Корпоративный капитал и корпоративная собственность в трансформационной экономике (стр. 3 из 9)

З наукового боку дуже цікавим видається еволюція поглядів на власність. Якщо Римське право розглядало власність як право володіння, використання та розпорядження майном, при цьому не виділяючи окремо особисті речі та засоби виробництва, то із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення дедалі більше змінювало свою форму.

Нам добре відомий відомий афоризм, що гроші, які не працюють не є капіталом. Так от так само не можна назвати речі взагалі власністю. Певна річ стає власністю лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. [1, с. 72]

Таким чином, загальновизнаною є класифікація власності за трьома видами, що постійно знаходяться у тісній взаємодії.

Відносини з приводу привласнення об’єктів власності. Тут мається на увазі перетин понятть привласнення та відчуждення власності, що виникають у соціумі, де головною метою абсолютне контроль власника над своїми «речами».

Відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності – це безпосередньо корисність власності та її можливість та потенціал з приводу отримання прибутку від її використовування.

Нарешті, відносини з приводу господарського використання об’єктів власності. Такий тип відносин є характерним для ситуації «власник - підприємець», коли перший надає останньому власність на певних умовах: оренда, концесія, лізінг, франчайзінг як оренда бренду тощо.

На поданому малюнку (див. Рис.1.3) ми бачимо, центральну роль, яку грають відносини власності, Економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях суб'єктів по володінню, розпорядженню і використанню об'єктів власності. Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.

Рис. 1.3. Місце власності в економічній системі [1]

Людству відомі дві основні форми власності - приватна і суспільна. Де під приватною ми перш за все маємо право приватної особи на користування та розпорядження власністю, суспільна ж навпаки передбачає спільне привласнення засобів виробництва та його результатів, де всі суб’єкти є рівноправні співвласники.

Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. В Україні станом на сьогодні законодачо визначено три форми власності: державну, приватну та колективну.

З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. За визначенням Базилевича корпоративна власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності корпорації, крім капіталу є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. [1, с.80]

Корпоративна власність визначається в якості такої форми, що структурує відносини власності на рівні, адекватному сучасному етапові розвитку продуктивних сил, певним різновидом їх усуспільнення, що може бути кваліфіковано як процес демократизації власності. Принциповим положенням розділу є визначення процесу структуризації відносин власності в процесі їх еволюції

Структуризація власності відбувалася саме під впливом розвитку продуктивних сил суспільства, тобто позиція щодо щільного зв’язку відносин власності із виробничими відносинами має рацію, бо підтверджується історією розвитку людства. Так само, як бурхливий розвиток продуктивних сил наприкінці ХІХ століття вимагав укрупнення капіталу, його усуспільнення, що й обумовило масове розповсюдження акціонерної форми власності, так і поява та поширення новітніх видів енергії, освоєння Космосу і Світового океану, інформатика об’єктивно приводять до потреби створення колективної (сумісної) власності.

Відносини власності усередині корпорації включають приватна, колективна і суспільна форми власності і гармонійно використовують їх в своїй організації. З цієї причини корпоративна власність починає займати вищий, ніж форма, рівень організації відносин власності. Природно, тому, що в одному ряду з формами корпоративні відносини власності стояти не можуть. Вони не можуть бути названі і змішаними формами власності, оскільки, в них присутні не ознаки різних форм власності, а безпосередньо самі форми власності.

Існуючи де-факто, маючи в своєму розпорядженні набір безумовних переваг, і, відображаючи тенденції розвитку світової економіки, корпоративна форма власності об'єднала в собі підприємства різних типів і об'єктів власності, стала найбільш популярною формою власності, зумовила відтворення втрачених організаційно-правових форм господарювання.

Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. По-перше, дає можливість класифікувати підприємства капіталістичного типу без суперечності між ділимим об'єктом власності корпорації і неподільним об'єктом колективної власності. По-друге, дає можливість підприємствам некапіталістичного типу існувати без неподільного об'єкту власності. По-третє, гармонійно об'єднує підприємства капіталістичного і некапіталістичного типу власності. Та, що важливо, теоретично відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.

Слід додати, що всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

В Україні простежується наявність передумов корпоративної власності у попередній планово-регламентованій економіці у вигляді державно монополізованих структур, які не механічно, а органічно вписалися у ринкове середовище; відсутність принаймні до середини 90-х років минулого століття будь-яких наукових досліджень українських учених з проблем корпоративної власності, яка практично вже формувалася; відсутність наукового підходу до визначення форми корпоративної власності – приватна, колективна, змішана із державною чи якась інша; період завершення ринкових перетворень в Україні співпав із періодом всесвітньої тенденції до інституціонального устрою суспільства; наявність очевидного процесу перерозподілу економічної влади через боротьбу за об’єкти власності та розпорошення прав власності. З цих позицій корпоративна власність в Україні стає інститутом, який поступово, еволюційно створює умови завершення перехідного періоду від регламентованої економіки до економіки, що функціонує за ринковими принципами господарювання

Тепер, коли поставлені всі крапки над «і» перейдомо до аналізу трансформаційної економіки, закономірностей її розвитку та особливостей функціонування капіталу на прикладі паралелей між странами, так званого першого світу та Росією.

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та розвиток корпоративного капіталу та корпоративної власності у трансформаційній економіці.

Розберемо що таке трансформаційні економіки та спробуємо виділити загальні особливості їх функціонування.

Трансформаційні економіки – це феномени реверсивного ходу історії, що призводить до створення різного роду мутацій пізнього капіталізму. [4, с. 284] Тобто трансформаційною економікою ми будемо вважати таку, що ставить за мету перетворення системи соціально-економічних відносин. Такими є системи, що є суттю продукту полурозкладу так званого «реального соціалізму».

Важливою особливістю розвитку економіки є і те, що на процеси трансформації накладаються два види взаємозв'язаних загальносвітових трансформаційних тенденцій – глобалізація і інформатизація. Важливою ознакою економіки розвинених країн є еволюційна трансформація економіки під впливом інноваційних технологій. Для України, наприклад, це важливий процес трансформації від неринкової до ринкової і одночасно в постіндустріальну економіку.

В трансформаційній економіці усі її закономірності діють лише у тій мірі, у якій економіка є трансформаційною. Як і навпаки, економіка є трансформаційною настільки, наскільки діють її специфічні закономірності. Типовими прикладами тут є пік перебудов у Югославії 1991-1994 та Росії 1991-1992 роках, що закінчився революціями та громадянськими війнами.

Аналізуючи політтику перехідних систем можна побачити, що визначальним у більшості випадків є наступні чотири вектора (див. Рис. 2.1).

Перше, поступове відмірання мутантного соціалізму, який є стартовою основою для розглядаямих нами економік. Саме слово «трансформація» за своєю семантикою більше до реформізму, поступових змін, ніж до революція, хоча як наведоно вище може стати їх передумовою. Тому протягом невизначеного часу залишки старих систем є цілком життєспроможними.

Друге, генеза відносин пізнього капіталізму. Тобто, трансформаційна економіка не прагне відтворити усі стадії розвитку капіталізму як економічної формації, а шляхом великого скачка експортувати вже розвинені капіталістичні відносини на грунт полурозкладу мутантної соціалістичної системи. Інше питання, що з цього виходить і куди дивляться прагнучі.