До того ж у Кодексі честі співробітника органів внутрішніх справ України говориться: “своїми вчинками і поведінкою, способом життя підтверджувати високі принципи безкорисливості, чесності і скромності в суспільному та особистому житті, нетерпимо ставитись до яких-небудь аморальних проявів” [7].
Як відомо, ефективне правове регулювання певних груп суспільних відносин адміністративно-правовими нормами може бути досягнуто лише внаслідок одночасного вдосконалення змісту й форми нормативно-правових приписів, тобто шляхом здійснення їх систематизації, у тому числі й норм, які передбачають дисциплінарну відповідальність різних категорій державних службовців, і, крім іншого, мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Звичайно, робота із систематизації нормативно-правових актів через свою особливість займає багато часу, практика правозастосування та її узагальнення відстає від нормотворчого процесу в окремих галузях управління. Звідси цілком зрозуміла циклічність у розвитку нормативно-правового регулювання інститутів юридичної відповідальності в Україні [8, с. 177].
Слушною видається також думка В.Б. Авер’янова щодо здійснення поетапної кодифікації за окремими сферами або підгалузями й інститутами адміністративно-правового регулювання та створення в найближчій перспективі Кодексу поведінки і дисциплінарної відповідальності державних службовців, а в подальшій перспективі – Кодексу державної служби, що будуть позитивно впливати на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців [1, с. 71].
Потреба у проведенні виховної роботи, підвищенні професійного, культурного та освітнього рівня працівників визначала в наказі МВС України “Про підвищення рівня загальної та професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та ролі керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92 р. Підкреслюючи значення та відповідальність виховної діяльності в ОВС, у наказі зазначалось, зокрема, що участь керівників у вихованні працівників потрібно вважати невід’ємною складовою їх службової діяльності. Відповідно до наказу, керівний склад органів, підрозділів та навчальних закладів МВС України зобов’язувався проводити індивідуальну виховну роботу з підлеглими, контролювати питання підвищення професійного, освітнього та культурного рівня працівників, поведінку на службі та в побуті, застерігати від небажаних та таких, що компрометують, зв’язків [19].
На думку Н.П. Матюхіної, у роботі з особовим складом рекомендувалось активно використовувати різні форми професійного навчання і службової підготовки, інструктажі, аналітичний розгляд конфліктних ситуацій, наставництво. Від підлеглих вимагалося підвищувати рівень культури спілкування і поведінки у громадських місцях, покращувати стройову виправку і зовнішній вигляд, виявляти турботу про духовний і моральний стан працівників. У наказі зверталась увага також на необхідність розвивати та вдосконалювати такі форми етичного й естетичного виховання працівників ОВС, як школи і університети культури, читацькі конференції і клуби за інтересами, фестивалі самодіяльної творчості тощо[16, c. 18-19].
Важливе місце в процесі підвищення мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців має займати система виховної та соціально-психологічної роботи, яка сьогодні створюється, її треба розуміти як комплекс заходів, що здійснюються практичними органами, а також спеціальними психолого-педагогічними підрозділами з таких питань: професійно-орієнтаційна робота серед населення з метою пропаганди діяльності правоохоронних органів та професійний відбір кадрів для навчання та роботи спеціальних категорій державних службовців; психолого-педагогічна підготовка співробітників; психолого-педагогічний супровід діяльності працівників на всіх етапах навчання та служби; психологічне забезпечення заходів з охорони громадського порядку, розробка текстів звернень, листівок, пам’яток; проведення переговорів з населенням; навчання учасників таких заходів методам та прийомам самомобілізації; розробка рекомендацій з формування готовності особового складу до дій в екстремальних умовах; психологічна реабілітація співробітників, що постраждали при виконанні службових обов’язків; соціально-психологічний захист працівників та їх сімей тощо [21, с. 65].
Слід зазначити, що виконання спеціальними категоріями державних службовців своїх оперативно-службових та виховно-профілактичних функцій проходить сьогодні в умовах постійно підвищеного психоемоційного напруження, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, що зумовлює значне зростання психічних навантажень на кожного співробітника. Так, навантаження на основний оперативний склад органів внутрішніх справ за минулий рік збільшились у 2–5 разів і в середньому по Україні в 2–3 рази перевищують науково обґрунтовані норми. Наприклад, на одного слідчого припадає в середньому 80 справ, що перебувають у провадженні. За даними МВС України, щоб зменшити навантаження на одного працівника органів внутрішніх справ, потрібно виділити 124 тисячі штатних одиниць. Вирішення цієї проблеми, підбір та підготовка кваліфікованих кадрів у бажаній кількості займе, звичайно, багато часу. Тому необхідно шукати шляхи позитивної мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців щодо формування у майбутніх працівників психологічної стійкості до можливих фізичних та психічних перевантажень [9, с. 48].
Як відомо, діяльність спеціальних категорій державних службовців належить до категорії найбільш стресових явищ. Якщо частоту стресових ситуацій виразити залежно від професії за десятибальною системою, то, згідно з проведеними дослідженнями, професія міліціонера займає друге місце – 7,7 бала (професія шахтаря – 8,3 бала). Дійсно, діяльність багатьох служб спеціальних категорій державних службовців, перш за все оперативних, пенітенціарних, проходить у мінливих умовах, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, пов’язана з ризиком для життя. Вплив цих умов, психічні перевантаження призводять співробітників до стану, який називається “стрес”. Він виникає в період небезпеки, страху, невдач, втрати надії, перспективи, спричинює вкрай негативний вплив на організм, гальмує продуктивну діяльність співробітника, принижує його працездатність, травмує психіку, а через неї й інші системи організму, і в цілому веде до психологічної та професійної деформації [9, с. 49].
етикет службовець кадри мотивація
ВИСНОВОК
Отже, дослідивши це питання, можна зробити висновок, що дотримання правил етикету допоможе спеціальним категоріям державних службовців досить успішно визначати свою поведінку в повсякденному спілкуванні на роботі, вдома, у громадських місцях, створить імідж інтелігентної людини та кваліфікованого юриста-професіонала та впливати на успішну мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, Суворе дотримання правил етикету – важлива умова високої культури поведінки спеціальних категорій державних службовців, але навіть скрупульозне знання і дотримання правил етикету не гарантує належної поведінки людини, бо конкретні обставини настільки різноманітні, що жодні правила й норми не в змозі охопити їх повністю. Щоб уникнути всіх помилок в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, необхідно виробити в собі відчуття емоціонального співпереживання людям; це називають тактом, і лише розвинуте почуття такту дасть змогу правоохоронцю визначити належні міру в словах і вчинках, у вияві інтересу і поваги до громадян нашого суспільства.На сьогодні при закріпленні комплексу службових обов’язків і прав спеціальних категорій державних службовців приписи закону ґрунтуються на принципі поваги і дотримання прав людини, що відповідає нормам Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, який було затверджено Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.79 р. Оцінюючи свої можливості стосовно служби в правоохоронних органах, молодь приміряє їх не стільки до всієї системи правоохоронних органів в цілому, скільки до мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ : монографія / С.В. Пєтков. – Сімферополь : Таврія, 2004. – 564 с.
1. Пєтков С.В. Сучасні менеджери і менеджмент у державному управлінні / С. В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – №4.– С. 84–94.
2. Пєтков С.В. Шляхи підвищення ефективності управлінських рішень в ОВС України / С. В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2005. – №3. – С. 48–56.
3. Положення про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування : затверджено Указом Президента України від 03.05.2006 р. № 340/2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.gov.ua.
4. Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України : затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.11.2003 р. №1458 [Електронний ресурс] –
5. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
6. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину : монографія / А. В. Савченко. – К. : Атіка, 2002. – 144 с.
7. Серьогін С. Організація кар’єри державного службовця як засіб попередження і запобігання корупції / С. Серьогін, В. Хлуткова // Вісник УАДУ. – 1999. – № 4 . – С. 100–105.