Корпоративный капитал и корпоративная собственность в трансформационной экономике (стр. 7 из 9)

На Рис. 3.2. можна побачити динаміку створення чи ліквідації акціонерних товариств відкритого та закритого типу у %.

Рис. 3.1. Динаміка розвитку акціонерних товариств відкритого та закритого типу за період з 1999 по жовтень 2009 року, %. [29], [15]

З рис. 2.1. можна сказати, що дійсно теза про те, що очікування росту кількості корпорацій відкритого типу справдилися, але ця динаміка простежується з 1998 по 2002 рік, вже з 2003 року почалось стрімке зниження їх кількості. Так з 2003 по 2006 роки було досягнуто по кількості 1998 рік, а вже 2007 та 2009 (за даними жовтня) відбулося зниження на 4,35% та 6,76% відповідно.

Що стосується кількості корпорацій закритого типу, то з 1998 по 2008 рік динаміка була до зменшення, так кількість корпорацій у порівнянні до базового 1998 року, за станом на жовтень 2008р., зменшилася на 10,82%. На жовтень 2009 – ще більше.

На Рис. 3.2 можна побачити це наочно у процентному співвідношенні.

Рис. 3.2. Загальний темп змін корпоративного сектору за організаційно-правової формами господарювання по роках, у % [29] и [32]

Таким чином, можна сказати, що перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - один з напрямів роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерне товариство можуть з'єднатися різні форми базової власності залежно від утримувачів (власників) акцій - підприємств, держави, місцевих Рад, окремих громадян. Доцільність такого перетворення техніко - економічно обґрунтовується, визначаються найближчі наслідки і перспективи розвитку акціонерних форм власності, потенційні можливості впливати на попит і пропозицію ринку, підраховуються витрати виробництва і прибуток .

Аналіз статистичних даних про діяльність підприємств різної форми власності протягом 1999-2009 рр. виявляє тенденцію до скорочення у структурі народного господарства частки підприємств державної форми власності і збільшення кількості підприємств з колективною формою власності. Дані Держкомстату у загальному розрізі дають можливість порівняти лише підприємства за тими формами власності, які визначені специфікою української звітності, оскільки відсутній інший уніфікований облік. Але навіть такі відомості свідчать про відчутні зрушення в економіці за структурою форм власності. Тут цікаво буде подивитися на зведені статистичні дани по власникам АТ (Див. Рис. 3.3.).

Рис.3.3 Структура акціонерної власності [15] и [29]

Наочно розглянемо Рис. 3.4., на ньому зображена динаміка корпорацій за відсотками приватизованого майна по Україні.

З Рис. 3.2. видно, що на протязі досліджуваного періоду найбільше корпорацій було зосереджено в секторі 70-99,9% приватизованого майна, далі іде показник до 49,9%, показники з частками приватизованого майна 50-69,9 та 100% займають третє місце. Слід зазначити, що останній показник за останні роки мав тенденцію до стабільного росту, але в останній рік він знизився навіть нижче рівня базового 2000 року.

Рис. 3.2. Динаміка корпорацій за відсотками приватизованого майна по Україні. [32]

Сучасна корпорація розвинутої країни має розвинуту диверсифікацію сфер діяльності, що базується на поєднанні різних технічно-комунікативних напрямків (кілька базових технологій, широкий спектр номенклатури продукції). Більшість з корпорацій є автономними багатогалузевими комплексами, побудовані за принципом вертикальної інтеграції із замкнутим циклом виробництва кінцевого продукту (досить часто їх відділення та філії можуть бути розташовані у різних країнах).

Для України не характерна така складна корпоративна організація. Типовими є такі організаційні структури, як акціонерні товариства та державні холдингові об'єднання, так звані національні акціонерні компанії (НАК "Енергоатом", "Нафтогаз", "Хліб України" тощо). Українські корпорації структурно простіші і зазвичай вертикально інтегровані об'єднання, основні виробничі фонди яких зосереджені у межах України.

Корпорації, засновані на принципах партнерства, практикують різні форми участі працівників в управлінні та прибутках. Стає все більш зрозумілим, що без співробітництва, кооперації, партнерських відносин з персоналом менеджери та власники не в змозі управляти виробничим процесом і досягати підвищення продуктивності організації. Тому оптимальною формою організації на мікрорівні вважається акціонерна компанія, в якій значна частина акцій належить працівникам, а персонал якої приймає участь в управлінні. Розвиток партнерських відносин на виробництві вважається закономірним, об’єктивно обумовленим процесом, що застосовується практично всіма розвинутими країнами.

Тепер перейдемо до розгляду безпосередньо сучасного стану розвитку корпоративного капіталу та власності в Україні.

Переваги корпорації визначили провідну роль усієї організації бізнесу в сучасній економіці, особливо в питаннях залучення грошового капіталу. Слід також відмітити їх унікальний спосіб фінансування: через ринок цінних паперів корпорації можуть об’єднувати в загальний фонд фінансові ресурси великої кількості осіб.

Сьогодні в Україні корпоративний сектор об’єднує 17 млн. індівідуальних акціонерів, у тому числі – більше 14 млн. дрібних, які з’явилися у наслідок масової приватизації. На долю корпоративного сектору приходиться майже 75 % ВВП [3, с.6].

Загалом, велика кількість акціонерів в державі сприяє появі широкого кола власників засобів виробництва. Для цього практикується видача колективних акцій. Після видачі акцій товариство отримує у власне управління капітал. З іншого боку, акціонери можуть продати власний пайовий капітал у будь-який момент. Значні об'єми виробництва і концентрація капіталу в крупних акціонерних товариствах сприяють створенню численних і широко розгалужених зв'язків і переплетень з іншими підприємствами і господарськими партнерами. Економічні інтереси господарських партнерів захищаються правовими актами, в яких обумовлені можливі гарантії від економічного збитку у разі банкрутства акціонерного товариства.

На Рис. 3.5. показані ключові учасники корпоративних відносин в Україні.

Рис. 3.5. Ключові учасники корпоративних відносин в Україні.

Більшість акціонерних товариств створені на базі крупних державних підприємств у сфері промисловості і будівництва, як товариств закритого типу, що не пропонують свої акції у відкритий продаж всім охочим.

Дана обставина пов'язана з цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників (див. Рис.3.6):

- по-перше, аж до теперішнього часу не створена дієва стабільна правова база для приватизації державної власності;

- по-друге, високий рівень інфляції робить невигідним залучення додаткового капіталу за допомогою випуску акцій, бо цей капітал швидко знецінюється, а виплата дивідендів по ньому повинна здійснюватися протягом всього періоду існування акціонерного товариства;

- по-третє, керівники багатьох державних підприємств не поспішають з випуском акцій у відкритий продаж, бо побоюються втрати контролю над власними господарствами.

Рис. 3.6 Чинники переваги відсотка державних ЗАТ на ринку.

Вакуум, що утворився внаслідок повної відсутності акцій промислових акціонерних компаній, створених на базі підприємств державного сектору економіки в ході приватизації, в 1992 р. був заповнений активним розміщенням у великих об'ємах цінних паперів новостворюваних комерційних структур. Ці структури відносно легко «зняли вершки» із значної частини тимчасово не використовуваних накопичень підприємств і організацій, привертаючи їх до своїх статутних фондів[16, c. 13].

Стратегія приватизації визначає структуру власності в кожній державі. В результаті приватизації виникла така структура: і співробітники, і працівники стали прямими акціонерами, які володіють голосуючими і не голосуючими акціями, в той час як населення в цілому стало непрямим акціонером через інвестиційні фонди, довірчі товариства.

Окрім позитивних результатів масової приватизації (створення нових ринкових сегментів, фондового ринку, ринку корпоративних цінних паперів, інфраструктури його обслуговування), перед органами державного управління виникли серйозні проблеми з питань ефективного управління корпоративними правами держави, що веде до необхідності швидкої реорганізації галузевих міністерств, так і створення умов росту інвестиційної діяльності в Україні.

Повноваження по управлінню державними корпоративними правами передавались від Фонду Державного майна до агентства по управлінню корпоративними правами і навпаки. Результатом такого розподілу контролюючої та управлінської влади державних органів із приватизації та управління було розуміння необхідності вирішення комплексної та взаємопов’язаної проблеми приватизації та управління одним органом - Фондом Державного майна.

У Господарському кодексі України прийняте широке трактування корпорації, що приводить до включення до цієї групи організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, котрі не мають притаманні акціонернимтовариствам переваг стосовно залучення фінансових ресурсів (зокрема, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, кооперативи тощо).