Корпоративный капитал и корпоративная собственность в трансформационной экономике (стр. 8 из 9)

Для визначення поняття корпорації, як елементу корпоративного сектору, доцільно її характеризувати наступним чином: корпорація являє собою господарське товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) або добровільне об’єднання окремих підприємств, яка створене на основі інтеграції капіталу фізичних чи юридичних осіб та функціонує як самостійний господарюючий суб’єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність, у тому числі і централізоване регулювання діяльності його учасників.

За даними Державної комісії з цінних паперів і фондовому ринку в Україні на сьогодні діють 30798 суб’єктів підприємницької діяльності з акціонерною формою власності, з них 20654 акціонерні товариства закритого типу, решта – відкритого.

Створювати правове поле для визначення прав про відповідальність різних сторін і регулюючи їх взаємовідносини, корпоративне управління дозволяє кожній із сторін планувати й здійснювати свою стратегію, а через оцінювати поведінку інших сторін. Знання корпоративного законодавства корисно тому, що воно визначає права й обов’язки сторін і тим самим забезпечує основу їх співробітництва; дозволяє зацікавленим сторонам виявити недоліки цього законодавства і вдосконалити його.

Таблиця 3.1

Динаміка розвитку корпоративного сектору за організаційно-правовими формами господарювання за 2002-2009рр.
Найменування форми господарювання	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Всього	889330	972963	1011923	1070705	1133200	1187020	1222632	1222632
Корпорації	708	736	781	824	842	849	859	868
ЗАТ	12171	11917	11628	11325	10895	10406	10144	9600
ВАТ	22255	22150	22033	21948	21503	21098	20654	20400

Джерело: [30], [32]

З Рис. 3.4. видно, що згідно з даними Міністерства статистики, загальна кількість підприємств за даними жовтня 2009 року становила 1222632, з них акціонерні товариства – 2,52%. З них закриті акціонерні товариства складали 67%, а відкриті - 33%.

Згідно статистичних даних кількість корпорацій на жовтень 2009 року становила 868 при середньому темпі зростання за 2002-2009 роки 1,17. Ця тенденція показує, що на сьогодні йде "хвиля" зростання корпоративних об'єднань в Україні. Середній темп зростання концернів теж збільшився і становить 1,02.

На початок 2009 року держава в особі Уряду, Фонду державного майна України, міністерств і відомств здійснювали управління корпоративними правами держави у 1427 відкритих та закритих акціонерних товариствах, 101 товаристві з обмеженою відповідальністю та 32-х національних акціонерних і державних холдингових компаній, створених спеціальними рішеннями Президента України та Уряду.

Рис. 3.4. Доля акціонерних товариств в загальній кількості підприємств України на жовтень 2009 року. [32]

Існує пряма залежність між рівнем концентрації акціонерного капіталу та ефективністю діяльності підприємства, тобто чим вище рівень концентрації, тим ефективніше працює акціонерне товариство. Однак така залежність нерівномірна. З ростом концентрації вище 60% коефіцієнт кореляції знижується, що свідчить про зменшення залежності ефективності підприємства та росту концентрації акціонерного капіталу.

Державі належить близько 18% акціонерного капіталу великих промислових підприємств. Вона є найменш ефективним власником. Чим вища частка держави в акціонерному капіталі підприємства, тим нижча ефективність його діяльності.

Найбільш ефективним акціонером є іноземний інвестор, хоча йому належить менш 6% акціонерного капіталу української промисловості. ВАТ, які підконтрольні іноземним інвесторам, характеризуються висококонцентрованою структурою акціонерного капіталу. Розмір контрольного пакета для реальних іноземних інвесторів перевищує 75% акцій.

Найбільша глибина приватизації характерна відкритим акціонерним товариствам таких галузей, як машинобудування, металургія, хімічна, харчова та легка промисловість.

Ринки капіталу в Україні розвиваються непропорційно і неспроможні повністю задовольнити потреби національної економіки та бізнесу у доступних кредитах, інвестиційних ресурсах у тих обсягах, яких потребує реальний сектор економіки і соціальна інфраструктура країни.

Реформування ринків капіталу незалежної України почалося з «Концепції функціонування та розвитку фондового ринку в Україні», що була прийнята постановою Верховної Ради України від 2 вересня 1995 року №322/95-ВР. Там було багато розумного, але деякі важливі положення так і не були реалізовані. Нині ринкам капіталу в Україні притаманні низька капіталізація, архаїчна інфраструктура ринку та тіньове ціноутворення на основні ресурси. Інші країни поряд з нами за ці 12-15 років трансформацій вже досягли дуже помітних результатів. Причиною невдач реформи ринків капіталу в Україні є хибна доктрина, що ринок може самостійно впоратися із необхідними перетвореннями. Питання концентрації і централізації ринків капіталу є ключовою проблемою, на вирішення якої спрямовано розроблений Державним агентством України з інвестицій та інновацій проект Концепції Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні.

Так, внаслідок впровадження програми модернізації національних ринків капіталу в Україні до 2010 року мають з’явитися консолідована біржова система, потужний центральний депозитарій цінних паперів, центральна розрахункова палата, а також інформаційна мережа, що об'єднає професійних учасників депозитарної системи та споживачів її послуг.

Наприкінці спробуємо надати прогнози щодо перспектив розвитку корпоративних відносин в нашій державі.

Великі корпорації, як правило, формують на основі поєднання кількох напрямків власну складну стратегію розвитку на певний період часу. Поєднання кількох напрямків розвитку одночасно необхідне в багатопрофільних підприємствах, щоб відобразити особливості видів виробничо-господарської діяльності, яку здійснюють різні підрозділи. Навіть компанії, які мають один вид основної діяльності, часто компонують на основі базових ізольованих підходів складнішу і багатограннішу стратегію.

Так, характеристика базових шляхів розвитку корпорації відображається в:

- концентрації зусиль на поточному бізнесі;

- розширенні ринку;

- оновленні продукції;

- інновації;

- горизонтальнії інтеграції - стратегія поглинання конкурентів;

- вертикальній інтеграції;

- спільному підприємстві;

- концентричній диверсифікації;

- конгломеративній диверсифікації;

- зменшенні витрат;

- частковому розпродажі;

- ліквідації.

Дев'ять з дванадцяти можливих шляхів, наведених вище, передбачають певні темпи розвитку компанії. Проте всі підприємства намагаються розвиватися і якщо, наприклад, підсумувати всі плани зростання обсягів реалізації компаній однієї галузі, то загальна сума суттєво перевищить реальні потреби ринку. А це означає, що не всі стратегічні плани можливо виконати, і тому вибір шляхів розвитку є найвідповідальнішим для компанії.

Компанії можуть реалізовувати стратегії розвитку трьома способами:

- використовуючи тільки внутрішні резерви в межах існуючої організаційної структури;

- вступаючи у стратегічні альянси з іншими фірмами;

- здійснюючи злиття і поглинання.

До зовнішнього впливу слід віднести фактори політичного клімату, суспільно-етичних норм і пріоритетів, соціальної спрямованості суспільства, тиск різних соціально-економічних груп, законодавчо-правове поле, ресурсні фактори, процеси роздержавлення підприємств, корпоратизацію, приватизацію, фактори технологічного розвитку.

До внутрішніх факторів, що визначають напрями розвитку корпорації, слід віднести виробничий потенціал, фінансові ресурси, чисельність персоналу, структуру організації, систему управління, стратегію розвитку, тематичну (виробничу) спрямованість, спеціалізацію, види економічної діяльності, форми власності, норми поведінки керівництва, традиції, корпоративну культуру, етично-моральні принципи.

Світовий досвід свідчить, що реорганізація підприємств, об'єднання їх в крупні промислово-фінансові корпорації суттєво скорочує трансакційні витрати, та витрати на конкурентну боротьбу, підвищує передбачуваність динаміки цін.

Цей аспект відіграє свою роль і в інтеграційних процесах України, що призвело до появи цілого ряду великих корпорацій, які диверсифікували свою виробничу діяльність в рамках однієї структури. До таких корпоративних структур слід віднести концерн "Норд", концерн "Стирол", Новокраматорський машинобудівний завод, "Мотор Січ", промислово-інвестиційну корпорацію "Укрпідшипник", ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" та ін.

Формування потужних виробничих структур в Україні відбувалося різними шляхами - на основі укрупнення виробничих і науково-виробничих об'єднань (ПТ "Топаз", НПТ "Респіратор", НВТ "НКМЗ", корпорація "Родон" та ін.), або шляхом створення нових виробничих систем (АТ "Оболонь", "Сармат", та великих виробничо-фінансових систем (АТ "Данко", Укрпідшипник", концерн "Енерго" та ін.).

Формування в Україні корпоративних бізнес груп, таких як ЗАТ "Систем
Капітал Менеджмент", науково-виробнича інвестиційна корпорація "Інтерпайп" та Українсько-американська компанія "БАЙЛ Ко ЛТД", корпорація "Індустріальний союз Донбасу", групи "УкрСиббанк", "Приватбанк", "Укрпромінвест", "Енерго" та ін., свідчить про посилення інтеграційних процесів у різних секторах економіки.