араб, халіфа — спадкоємець, намісник) —духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.
У сфері теології головна відмінність сунізму від шиїзму полягає в тому, що його прибічники не визнають можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, заперечують ідею про особливу природу двоюрідного брата пророка Алі й право його нащадків на імамат — управління громадою. Світського і духовного главу повинні, на їх думку, обирати члени громади. Сунізму притаманні також свої особливості у деяких принципах юридичних рішень, характері свят, ставленні до іновірців, у деталях молитви тощо. Священними містами сунітів є Мекка і Медина.
Сунізм не є однорідним. Він поділяється на чотири релігійно-правові мазхаби (школи). їх назви походять від імені їх засновників. Це ханіфіти, засновником яких вважається перс Абу Ханіфа Неман ібн Сабіт (700—767); малікіти, засновник — виходець із Медини Малік ібн Анас (715—795); шафіїти, засновник — виходець із Єгипту Мухаммед ібн Ідрис аш-Шафії (767—820) та ханбаліти — засновником є виходець із Багдада Ахмед ібн Ханбал (780—855). Усі школи регламентують мусульманські правові положення на основі чотирьох принципів, базовими для яких є Коран, Суна, кияс та іджма.
Кияс — порівняння, або аналогія, з юридично подібними випадками — судження про не передбачені Кораном і Суною положення за аналогією з тими, які є.
Іджма (консенсус громади)—узгоджена думка мусульманських богословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не передбачено Кораном або Суною.
Відмінність між мазхабами здебільшого і визначається їх ставленням до іджми та киясу. Так, малікіти вважають, що консенсус громади виражається в консенсусі вчених-богословів ("улама"), а ханіфіти допускають індивідуальну інтерпретацію, якщо вона спрямована на благо громади. Шафіїти акцентують увагу на Суні та впевнені, що консенсус досягається тоді, коли існує узгодженість усіх обрядів. Індивідуальні судження заперечуються. Усі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівноправними, й тому мусульмани можуть дотримуватися будь-якого з них. Більшість сунітів є прихильниками ханіфінітського мазхабу. Вони живуть в Афганістані, Індії, Пакистані, Китаї, Туреччині, Сирії, Єгипті, Росії. Мусульманські громади в Україні також здебільшого є сунітськими.
Шиїзм
Це — другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник шиїзм (араб, ши'a — угруповання, партія) як політична течія у другій половині VII ст. в Іраку. Особливо поширився в Ірані у VIII ст., сприйнявши при цьому деякі елементи віровчення і культу зороастризму, буддизму тощо. Сьогодні понад 90 відсотків населення Ірану є шиїтами.