Розрахунки економістів показують, що на сучасному етапі розвитку продуктивних сил в автомобільній промисловості найбільш вигідними є підприємства з обсягом виробництва 500-600 тис. легкових і 130—150 вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільша ефективність досягається на підприємствах, що виробляють 4— 5 млн. пар взуття на рік. Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективності роботи підприємства через збільшення термінів будівництва, транспортних витрат, ускладнення у системі управління підпривмством тощо.
НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробництва, збЬялпенням підприємства. На перший погляд здається, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програмним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно до потреб ринку.
При визначенні оптимальних розмірів підприємств враховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі тощо.
Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.
Дрібні підприємства можуть бути субпостачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигідно обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підприємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другорядним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основним, а це у свою чергу впливав на якість кінцевого виробу.
Для малого підприємства дрібні деталі є основними виробами, тому вони приділяють їм належну увагу. Малим підприємствам властива вузька спеціалізація виробництва, вони виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві деталей іншим, що служить додатковим стимулом у боротьбі за якісні поставки продукції.
Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду.
В кінці 80-х років у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємницва за кількістю є значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.
За статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Показник щорічного приросту нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії 1,1%, у Франції – 1,5%, В США – 8%.
Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих (а за прогнозами на 2000 рік ця частка складе 70%) у приватному секторі і на нього припадає 47% загального обсягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.
Революцією в галузі малого бізнесу стала концепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млрд. доларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг.
Кінець 80-х років став бумом малого підприємництва у Великобританії. У 1987 році було зареєстровано 42 тис. МП, в 1990 році – 87 тис., в 1993 році – 409 тис., в 1997 – 2,37 млн.
У Франції в 1998 році МП становили 94% від усієї чисельності. В них зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує проблему зайнятості. За галузевою ознакою МП найбільш поширені в сфері послуг, торгівлі, будівництві (80% зайнятих), в меншій мірі – в промисловості (54%), транспорті (28,6%).
Частка МП в економіці Японії за обсягами реалізованої продукції становить 58% в промисловості, вона складає 64% торгового обігу і 79% роздрібного товарообігу. В Японії функціонує більше 6,5 млн. МП, на яких зайнято 82% працюючих.
Найбільше МП з країн ЄС мають Італія, Англія, Німеччина, Франція, Іспанія. При середній кількості МП на 1000 жителів – 45 одиниць, Греція, Іспанія, Італія, Португалія мають 65 одиниць, Нідерланди, Данія, Франція – 30.
До кінця 70-х років вважалося, що більшість нових робочих місць створюється на великих підприємствах. Але дослідження виявили, що протягом 1969-1976р. у США, завдяки малим підприємствам з двадцятьма й менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні. Отже, менші корпорації активніше шукають нових можливостей. Це підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Скажімо, в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових ресурсів.Порівняємо структуру підприємств в Європі та США.
Розмірна структура підприємств в ЄС та США*, %
| Кількість працівників, чол. | США | ЄС |
| До 100100-499500 і більшеВсього | 47/2018/1535/65100 | 55/4216/2029/38100 |
* У чисельнику наведено всі сектори економіки, у знаменнику – виробництво.
Як бачимо, на МП в ЄС зайнято більше населення, ніж у США, тобто в країнах ЄС мале підприємництво є важливішим щодо зайнятості, особливо у виробництві. Незалежно від критерію визначення МП, вони становлять в ЄС 95% усіх підприємств.
Зі статистичних даних можна зробити висновок, що найбільша питома вага МП на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім часом МП ефективно функціонують в сфері точного машинобудування, приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки.
Кількісний ріст МП у промисловості обумовлюється, в основному, спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від крупномасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного, індивідуального випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.
Варто також зазначити, що такий розквіт малого підприємництва в економічно розвинених країнах вдалось досягти завдяки існування ефективної державної політики підтримки сприяння розвитку даної сфери.
Частина ІІ. Динаміка розвитку малого бізнесу в Україні.
1. Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в Україні.
Найважливішими чинниками значної ролі малого бізнесу в перехідній економіці є:
– структурні розриви в економіці, викликані неефективністю командно-адміністративної системи (залежність від важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту і нерозвинута галузь роздрібної торгівлі);
– неефективне функціонування державних підприємств (незважаючи на регулятивний захист,державні підприємства не могли конкурувати з ефективнішими приватними компаніями, орієнтованими на прибуток);
– низький технологічний рівень вітчизняної промисловості (створив можливості для невеликих компаній, які розробили і запатентували власні технології або використали доступ до іноземних технологій);
– низький рівень життя (низькі доходи і відсутність перспектив на державних підприємствах викликали масовий перехід активних громадян до підприємницької діяльності);
– мотивація одноосібних підприємців істотно відрізняється від нестимульованої діяльності керівників державних підприємств.
Останній чинник підприємницької діяльності відіграв особливу роль у прискоренні перехідних процесів. Можна навести ряд аргументів щодо того, що, крім успішних макроекономічних заходів, вжитих у постсоціалістичних країнах, загальний економічний прогрес став наслідком того духу підприємництва, який у цей процес приніс саме малий бізнес. Сила підприємництва як способу життя дала поштовх, який активізував появу нових відносин власності, зміни в соціальній свідомості й економічну ефективність.
Такі країни, як Польща, Угорщина, Словенія і Чехія вже перебувають на третьому етапі саморегуляції ринку. Можна навести ряд аргументів, зокрема, про те, що ці країни вже мали основу для розвитку, їхня економіка перебувала на вищому етапі розвитку і вони мали кращі відносини з іншими країнами з вільною ринковою економікою. Незважаючи на ці фактори, аналіз розвитку в Україні показує, що головною причиною неефективності економіки є відсутність гнучкого й пристосованого до нових умов політичного середовища. Таке спостереження можна легко пояснити й підтвердити високою часткою (50%) тіньової економіки в Україні.
Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працюєза умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.