Міністерство освіти та науки України
Національний технічний університет
"Харківський політехнічний інститут"
Кафедра етики, естетики, історії культури
Контрольна робота зетики
Тема: "Розуміння добра і зла в історії людства"
Студента 1 курсу
Групи КІТЗ-19
Гладкова Євгена Єгоровича
Зміст роботи
Вступ
Людина як центральна проблема філософії
Розуміння добра
Розуміння зла
Діалектика добра і зла
Різниця між добром та злом
Зміст та взаємовизначеність добра і зла
Проблема вибору
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
На протязі багатьох століть людство мріяло про щасливе та благополучне життя, наповнене високим змістом та засноване на ідеалах добра та справедливості, вірності та честі, порядності та товариській взаємодопомозі, красоті та гармонії.
Совість та доброта, честь та гідність, обов’язок та відповідальність – усі ці моральні поняття та цінності завжди висловлювали найглибші прагнення людства у його духовному розвитку, відкривали перспективи вдосконалення людини і надавали її життю гідність та значення. У міфах та легендах, релігійних та філософських вченнях висловлені мрії людей про ідеальний світ, у якому добро та справедливість, обов’язок та відповідальністю, честь і гідність є основою суспільних відносин. Значний вклад у духовні пошуки людства вносили і вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці як філософській науці про світ моральних цінностей та цілей, мораль стає предметом спеціального інтересу у цілому.
Етика виникла більш ніж дві з половиною тисячі років тому, коли у результаті суспільного розподілу праці пізнавальна, теоретична діяльність відокремилась від безпосередньо практичного морального усвідомлення. Вона дає напрям на вирішення тих практичних проблем морального буття людини, з якими їй доводиться постійно зустрічатись у повсякденному житті – що добре і що погано, що правильно, а що ні і чому, як слід діяти, щоб зберегти добре ім'я та гідність. Спочатку етика формувалась як "практична філософія", що дає людині розуміння про доброчинне життя. при цьому більшість філософів розглядали свої філософські системи як необхідну основу "практичної філософії", вбачаючи саме у ній головне значення і результат своїх теоретичних настроїв.
Етика завжди прагнула до теоретичного розуміння цінних для людини проблем життя – як та для чого потрібно жити, на що орієнтуватися, у що вірити і чого прагнути.
Для того, щоб відповісти на питання щодо теми, треба, перш за все, відповісти, що таке добро та зло, і спробувати дати цим поняттям визначення.
Людина як центральна проблема філософії
Світ, у якому живуть люди, дуже суперечливий. Часом виникають класові чи національні, виробничі чи побутові конфлікти, міждержавні зіткнення, війни, де ллється кров, гинуть люди, назавжди зникають з обличчя Землі матеріальні та духовні цінності. Чи можливо протистояти цьому? Це можливо тільки за умови здорового глузду, розуму та бажання, сформованих на основі вивчення, розуміння суті тих життєвих реалій, у яких трапляються ті чи інші соціальні конфлікти, реалізуються людські взаємовідносини.
Головною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу та цілей його життя. Людина – початок філософських міркувань, їх принцип та кінцевий результат. Саме тому кожен філософ на протязі усієї історії перш за все намагався об'єктивно розібратись у духовних орієнтирах свого часу, соціальних та моральних цінностях, світогляді.
Розмірковуючи про майбутнє людства, Кант прогнозував вічний мир, можливість якого гарантувала природа. Суспільство повинно піднятись до такого рівня розвитку, вважав філософ, щоб люди заставили самі себе досягнути стану миру. Добром є те, що відповідає велінням морального закону, закладеного у кожній розумній істоті ті незалежної від обставин, у яких живе людина.
Людвіг Фейєрбах казав про людину як частину природи, вважаючи, що сутність людини незмінна, а його відчуття та бажання визначають його поведінку та виступають головними критеріями історичного процесу. Людина у своїй діяльності керується не абстрактними категоріями, а власним прагненням до щастя. Необхідно створити умови для щастя для людини, зробити умови життя людськими. Основою щастя та благополуччя людей у суспільстві є правильно зрозумілі інтереси кожної людини, які співпадають з інтересами суспільства, що можливо тільки на основі любові між людьми, яка і є рухомою силою суспільного прогресу.
Розуміння добра
У повсякденному житті ми дуже часто використовуємо слово "добро" і не зважаючи на лексичну єдність ("добре вино", "добриво" і т. п.) необхідно розуміти змістові відмінності у використанні цього слова.
Важливо при цьому розрізняти добро у відносному та абсолютному значеннях. "Добро" у першому випадку це щось гарне, тобто приємне та корисне, цінне заради чогось іншого, цінне для цієї особи у обставинах що склались і т. п., а у другому випадку – це прояв добра, тобто цінного самого по собі і який не засобом задля іншої цілі.
Добро у другому абсолютному значенні – моральне, етичне поняття. Воно висловлює позитивне значення явищ або подій відносно вищої цінності – ідеалу.
Добро це те, що оцінюється позитивно і розглядається як важливе та значуще для життя людини та суспільства, те, що дозволяє людині і суспільству жити, розвиватись, досягати гармонії і досконалість.
У безрелігійній свідомості добро розглядається тільки як результат нашої оцінки, тобто деякої суб’єктивної позиції. У релігії добро виступає характеристикою усього світу. Воно створене Богом, більш того, він є самим благом, вищим із усіх можливих, він – джерело та центр людських цінностей світу. Люди не повинні осмислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати їх як об'єктивно існуючі. Цей шлях приведе їх до Бога як до вищого блага.
Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями – доброти та доброчесності. Доброю ми називаємо людину, яка несе людям добро, яке розуміється як кохання, допомога, прихильність. Доброчесністю ми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони у різних культурах та у різних епохах істотно відрізняються. Так, наприклад, головними добродіями грецького мудреця були безпристрасність, суворість і безжалісність, мужність та неухильне виконання обов’язку. Гордість теж відносилась до доброчесності. У протилежність цьому основними християнськими рисами є покірність та любов, яка проявляється навіть у відношенні до ворогів. А гордість – напроти, відносять до пороків.
У межах однієї теж самої моральної системи різні доброчесності висловлюють різні форми добра: покорення та мужність, доброта та суворість, щедрість та бережливість, справедливість та великодушність. Кожне суспільство і кожна культура виробляє цілий ряд дій, які дозволяють сформувати у членах суспільства ці моральні якості, котрі необхідні для виживання і розвитку суспільства. В усіх культурах носіями доброчесності виступають народні герої та святі.
Починаючи з XVII – XVIII століть у Європі формується уявлення о маралі як системі взаємної корисності. У відповідності з поглядами філософів, що жили в той час, добро це все, що корисно, тобто те, що відповідає задовільненню будь-якої потрібності людини. Внаслідок такого підходу, добро виявляється надзвичайно різноманітним. У центрі утилітаристично-прагматичного розуміння "добра" стоїть людина, занепокоєна задовільненням своїх потреб. Він може бажати і усім іншим задоволення і щастя, але піклується, в першу чергу, про своє власне благополуччя, про добро для себе. Це добро, перш за все, виявляється сукупністю матеріальних та соціальних благ. Зведення добра та користі разом розмиває критерії між добром та злом, і у відповідності з цим поняттям можливо буде дуже корисно когось вбити чи пограбувати для того, щоб отримати деяке благо та задовольнити свої потрібності. Це допоможе досягнути особистої мети і отримати потрібне задоволення – багатство та владу. Також буде корисно для себе принижувати інших людей, знущатися над ними, щоб задовольнити своє бажання самоствердитись. Від добра, у сучасному розумінні цього слова, така поведінка дуже далека.
У моральній свідомості справжнє добро – це те, що є добром для усіх, як для людства, так і для кожної людини окремо. Але це добро достатньо абстрактно у світі, де зіштовхуються потреби, бажання і погляди. Ідеал добра для усіх – це ідея, що вказує напрям руху людства. Корисне для людини може бути некорисним для окремого індивіда, інтереси якого часто можуть не враховуватись та ігноруватись, для досягнення загального "великого добра".
У релігійній моралі добро – це єднання з Богом, рятування душі, милосердя, тобто вищі цінності, заради досягнення яких повинні бути направлені усі зусилля людини.
За межами релігії вищими моральними цінностями є гуманність, справедливість, кохання. Вищою моральною цінністю може бути самореалізація людини, що розуміється як її гармонія зі світом, творчість на благо Батьківщини. Це ті види відносин, які не приносять конкретної матеріальної вигоди, практичного досягнення успіхів. Напроти, заради них люди жертвують багато чим іншим.
Вищі цінності конкретних людей та конкретних культур різні, але у високій моралі добро завжди включає у себе лише такі орієнтири, які об'єднують людей між собою. Егоїстичні цінності не можуть бути моральним добром. Навіть там, де вони не зв'язані з матеріальною вигодою та користю, а висловлюються лише у прагненні довести свою творчу неповторність чи індивідуальність самоствердження без врахування інших, вони не можуть бути визнані благими. Така людина ніколи не уступить іншим та нічим заради них не поступиться, він завжди і всюди буде прагнути ствердити своє "я". Добро повинно бути безкорисливим. У противному випадку це не добро, бо воно повинно бути щедрим, і не потребувати винагороди, а лише на нього сподіватись. Справжнє добро можливо робити тільки за умови великого душевного багатства. Щоб безкорисно та щедро віддавати іншим благовоління, турботу, увагу, любов, усе це потрібно мати у душі у численності і не боятися того, що виснажившись, сам залишишся без нього. Справжнє добро твориться без розрахунків, із самої потреби давати любов та дарувати її світу і людям.