Цікаве трактування безробіття видного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції.
2.3.МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ
Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :
сприяти зниженню заробітної плати ;
роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;
державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий доход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.
З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .
У 1950-х роках у політиці державного регулювання застосовувалися кейнсіанські методи. Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій).
Дж.-М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні."
Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва і безробіття.
Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.
Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, в які зроблені інвестиції.
Відповідно до поглядів автора "Загальної теорії", "справжня" інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту ріст грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика ("повзуча") інфляція має, з погляду кейнсіанців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу.
У 60-х роках прихильники кейнсіанського підходу використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.
Монетаристи виступили проти кейнсіанського тлумачення кривої Філліпса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як "неминуча плата" за досягнення висо-кого рівня зайнятості. У 1967 році М.Фрідмен висловив думку про існування "при-родного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.
З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд зму-шений прибігати до додаткових скачків інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи "безглуздість" політики стимулюван-ня попиту, Фрідмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.
Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витиснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестиций, воно втрачає через скорочення уливань з приватного сектора.
Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.
Монетаристьскі методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді допомоги по безробіттю. Звідси рекомендації скасувати цю допомогу, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися від стимулювання економічного росту шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати непорівнянні втрати для народного господарства.
Спостерігаємі сьогодні в Україні переміщення в економічній обстановці неминуче супроводжуються міграцією фахівців. Разом з тим, незважаючи на те що зараз багато говорять про актуальність питань працевлаштування, підбора кадрів і моніторингу трудових ресурсів, реальний перехід від слів до справи, тобто організації повномасштабної сервісної служби по роботі з кадрами, являє собою неясну перспективу. Обсяг потенційного ринку робочої сили, розширення потреби у фахівцях, міграція кадрів, зміна статусу фахівців і ряд інших факторів істотно ускладнюють діяльність по актуалізації пропозицій та попиту на сучасному ринку праці. Почасти в результаті цього працевлаштуванням, пошуком, підбором кадрів і полюванням за головами на професійному рівні сьогодні займаються трохи кадрових компаній і невелике число бірж праці.
Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують мету знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забез-печити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог, пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.
Реальне життя, однак, найчастіше вибивається з цієї схеми.
Процес підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести поперед-ню роботу з претендентами , і виготовити напівфабрикат - пакет з документами на більш-менш придатних співробітників.
Дуже важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег чи нинішнього керівника даного фахівця. Сюди ж входить і перевірка резюме по ключових параметрах: місця роботи, з'ясування щирих причин звільнень і т.п. З людиною працюють кілька консультантів, що виключає неминучий у спілкуванні людей суб'єктивізм і дозволяє сформувати об'єктивний портрет претендента. Отут важливо зібрати воєдино окремі записки, розрізнені звіти про бесіди, зроблені різними консультантами в різний час, підготувати інформаційний пул, достатній для проведення експертної оцінки. Проблеми можуть виникнути навіть при обробці досить стандартної, але мающої не більш 30% полів анкети з чітко визначеними правилами заповнення, що практично неможливо заздалегідь визначити.
3. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА БЕЗРОБІТТЯ НА УКРАЇНІ.
У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.
Рівень бідності, визначений щодо абсолютної межі бідності, знизився від високих 32% у 2001 році до 14% у 2004 році, а згодом – до 8% у 2005 році. Головною причиною зменшення бідності було стрімке зростання останніми роками продуктивності праці, зумовлене збільшенням обсягів використання капіталу, яке мало місце після початкового скорочення обсягу виробництва на початку 1990-х років, та, останнім часом, підвищення обсягу внутрішніх та іноземних інвестицій. Ці зміни дали змогу підвищити реальну заробітну плату на 24% у 2004 році та на 20% у 2005 році.
Схоже, що рівень бідності знизився і в 2006 році внаслідок підвищення реальної заробітної плати на 18%, незважаючи на зростання тарифів на енергоносії для домогосподарств протягом другої половини 2006 року.
У оновленому звіті наведено модель, на основі якої було розраховано прямий вплив підвищення цін на енергоносії на рівень бідності. Підвищення цін на енергоносії завдає бідним дещо більшої шкоди, ніж багатим, оскільки для бідних частка витрат на енергоносії трохи вища.
На основі побудованої моделі можна зробити висновок, що підвищення цін на енергоносії, яке відбувалося протягом 2005 – першого кварталу 2007 року призвело до підвищення рівня бідності приблизно на 1,7 відсоткових пункти за умови збереження інших параметрів незмінними.