Бюджетний дефіцит як фактор інфляції (стр. 2 из 5)

Таким чином, інфляційний податок - це прибуток, який може мати держава при певних темпах інфляції і яка дорівнює втраті капіталу власниками грошових коштів.

Ця втрата відбувається при збільшенні пропозиції грошей.
Поряд з інфляційним податком держава може вилучати дохід, породжений монопольним правом друкувати гроші. Цей додатковий доход (сеньйораж) вимірюється купівельною спроможністю надрукованих у конкретному періоді грошей. Додаткова пропозиція грошей безпосередньо (без участі інфляції) може стати джерелом бюджетних надходжень, якщо воно викликає падіння купівельної спроможності цих грошей.

Сеньйораж може бути представлений так:

Прослушать

Розділ 2. Бюджетна система

2.1 Поняття бюджету

Для виконання державних функцій державі потрібні фінансові ресурси, які вона отримує шляхом формування і використання централізованого фонду грошових коштів - державного бюджету.
Бюджет - це розпис грошових доходів і витрат держави, підприємства, установи, сім’ї, окремої особи на визначений період.
Термін "бюджет" походить від давньофранцузького "bougette" - шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на "budget" та став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної скарбниці та витрачання коштів з неї. У визначений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто портфель, у якому містилися папери або рахунки, в сучасному розумінні - проголошував законопроект, у якому він, після закінчення фінансового року, викладав перед Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд давав на схвалення парламенту. Лише з кінця XVIII ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом.
Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних фінансів. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду.
Бюджет в економічному розумінні є сукупністю грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.
Основним джерелом формування бюджету є ВВП.

Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках:
— на виконанні нею суспільних функцій, оскільки централізація ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій;

— держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто здійснюючи підприємницьку діяльність.
За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. Фактично бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.
За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави.

Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. В цілісному вигляді бюджетних коштів не буває, так як зразу після надходження на бюджетний рахунок вони використовуються для фінансування державних потреб. Бюджет - це тільки форма утворення, великий кошторис, розпис доходів і витрат держави, погоджених між собою як за обсягом, так і за строками надходження і використання.
Враховуючи надзвичайне значення бюджету, необхідна чітко налагоджена система управління ним, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціональне, цільове й ефективне використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет зобов'язує органи виконавчої влади зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на визначені напрямки.

Склад бюджетних актів:

2)власнетекст бюджетного акта;

3) документи в додатках: таблиці розподілу кредитів, дефіцит, борг.

Згідно з Бюджетним кодексом України, бюджет - це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади на протязі бюджетного періоду.
Бюджет - це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян. Розміри бюджету, особливо його дефіциту, характер податкової політики і структура витрат допомагають визначити темпи економічного росту, тенденції зміни зайнятості, процентні ставки та цінові зміни.

2.2 Правова природа бюджетної системи

Згідно зі ст.5 Закону України “Про бюджетну систему України”, Державний бюджет України затверджується законом України. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, селищні i сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими Радами. Затвердження Державного бюджету Верховною Радою України становить невід’ємну частину суверенітету Української держави, її так званий “ фінансовий суверенітет ”.

Для з’ясування правової природи бюджету вихідним є положення про те, що бюджет виступає як фiнансово-плановий акт, який затверджується органом законодавчої влади, представницьким органом державної влади чи місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.

У контексті з’ясування правової природи бюджету необхідно виявити співвідношення Державного бюджету i закону про Державний бюджет.

Свого часу як у зарубіжній, так і російській, а згодом і радянській правовій i фінансовій науці бюджет тривалий час ототожнювався з правовим актом, який його затверджує, – законом.

Мабуть, найчіткіше такий погляд дістав своє вираження у відомому енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона, в якому записано: “ Бюджет у власному розумінні зовсім не є розпис доходів i видатків держави i, навпаки, розпис зовсім не є бюджет. Під бюджетом, з державної точки зору, розуміють загальний фінансовий закон, на якому цей розпис ґрунтується ” [4, c.280].

Російський державознавець М.I.Лазаревський на початку XX ст. зазначав: “Неправильно, що бюджет містить у собі тільки цифри, а не юридичні норми, тому що сам факт введення в бюджет тієї чи іншої цифри є вже повноваженням уряду на стягнення того чи іншого видатку; бюджет є також планом, приписом i повноваженням. Тому у випадках, коли парламент відмовляє уряду в затвердженні бюджету, управління залишається без плану i без юридичної основи для всіх державних доходів i видатків” [15, c.470-471].

У російському підручнику з фінансового права професора Іловайського відзначалось: “У всіх сучасних представницьких державах, на противагу абсолютним монархіям, бюджет має, крім технiко-господарського, певне, більше або менше (за обсягом i ступенем неоднакове у всіх державах) правове значення саме завдячуючи тому, що до його встановлення застосовується законодавчий порядок. В більшій половині сучасних представницьких держав бюджет, крім того, одягається i в правову форму закону, який називається бюджетним або (періодичним) фінансовим законом i який, окрім бюджету, вміщує в собі законодавчий текст” [12, c.145].

Однак водночас важливо звернути увагу на те, що, згідно з Законом, Державний бюджет затверджується законом України, а не приймається у вигляді закону. Факт затвердження Державного бюджету законом аж ніяк не означає, що внаслідок цього сам бюджет стає законом. Наприклад, внутрішній державний борг України, зрештою, державний прапор, державний гімн також затверджуються законами, але нікому не спадає на думку стверджувати, що від цього вони самі також стають законами (чи то у формальному чи матеріальному розумінні). Для цього у правотворчій техніці власне і оперують поняттями “затвердження законом” і “прийнятття закону”, які несуть цілком різне смислове навантаження.

Необхідно розрізняти дві взаємопов’язані, але різні процедури – затвердження Державного бюджету як однієї із стадій бюджетного процесу і прийняття закону про Державний бюджет як однієї із стадій законодавчого процесу, а відтак два різні акти – Державний бюджет, який є результатом першого, і Закон про Державний бюджет, який є результатом другого з вказаних різновидів юридичних процесів. У зв’язку з цим вважаємо, що Закон про Державний бюджет є законом у матеріальному його розумінні, оскільки приймається парламентом у порядку законодавчої процедури. При цьому Закон про Державний бюджет відноситься до групи законів, яку лише умовно можна вважати еманацією законодавчої функції, тобто до санкціонуючих і затверджуючих законів. Зокрема, відповідно до частини 4 ст.28 Закону України “Про бюджетну систему України” Закон про Державний бюджет України не може встановлювати нові, змінювати чи скасовувати існуючі податки, збори, інші обов’язкові платежі, вносити зміни до чинного законодавства. У разі необхідності зміни чи доповнення вносять спочатку до відповідних законів. Аналогічний підхід спостерігається і в законодавстві зарубіжних країн. Наприклад, ст.81 Конституції Італії вказує: “Законом про затвердження бюджету не можуть бути встановлені нові податки чи нові видатки” [13, c.43].