Уже в період розпаду первіснообщинного ладу продуктивність праці перевищила рівень, який давав змогу безпосереднім виробникам виробляти стільки засобів існування, скільки їм було необхідно для підтримання власного життя; Виявом цього був поділ праці на необхідну і додаткову, а продукту — на необхідний і додатків [71.
Необхідна праця — праця, потрібна для виробництва необхідного продукту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.
Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.
Ще за первіснообщинного ладу в общинах існували особи (старійшини, служителі культу тощо), які не брали участі у трудових процесах і жили за рахунок додаткового продукту, створеного одноплемінниками.
З розвитком продуктивності праці в межах рабовласницького і
феодального способів виробництва відбулося збільшення розмірів додаткового
і і
продукту, за рахунок якого існували рабовласники та феодали.
Розмежування прані безпосередніх виробників на необхідну і додаткову, а продукту їх прані на необхідний і додатковий було економічною основою суспільного поділу прані на фізичну і розумову, класового поділу суспільства, передумовою соціально-економічного прогресу. Адже основою розвитку науки, мистецтва, культури є саме додаткова праця безпосередніх виробників, яка створює додатковий продукт.
Ще до виникнення капіталізму продуктивність праці була на такому рівні, за якого безпосередньому виробникові досить було витрачати приблизно половину робочого часу для виробництва необхідних йому та його сім'ї засобів існування.
Розкриття механізму самозростання вартості допомагає зрозуміти
і
суперечність загальної формули капіталу (Г—Т—Г) і з'ясуй ти спосіб її розв'язання. Стає очевидним, по-перше, що додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, оскі ки в ній рухаються рівновеликі вартості; по-
друге, що додаткова вартість створюється живою працею найманого працівника
у сфері виробництв по-третє,що додаткова вартість не може виникнути і поза
сферою обігу, бо якщо вироблений товар, який містить у собі додаткову вартість (Т'), не пройде другу фазу сфери обігу (Т—Г'), тобто не буде проданим, то його вартість, включаючи додаткову вартість взагалі не перетвориться на грошову форму і тому не відбудеться самозростання початково авансованої суми грошей.
3. Норма і маса додаткової вартості
Механізм самозростання вартості розкриває не тільки таємницю походження додаткової вартості, він допомагає зрозуміти, що гроші
перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. Тому капітал повинен мислитися не тільки як вартість, що приносить додаткову вартість (самозростаюча вартість), а й як суспільне відношення виробництва.
Капітал — специфічно капіталістичне виробниче відношення між найманими працівниками і капіталістами, тобто відношення «наймана праця — капітал».
Таким с друге сутнісне визначення капіталу. З цього випливає, що капітал — це не гроші і не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються
специфічно капіталістичними відносинами, тобто використовуються як засоби купівлі та використаним робочої сили найманих працівників, як засоби виробництва додаткової вартості та її присвоєння капіталістами. При цьому форму капіталу як виробничого відношення утворює купівля-продаж робочої
сили. Його зміст полягае в тому, що капіталіст частину уречевленої чужої праці (праці найманого працівника), що постійно присвоюється ним без еквівалента, знову і знову обміну у формі заробітної плати на більшу кількість
живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу неоплачену працю або її продукт, а для робітника — неможливість присвоювати вартості, власний продукт. Це означає, що присвоєння капіталістом додаткової вартості с специфічно капіталістичною формою експлуатації найманих працівників, формою економічної реалізації капіталістичної
власності [8].
У процесі виробництва додаткової вартості окремі складові капіталу
. ■ .і відіграють різну роль. Так у вартість товарів, що виробляються, входить уся
вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії, а також та частина
вартості виробничого приміщення, манган, інших знарядь праці, яка дорівнює
мірі їх споживання (зношування). Величина вартості цих елементів капіталу у процесі виробництва змінюється: скільки вони коштують, стільки вартості й переноситься на товар, що виробляється. Тому та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С (лат. constant — постійний) [6-.
А та частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись V процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама. Тому частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V (нім. varians — що змінюється).
Позначивши додаткову вартість буквою т (нім. Мehrwert — додаткова вартість), одержують формулу структури вартості виробленого товару W = С + V + т, де W — вартість товару.
Отже, теоретичний сенс поділу капіталу на постійний і змінний полягає у розмежуванні тих його частин, які у процесі виробництва змінюють і не змінюють величину своєї вартості, а також у виявленні тієї його частини, функцією якої є виробництво додаткової вартості. Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.
Між структурними складовими авансованого капіталу і вартістю виробленого товару існують певні залежності, які позначать поняттями «норма додаткової вартості» і «маса додаткової вартості».
Норма додаткової вартості — відношення додаткового робочого часу до необхідного робочого часу, виражене у відсотках.
Позначають її символом т'. Оскільки додатковий робочий час втілюється у додатковій вартості, а необхідний робочий час еквівалентний вартості робочої сили, тобто змінному капіталу, то норма додаткової вартості може бути представлена і як виражене у відсотках відношення додаткової вартості до ■змінного капіталу. Тому формулою норми додаткової вартості є:
У розглянутому вище прикладі щодо виробництва джин норма
додаткової вартості дорівнює
або
Норма додаткової вартості показує, в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість — на вартість, що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням міри експлуатації найманої праці: вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на капіталіста. Стовідсоткова норма додаткової вартості свідчить, що найманий працівник працює на капіталіста стільки часу, скільки й на себе.
У вищерозглянутому прикладі стовідсоткова норма додаткової вартості показує, що найманий працівник, вартість робочої сили якого дорівнює 80 дол. (80 V), створив нову вартість у розмірі 160 дол. (80V+ 80т), яка порівну розподіляється між ним і капіталістом. При цьому вартість виготовлених джинсів становить W = 250С + 80 V + 80m = 410 дол. За іншої норми додаткової вартості буде іншою й вартість виготовлених товарів. Так, при тому самому розмірі авансованого капіталу (250С + 80 V), але при нормі додаткової вартості 150 % величина додаткової вартості становитиме 120 дол. (т* = 120m/80 V = 150 %), а вартість вироблених джинсів — 450 дол. (W=250С + 80 V + 120m= 450 дол.).
Маса додаткової вартості — абсолютна величина додаткової вартості, що створюється певним авансованим капіталом.
Позначають її символом М. Залежить вона від розмірів функціонуючого змінного капіталу і норми додаткової вартості, тобто М = V х т. У нашому прикладі маса додаткової вартості дорівнює 80 дол., оскільки 80 дол. змінного капіталу (вартість робочої сил одного найманого працівника), помножені на одиницю (стовідсоткову норму додаткової вартості), дають 80 дол. додаткової варто ті. А якщо на підприємстві працює, наприклад, 50 найманих працівників, тобто розмір змінного капіталу становить 4000 дол, за стовідсоткової норми додаткової вартості маса додаткової вартості становитиме 4000 дол., оскільки 4000 V • 80m / 80V= 400
Отже, формула маси додаткової вартості означає, що вона прямо пропорційно залежить не тільки від абсолютної величини змінного капіталу, а й від норми додаткової вартості: чим вища норма додаткової вартості, тим більший абсолютний розмір створюваної додати вартості. Так, за величини змінного капіталу 4000 дол. І норми додаткової вартості 150 % маса додаткової вартості становитиме вже 6000 дол., оскільки 4000У х 120т / 80 V = 6000. З розвитком капіталізму відбувається зростання і норми, і маси додаткової вартості.
4. Основні способи виробництва додаткової вартості
Створення додаткової вартості — основна мета капіталістичного способу виробництва. Тому пошук капіталістом усе нових методів збільшення додаткової вартості є закономірним процесом [1].