Зазначимо, що екзистенціалісти розробляють досить складну концепцію часу, згідно з якою розрізняються «об'єктивний час» і «часовість»: «об'єктивний час» — це похідне від «часовості», тобто часу людського існування. Найбільша складність полягає в тому, що людина не усвідомлює цього і «віддається» об'єктивному плинові подій, «жертвуючи» власною свободою.
Як уже підкреслювалося при загальній характеристиці екзистенціалізму, цей напрям сучасної європейської естетики своєю широкою популярністю багато в чому завдячує літературній творчості й мистецтвознавчим дослідженням представників екзистенціалізму. Для більшості освічених людей XXстоліття Ж.-П. Сартр або А.Камю — це передусім автори «Нудоти», «Стороннього», «Чуми», «Мух», Сімона де Бовуар — романів «Гостя», «Мандарини», «Чарівні картинки». М.Гайдеггер здобув, так би мовити, позафілософську популярність своєю моделлю інтерпретації творчості Софокла, Рільке, Тракля, а К.Ясперс — аналізом творчої спадщини Леонардо да Вінчі й Гете, Стріндберга й Ван Гога. Г.Марсель відомий п'єсами «Іконоборець», «Спрага», «Розколотий світ», «Рим більше не в Римі».
Якщо літературна творчість кожного з них мала само-цінне значення, то мистецтвознавчі розробки є прикладом досить активної взаємодії екзистенціалізму з іншими естетичними концепціями, зокрема з марксизмом і психоаналізом. Ця тенденція особливо виразно простежується в розкритті Сартром джерел творчості видатного французького письменника Гюстава Флобера, в концептуальному використанні екзистенціалістами феноменів страху, передчуття смерті, спираючись на які 3.Фрейд намагався глибше збагнути внутрішній світ людини.
Аналізуючи життя і творчість Гюстава Флобера (1821 — 1880) — автора романів «Мадам Боварі», «Виховання почуттів», «Саламбо», філософської драми «Спокуса святого Антонія» — Сартр застосовує психоаналітичний підхід, згідно з яким концентрує увагу передусім на дитячих роках майбутнього письменника, родинних стосунках Флоберів, комплексі батьківства тощо. На використання ідей психоаналізу Сартр іде цілком свідомо, адже вважає, що «лише психоаналіз дає змогу виявити в дорослій людині всю людину, тобто не тільки її сучасну визначеність, а й тягар її минулого».
Родина Флоберів належала, за визначенням Сартра, до напівпатріархального типу, в межах якого чітко фіксувалась роль батька, виховувалася покірність йому, ставилося в обов'язок наслідування його думок, смаків, професії, стилю життя. Проміжною ланкою між Гюставом і його батьком стає старший брат — Ашіль — здібна, талановита людина, яку Гюстав ненавидить. Щоб завоювати любов і увагу батька, слід «перевершити» Ашіля, а це Гюставу не вдається. Виникає ситуація, яка, на думку Сартра, може бути визначена як «.переживання власного дитинства як свого майбутнього»: дитинство зумовлює вчинки й соціальні ролі, які гратиме доросла людина.
Поруч з Гюставом Флобером виникає в Сартра ще одна постать — Шарль Бодлер (1821—1867) — видатний французький поет, активний учасник революційних подій 1848 року, автор циклу віршів «Квіти зла» (1857), які визначили розвиток європейського символізму і привнесли в культуру середини ХІХ століття подих анархістського бунтарства, думки про незборимість зла й водночас мрію про гармонійну людину. Художньо своєрідними й філософськи насиченими були й прозові твори Шарля Бодлера, зокрема «Штучний рай» — драматична сповідь митця-наркомана, де розкривається руйнівна сила наркотиків, деформуючих сприйняття художником навколишньої дійсності.
Г.Флобер і Ш.Бодлер — сучасники і співвітчизники, тобто мають єдині культурні витоки, одну мову, історію, виховувалися в певних традиціях. Проте в них різні батьки, різні умови формування в перші роки життя, що, на глибоке переконання Сартра, «розводить» цих двох письменників по різних «берегах» культури. Якщо витоки особистості Флобера слід шукати в пануванні батьківського авторитету, то Шарль Бодлер — син своєї матері, і його особистість має, так би мовити, «присмак жіночності». Маленький Шарль, за висловом Сартра, все життя «буде фіксований на матері». Цьому сприяли раннє вдівство матері та її другий шлюб: «злам» маленького Бодлера — це, безперечно, вдівство і другий шлюб занадто чарівної матері, але це також і властивість його власного життя, руйнування рівноваги, нещастя, яке переслідуватиме його до самої смерті».
Наголошуючи на значенні психоаналізу з властивими йому культом дитинства й визнанням майже містичної ролі родинних зв'язків, Сартр вважає спрощеною соціально-політичну орієнтацію марксистів при аналізі витоків того чи іншого художнього твору. Він уводить поняття гістерезис (від гр. hysteresis— запізнення, відставання), яке, на думку Сартра, реальніше розкриває зв'язки дійсності, яка оточує митця, з її відбиттям у художньому творі. Сартр вважає, що в більшості випадків (прикладом цьому можуть бути і Флобер, і Бодлер) ми «спостерігаємо певний гістерезис твору щодо тієї епохи, в яку цей твір з'явився; справа в тому, що він повинен поєднати в собі кілька значень — як сучасних, так і тих, що належать близькому минулому, але це минуле вже пережите суспільством».
Однією з помилок марксистів, за Сартром, було їхнє невміння «схопити» гістерезис, тобто зрозуміти його природу, його вплив на логіку становлення мистецтва. Адже саме гістерезис «проливає світло на справжню соціальну дійсність, у якій сучасні події, твори та вчинки вирізняються надзвичайним багатством своєї часової глибини» . Розвиваючи ці думки, Сартр стверджує, що «прийде час, коли Флобер буде здаватися випереджаючим свою епоху (в період створення «Мадам Боварі»), тому що він відставав від неї, тому що його твір приховано виражає для покоління, перенасиченого романтизмом, постромантичні розчарування учня колежу 1830 p.». Полемізуючи з марксизмом, обвинувачуючи його в переоцінці «загальних інтересів класу» як основи соціальної поведінки людини, Сартр, на жаль поспіхом, фіксує надзвичайно цікаву й плідну ідею такого «нового колективного факту, як трансформація книги в процесі читання». Сартр має на увазі «посередництво» критиків, інших читачів, загальну думку відповідних підручників та енциклопедій, спираючись на які молода людина, скажімо 1957 року, сприймає роман Флобера «Мадам Боварі». Щодо позиції самого Сартра, то він пропонує справді нетрадиційну інтерпретацію зазначеного твору, а саме — «песимізм Флобера має позитивний еквівалент (естетичний містицизм); він може бути відкритий у «Мадам Боварі» скрізь, він впадає в очі, проте публіка його не «ввібрала», саме тому, що не сподівалася його знайти».
Аналізуючи таке складне явище, як гістерезис, Сартр водночас намагається поглибити наше уявлення про творчість Флобера і, спираючись на власну інтерпретацію окремих творів класика французької літератури, заперечити реалізм у мистецтві як метод, придатний лише до критики й осудження реальної дійсності. Це стає одним з аргументів критики теоретиком марксистської естетики. На нашу думку, у висвітленні цього кола проблем Сартр не завжди залишається коректним і непослідовно розкриває позицію іншої сторони — у даному разі марксизму. Теоретики марксизму, хоч і не вживали поняття гістерезис, досить переконливо обґрунтували ідею нерівномірності історичного розвитку й специфіку проявів художніх пошуків людства. У вступі до праці «До критики політичної економії» К.Маркс писав, що певні періоди розквіту мистецтва не співвідносяться з загальним розвитком суспільства, з розвитком його матеріальної основи. Водночас він підкреслює неможливість існування, скажімо, грецької фантазії в умовах розвинутих залізниць і локомотивів. Гадаємо, що залучення певних ідей марксизму для обґрунтування гістерезису зміцнило б позицію самого Сартра. На жаль, цього не відбулося, й ідея гістерезису, покликана поглибити уявлення про роль соціального фактору в художній творчості, виявилася побудованою на хиткому фундаменті.
Критичне ставлення Сартра до конкретних положень марксизму має, на наше глибоке переконання, дещо специфічне підґрунтя — намагання утвердити неабиякі теоретичні можливості психоаналізу. Певна роздвоєність екзистенціалізму між марксизмом і психоаналізом загальновідома й саме вона зумовила еклектизм екзистенціалізму. Проте, занурюючись у проблеми художньої творчості, Сартр значно активніше спирається на психоаналіз. Це простежується не лише в наголосі на дитячих роках і специфіці родинних відносин певних митців, а й у широкому застосуванні принципу ідентифікації митця зі створеним ним образом, на якому наполягав З.Фрейд. Зосереджуючись, по суті, лише на романі «Мадам Боварі», Сартр дещо спотворює образ Флобера, перебільшуючи значення створюваних ним жіночих образів для розуміння психології письменника. Сартр надає особливої ваги зауваженню Гюстава Флобера «Емма Боварі — це я», а також свідченням лікарів, що в останні роки життя Флобер поводився як жінка похилого віку, проте не виявляв жодних ознак сексуальних потреб. Зупинившись лише на цих аспектах життя й творчості Флобера, Сартр, як і ніхто інший, не відповість, а що ж робити з блискучими чоловічими образами, створеними письменником? У межах розгляду психоаналізу ми намагалися показати певну обмеженість прийомів, які застосовував Фрейд при розгляді творчості конкретних митців, а також підкреслювали необхідність всебічного аналізу життя й творчості тієї чи іншої постаті. На жаль, Сартр, потрапивши в полон фрейдівських ідей, не зміг відокремити зерна від плевелів, коли почав застосовувати психоаналітичну методику до аналізу спадщини й особистості Г.Флобера.
Література
1.Бовуар С. де. Друга стать: У 2 т. - К., 1994.
2.Сартр Ж.-П.Бытие и ничто // Философские науки. 1989. № 3.
3.Сартр Ж.-П.Воображение // Логос. 1992. № 3.
4.Бичко І.В. Сучасна світова філософія // Філософія. Курс лекцій. К., 1994.
5.Хайдеггер М.Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX—XX вв. - М., 1987.
6.Левчук Л.Т. Мистецтво в боротьбі ідеологій. – К., 1985