Вирішальним, визначаючим елементом моральної свободи суб'єкта є його практична етична діяльність.
Моральний вибір є одним з очолюючих моральних вимог в застосуванні працівником органів внутрішніх справ цілей і засобів. Це виражено в тому, що, по-перше, вступаючи в контакт з різними категоріями людей, співробітник повинен ефективно використовувати той засіб, який в етичному відношенні більш виправданий (наприклад, можливе вивчення біографічних і особових відомостей про підозрюваний, проведене самостійно, з етичної точки зору більш виправдано, ніж допит його близьких родичів). Тут важливо відмітити, що самі методи і засоби діяльності співробітників можуть бути як морально нейтральними, так і включати елементи примушення і обмеження. Очевидно, що перше є моральне «зло». По-друге, зібрані доводи для досягнення однієї мети не повинні знищувати етичного характеру вищої мети (скажімо, вирішення дільничним інспектором міліції не привертати тієї або іншої людини за адміністративне правопорушення, прийняте з міркування «вирішити по людські», не погодиться з професійним обов'язком невідворотності покарання за скоєне). По-третє, відповідність засобів і мети, коли застосування одного засобу достатнє для досягнення мети і не вимагає додаткових засобів. На жаль, в практиці органів внутрішніх справ достатньо поширені ще випадки додаткових обмежень прав особи (заміна одного запобіжного заходу, достатній для вирішення поставленій меті, інший, жорсткішою), і так далі
Звідси основними етичними вимогами, що регламентують сам процес вибору, є: непохитність ідейних позицій, з яких він повинен розглядати всі питання боротьби із злочинністю; непримиренність до будь-яких порушень закону; реалізація професійного обов'язку як етичного імперативу (вищої етичної вимоги); недопущення формалізму, недбалості, байдужості і поспішності в ухваленні рішень, байдужості до долі людини.[18]
Грубість, нестриманість, нетактовність не можуть бути виправдані ніякими посиланнями на «неделікатність» області, в якій працює прокурор, тим більше що насправді значна частина її діяльності охоплює надзвичайно делікатну область людських взаємин. А в словнику української мови, разом з іншими значеннями слова «делікатний», є і таке: «що вимагає обережної і тактовної поведінки».
Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об'єктивності і оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені.[10]
Слідчий — спеціаліст-юрист, обов’язком якого є розслідування вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого рішення у справі, що виявляється у виявленні та притягненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації невинних. [11]У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо. Проведення слідства різними органами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них.
Особливостями цієї діяльності є те, що слідчий як процесуальна фігура найбезпосереднішим чином стикається з досконалим злочином і особою, підозрюваною (обвинуваченим) в скоєнні злочину. При цьому, як правило, він випробовує активну протидію з боку зацікавлених осіб, нерідко вимушений діяти в умовах конфліктних ситуацій, ухвалювати рішення в умовах риски, вирішувати складні евристичні завдання.
Зважаючи на обмежену гласність слідства, в його руках на певний період сконцентровані всі основні процесуальні функції: кримінальне переслідування (звинувачення), захист (пошук не тільки викривальних, але і реабілітовуючих доказів); дозвіл справи (звинувачення або припинення справи). Для реалізації всіх цих функцій слідчий наділений дуже великими правами і широкими владними повноваженнями, що дозволяють йому самому, як правило, вирішувати всі питання, що виникають при розслідуванні, і самостійно ухвалювати рішення.
Саме тому - до слідчого пред'являються високі етичні вимоги. Ідейна зрілість і гарт, моральна стійкість і чистота, свідомість суспільної значущості своєї діяльності і цивільної відповідальності за її результати - все це допомагає слідчому знайти правильний шлях в найскладнішій і заплутанішій ситуації, діяти завжди згідно закону і етичному боргу» .
Важливим тут є те, що реалізація владних повноважень слідчим здійснюється в рамках процесуальних норм, що дають йому право вибору як поступити. Слідчий завжди має певний тактичний простір. (Наприклад, він має право, але не зобов'язаний, застосувати один з мерів припинення). Тому цінності-норми грають істотну роль в діяльності слідчого і вплив на них його моральних установок очевидно. При цьому цінності-норми завжди виступають в єдності належного і реального (сутнього), тобто як винен, як міг поступити слідчий і як він поступив в даній конкретній ситуації.
У цінностях-цілях виражаються етичні орієнтації і прагнення слідчого. Добросовісна діяльність слідчого завжди направлена на благо суспільства, служить високому цілям боротьби із злочинністю. Правовим і етичним критеріями такої діяльності є точного і неухильного виконання слідчим законів. Дотримання всіх принципів і норм кримінального процесу повинне вважатися основним не тільки як професійний обов'язок слідчого, але і як його основний етичний обов'язок. В цілому ж під етичним боргом слідчого розуміють сукупність моральних обов'язків, виконання яких покликане забезпечити встановлення об'єктивної істини по кожному злочину, що розслідується, реалізацію цілей попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі пошани і виконання законів. Цінності-якості слідчого виявляються у вигляді стійких елементів його моральної свідомості і доведення (як професійного, так і повсякденного). Ці якості слідчого повинні характеризуватися наступними компонентами: прагненням до істини, до торжества справедливості; гуманізмом, що виражається в дбайливому, поважному, людському відношенні до особи, у поєднанні з непримиренним відношенням до злочинності; принциповістю, строгістю, коректністю; твердістю у відстоюванні своєї позиції, що поєднується з постійними сумнівами усередині себе і, як наслідок, прагненням все перевірити, щоб уникнути помилки; розумінням того, що твої помилки - це трагедія людей і колосальний моральний збиток всьому суспільству.
При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі:
- сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо);
- методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних;
- допустимість, законність застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики.
Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, швидка реакція, холоднокровність, витримка, зосередженість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування. Слідчі дії, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особисте життя осіб, допускають порушення ним, охоронюваних конституцією, прав і свобод. Тому, на перший план виступають етичні вимоги, що вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність.[10]
Говорячи про роботу слідчого, не слід відкидати також спроби тиску на нього з боку «зацікавлених» представників державної влади, керівництва, кримінальних структур, погрози і пропозиції «щодо співробітництва», прохання знайомих і близьких. До всього цього юрист, що присвячує себе слідчій професії повинен готуватися морально і фізично, довго і всерйоз.