Шість способів припинити розмову, не скривдивши співрозмовника.
1. Подякуєте (за змістовну бесіду, за інформацію, за відвертість, за те, що знайшов час зайти і т.п.).
2. Коротко поясните, як збираєтеся діяти, і покажіть, що приступаєте до цього негайно.
3. Запропонуєте співрозмовнику терміново зробити щось, пояснивши, чому це краще зробити невідкладно.
4. Устаньте, потисніть руку, попрощайтеся.
5. Проводите відвідувача до дверей.
6. Пустіть у хід «угоду про порятунок» (виручити за умовним сигналом) з колегою по роботі.
2. Організація ділових прийомів у деяких країнах
2.1 У Франції
Французька нація – одна з найстарших і самобутніх на європейському континенті, з багатою історією та культурою. У минулому Франція вплинула на формування дипломатичного протоколу, правил етикету. Довгий час французька мова була мовою дипломатичного листування і спілкування.
Усе це не могло не позначитися на рисах національного характеру, французького стилю сучасного ділового спілкування.
Французи скоріше галантні, ніж ввічливі, скептичні й розважливі, хитромудрі та спритні. У той же час вони захоплені, довірливі, великодушні. Імануіл Кант зауважував, що француз “чемний, увічливий, люб’язний схильний до жарту і невимушений у спілкуванні”, але він “дуже швидко стає фамільярним”. Англійський дипломат Г. Нікольсон писав: “Французи поєднують тонкість спостереження з особливим талантом ясної переконливості. Вони шляхетні й точні, але нетерпимі. Середній француз так упевнений у своїй інтелектуальній вищості, так переконаний у вищості своєї культури, що часто йому важко сховати своє роздратування варварами, які населяють інші країни. Це ображає... Їхня [французів] чудова, інтелектуальна цілісність дає їм привід вважати нещирими всі плутані висловлення менш ясних розумів, і вони часто виявляють роздратування і зарозумілість у той час, коли необхідно лише бути набагато більш поблажливими”.
Ці багаторічної давнини відгуки не втратили своєї актуальності й сьогодні. Якщо, наприклад, в Англії мистецтво розмови часто зводиться до уміння мовчати – у цьому англійці вбачають стриманість і коректність, – то у Франції, де дуже люблять і вміють блиснути словом, мовчун соціально вбиває себе. Якщо в Англії ретельно уникають усіляких стосовно особистого життя натяків, то у Франції – навпаки. Розмова у французів має невимушений характер і точиться з винятковою швидкістю.( Швидкість мови в них одна з найвищих у світі ).
Англійці навчили світ коректно поводитися за столом, але більш вправно це роблять французи. Англійці ввели процедуру рукостискання до офіційного протоколу, але потискують руки французи. Причому, рукостискання в Англії за тисячу років прийняло майже стандартну форму, а у французів воно має безліч відтінків: може бути гарячим, дружнім, поблажливим, холодним, недбалим, сухим...
Великий вплив на формування французького стилю ділового спілкування має система освіти, зорієнтована на виховання незалежних і критично мислячих громадян. Представники вищих щаблів суспільства особливу увагу приділяють вивченню філософії, історії мистецтв, французької історії і культури. Закордонні партнери захоплюються чарівністю французів, але розуміють, що підтримувати ділові стосунки з ними не так просто.
У діловому житті Франції великого значення набувають особисті зв’язки і знайомства. Нових партнерів прагнуть знаходити через посередників, пов’язаних дружніми сімейними чи фінансовими відносинами. Педантичні французи звертають увагу на встановлення ділових контактів на належному ієрархічному рівні.
Французькі бізнесмени ретельно готуються до майбутніх переговорів. Вони люблять досконало вивчати всі аспекти й наслідки пропозицій, що надходять. Тому переговори з ними проходять у значно повільнішому, ніж, скажімо, з американськими підприємцями, темпі.
Сучасний американський дослідник М. Харрисон, описуючи французький стиль ведення переговорів, підкреслює прихильність французів до принципів і, одночасно, недовіру компромісам. Вирішуючи свої внутрішні проблеми, французи неохоче користуються практикою переговорів, вважаючи за потрібне шукати інші шляхи їхнього розв’язання. Негативне ставлення до компромісів підсилюється почуттям інтелектуальної переваги, властивим французам. Вони майстерно відстоюють той чи інший принцип, свою позицію, але не схильні до торгу. В результаті виявляється, що французи досить жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають “запасної” позиції. Часто представники французької делегації на переговорах обирають конфронтаційний тип взаємодії. На стиль поведінки може кардинально вплинути й особистість партнера.
У порівнянні з американськими учасниками переговорів французькі менш вільні й самостійні. Французи володіють тактикою ведення переговорів, і часто демонструють велике розмаїття засобів і прийомів. У наслідок цього вони приділяють багато уваги попередній домовленості, вважають доцільним заздалегідь визначати питання, що можуть виникати під час офіційної зустрічі, проводити попередні консультації. Французькі підприємці не люблять під час переговорів стикатися з несподіваними змінами в позиціях. Текст контрактів французьких підприємств завжди коректно сформульований і не допускає різночитань.
Оскільки французи з великою повагою ставляться до національної історії, культури, мови, вагомим чинником у проведенні переговорів і під час ділових зустрічей є використання французької мови в якості офіційної. Матеріали для обговорення на переговорах бажано готувати французькою мовою. Необхідно враховувати, що французи досить чутливі до помилок іноземців у французькому. Питанням риторики надається велике значення.
Ділові переговори у Франції, як правило, розпочинаються об 11 годині ранку. Через півтори години учасникам переговорів можуть запропонувати типовий французький сніданок з аперитивом. Можливі будь-які захоплені коментарі з приводу якості блюд і напоїв на столі, оскільки для французів кухня – предмет національної гордості. Але не варто залишати їжу на тарілці, додавати за своїм смаком сіль або прянощі до блюда – це вважається дурним тоном. Серед улюблених у Франції міцних напоїв переважає вино. Перед тим, як випити, проголошують тост: “А вотр санте” (“За ваше здоров’я”). Рахунок у ресторані зазвичай сплачує той, хто запрошує. Під час ділового прийому про справи говорять лише після кави, до того моменту французи воліють розмовляти про культуру і мистецтво. Бути запрошеним на вечерю своїм діловим партнером вважається у Франції винятково почесним. На вечерю варто прибути на 15 хвилин пізніше призначеного часу. Дарують, як правило, квіти (тільки не білого кольору і не хризантеми), коробку цукерок чи шампанське.
При першій зустрічі не прийнято вручати своєму діловому партнерові подарунки. В якості сувенірів доречні художні альбоми, компакт-диски з класичною музикою тощо.
У цілому, говорячи про французький національний характер і стиль ділового спілкування, не можна не наголосити на свободі правил поводження, способу мислення, сприйняття французів. Один із сучасних дослідників французької ментальності Т. Зелдін пише, що, мабуть, найхарактернішим для сучасної французької нації є неповторність її індивідів: “Не існує двох французів, які б однаково визначили свою сутність і в якій було б подібне сполучення таких елементів, як освіта, культура, сподівання. Розходження між французами постійно зростають”.
Звертання: “месьє”, “мадам”, “мадемуазель”.
Пунктуальність: французи намагаються бути пунктуальними, однак не дуже сердяться, коли компаньйон, перепрошуючи, з’являється із запізненням на 15 – 20 хвилин.
Одяг: чоловіки віддають перевагу діловому одягу, нерідко з’являються в легких куртках, але обов’язково в елегантній сорочці. Для жінок – вечірні сукні. У вбранні дівчат припустимі вільності.
Тактика ведення переговорів: французи люблять, коли співрозмовник виявляє свій професіоналізм. Не схвалюють вживання іноземних слів. У француза особливою повагою користується той, хто вільно володіє французькою.
Подарунки: недорогі; нерідко в справі можуть допомогти сувеніри.
Бесіди: французи люблять довго і з захопленням говорити про визначні пам’ятки національної культури. Їх хвилюють проблеми зайнятості, податки, а також прості життєві справи.
Запрошення: пропозиції відвідати нові місця завжди радо зустрічаються. Обожнюють ресторани і кафе, де пропонують гарні вина.
В японському національному характері дослідники виділяють такі риси, як працьовитість, сильно розвинене естетичне почуття, прихильність до традицій, наслідування, дисциплінованість, відданість авторитету, увічливість, акуратність, самовладання, ощадливість, допитливість, прагнення до погоджених дій у групі. Прийнято вважати, що японець з дитинства виховується в дусі “групової солідарності”, вчиться придушувати свої індивідуалістські пориви, стримувати амбіції, не випинати сильні сторони. За японською мораллю, взаємна залежність однієї людини від іншої є основою стосунків. Індивідуалізм в такому розумінні неприпустимий. “Знайди групу, до якої б ти належав, — проповідує японська мораль. — Будь вірний їй і покладайся на неї. Поодинці ж ти не знайдеш свого місця в житті, загубишся в її хитросплетіннях. Без почуття залежності не можливе почуття впевненості”. І поводячись таким чином, вважають японці, будеш мати успіх. Вони звикли судити про людину, у першу чергу, виходячи з його приналежності до тієї чи іншої групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони насамперед намагаються з’ясувати приналежність один одного, а також положення, що займає у своїй групі кожен із них. Без цих відомостей їм важко знайти спільну основу для спілкування. Об’єднуючи свої інтереси з інтересами родини, а на роботі – з інтересами групи, японець буде автоматично просуватися одночасно з колегами нагору службовою сходинкою, а досягши певного рівня – покірливо чекати, буде він висунутий у верхній ешелон чи ні. Тому так важливо для японців мати “вірність” своїй фірмі, державі, нації, самовідданість і патріотизм при відстоюванні їхніх інтересів.