І все-таки за десять років (з 1979 по 1989 р.) вдалося змінити морально-політичний клімат в країні, чому в значній мірі сприяли глибокі структурні зміни у самому суспільстві. Скорочувалася чисельність робочого класу, зайнятого безпосередньо у виробництві, розширювалася зайнятість у сфері обслуговування, ріс прошарок власників дрібних, зокрема сімейних, фірм, з'явилася соціальна група високооплачуваних менеджерів середнього рівня. Все це призвело до того, що у 80-і рр. до «середнього шару» стали відносити себе більшість англійських виборців. До кінця 80-х рр. 64% англійців мали власні будинки, більше 70% – автомобілі, 46% – відеомагнітофони, більше половини могли дозволити собі забезпечити платну освіту для дітей.
На зламі 80-90-х рр. у соціально-економічному і політичному житті Великобританії з'явилися тривожні ознаки. Так, серйозним прорахунком консервативного кабінету М. Тэтчер стало проведення навесні 1990 р. реформи місцевого оподаткування, що передбачала введення нового виборчого закону. Економічні вигоди виявилися незначними, а соціально-психологічні наслідки вкрай негативно позначилися на престижі уряду, соціально-економічна політика якого викликала «роздратування» у багатьох англійців. У 1990 р. новим лідером консерваторів і прем'єр-міністром Великобританії став Дж. Мейджор, а М. Тэтчер подала у відставку.
Новий прем'єр Сполученого Королівства практично не змінив економічної програми М.Тэтчер, і перша половина 90-х рр. була логічним продовженням розвитку приватного підприємництва і активної державної політики в області фінансування наукоємкого виробництва, дрібного і середнього бізнесу. Завдяки зусиллям нового прем'єра Англія 2 серпня 1993 р. підписала Маастріхтську угоду. Цей договір був логічним розвитком економічних і політичних відносин, що склалися між європейськими державами і Англією в рамках ЄЕС. При його повній реалізації Європейський союз повинен перетворитися, по суті, в економічну «наддержаву», принаймні рівну США і значно перевершуючу Японію. Договір передбачає введення єдиної грошової одиниці, «відміну» меж і створення наддержавних органів регулювання економічних і політичних питань.
У першій половині 90-х рр. в економіці Великобританії відбувалися позитивні процеси. Так, достатньо стабільно ріс валовий внутрішній продукт і скорочувалося безробіття. Якщо у першому кварталі 1993 р. ВВП складав 2,5%, то в першому кварталі 1994 р. – 4%; рівень безробіття в першому кварталі 1993 р. дорівнював 10,5%, в першому кварталі 1994 р. – 9,9, а в четвертому кварталі 1994 р. – 8,9%.
Особливо важливим досягненням нового уряду було поліпшення торгового балансу. За період з 1991 по 1995 р. вдалося забезпечити сприятливе поєднання стійких високих темпів зростання і найнижчих за період з початку 60-х рр. темпів інфляції. Крім того, помітно покращав стан платіжного балансу, який у 1995 р. вперше починаючи з 1987 р. був зведений з активним сальдо.
Друга половина 90-х рр. виявилася достатньо складною для партії консерваторів. Хоча у своїй передвиборній програмі у 1997 р. Дж. Мейджор пообіцяв виборцям поступове зниження податку на прибуток на 20% і державних витрат до 40% ВНП, а також побудову більш процвітаючої Британії, на виборах все ж таки перемогли лейбористи.
Новий прем'єр Тони Блер практично не зрадив основному економічному курсу консерваторів, визнавши, що «торі зробили немало вірних кроків у 80-і роки...». Він пообіцяв, що головними його завданнями будуть: по-перше, боротьба з безробіттям; по-друге, введення мінімуму заробітної плати; по-третє, підписання соціальної хартії ЄС, проти якої виступали консерватори, щоб не зв'язувати себе зобов'язаннями, які могли б негативно позначитися на конкурентоспроможності національної продукції; по-четверте, розвиток системи освіти і вдосконалення технічної підготовки. Крім того, він пообіцяв створити асамблеї Шотландії і Уельсу, провести референдум про доцільність переходу до «євро» і про внесення поправок до конституції, а також ввести нефіксований податок.
Важливим моментом у програмі Т. Блэра стала відмова від націоналізації, що привернуло на його сторону багато представників бізнесу. «У політиці важливо ставити перед собою мету, що може бути досягнена - говорить він, - і дуже чітко зосередитися на тому, що треба робити».
Таким чином, підводячи підсумки економічного розвитку Англії у 80 - 90-і рр., слід зазначити, що «тетчерізм» стосовно умов Британії виявився достатньо ефективним. Обличчя Англії істотно змінилося. «Тетчерізм» як британська модель неоконсерватизму довів, що капіталізм виявився гнучкою системою, здатною пристосовуватися до соціально-економічних умов, що змінюються, перебудовуватися і модернізуватися.
В цей час у США ядром проголошеної революції Р. Рейгана складала «рейганоміка», орієнтована на пропозицію економічної програми, яка була відповіддю на економічні проблеми 70-х років. Згідно з нею повинні були бути значно знижені податки, запропоновані можливості амортизації, та викреслені або спрощені державні розпорядження, що перешкоджають інвестиціям, щоб викликати зростання економіки. Втрати доходів повинні були короткостроково заміщені економією на соціальних програмах, а довгострокові – покриватися збільшенням доходів з народного господарства, що розширюється, – і все це за урівноваженого бюджету. Було зрозуміло, що тут виникнуть цільові конфлікти, тим паче, що одночасно повинні були значно зрости оборонні витрати.
Рейган дійсно добився ухвалення основних положень своєї економічної програми із затвердженням бюджету на перше півріччя 1981 року. Було вирішено скоротити податки на 25%, 5% в першому і по 10% у два подальших роки. З 1985 року податки були індексовані з темпом інфляційного зростання цін, так що за знеціненням грошей не було більше автоматичного підвищення реальних податків. Податкова квота дійсно знизилася для більшості платників податків. Проте, не в останню чергу перед загрозою дефіциту бюджету, ще за Рейгана було зроблено 13 підвищень податків, які скасували майже чверть скорочень податків. До цього додалося підвищення внесків за соціальним страхуванням. Загалом, податкові надходження як відсоток сукупного суспільного продукту знизилися за час президентства Рейгана з 20 до 18,6%, що приблизно відповідало відсоткам відразу після другої світової війни.
Те, що «консервативна революція» відбулася лише з частковим успіхом, найнаочніше демонструє той факт, що об'єм федерального бюджету за Рейгана постійно зростав, а саме, з 699,1 мільярдів доларів у 1980 році до 859,3 мільярдів доларів у 1987 році (відповідно вартості долару у 1982 році). Якщо навіть не враховувати військові витрати, то бюджет у цей період виріс з 535,1 до 609,5 мільярдів доларів. При цьому дефіцит державного бюджету інколи повністю виходив з-під контролю і досяг у 1986 році рекордної висоти у 221 мільярд доларів. У цьому дефіциті державного бюджету унаслідок зниження податків і одночасно підвищення витрат був повинен сам президент, який, як консерватор, твердо дотримувався принципу урівноваженого державного бюджету і хотів його бачити закріпленим в конституції. Скорочення соціальних програм було недостатньо, щоб утримувати діру, що розросталася у бюджеті. Характерно те, що найсильніше скорочені були ті програми, які стосувалися найбідніших і гірше за решту організованих груп населення, які до того ж брали найменшу участь у виборах президента або в Конгрес. Продовольчі картки були відмінені, і допомога для матерів-одиначок значно скорочена. Одночасно соціальні програми, корисні для середнього прошарку, залишилися майже незмінними, так само як і пенсійне страхування і пов'язане з ним страхування на випадок хвороби. За Рейгана у американському суспільстві відбулася поляризація між бідними і багатими, перерозподіл на користь багатих, тоді як одночасно збільшилося число тих, хто жив за межею бідності. Через протест Конгресу зазнала поразки найбільша програма децентралізації в історії західної демократії, «новий федералізм» Рейгана, яка мала на меті як значне скорочення федеральних відрахувань, так і «зворотну» переадресацію соціально-державних завдань і одночасно податкових ресурсів на окремі штати. Скорочення федеральних субсидій штатам було, проте, значним, у сфері житлового будівництва і міського розвитку майже драматичним. Темпи зростання федеральних коштів у штатах номінально сповільнилися вже за адміністрації Картера, реально ж у результаті високих темпів інфляції навіть знизилися. Роки президентства Картера можуть розглядатися як перехідний період до «нового федералізму» Рейгана. Це також відноситься до сфери політики дерегуляції: тут відміна введених у федерально-державному масштабі обмежень конкуренції у повітряному і автомобільному сполученні почалася ще за Картера і була продовжена за Рейгана скасуванням положень про захист навколишнього середовища і про охорону праці.
Адміністрація Рейгана успішно боролася з інфляцією і безробіттям. Індекс інфляції знизився з 12,5% у 1980 році до 4,5% у 1988 році. Квота безробітних у цей же період знизилася з 7 до 5,4%. Було створено 18 мільйонів нових робочих місць, хоча багато місць доводилися на групу з найнижчим доходом. При цьому не слід забувати про те, що економічний підйом слідував за важким спадом 1981 – 1982 років (з квотою безробітних у 10%) і про те, що стрімко, майже драматично зростав зовнішньоторговельний дефіцит.
Абсолютно у дусі консервативної політики було величезне підвищення військових витрат, почалася активна програма озброєння, з якою потрібно було зустріти радянську загрозу. Президент надав також повну свободу дій секретним службам, особливо ЦРУ під керівництвом Уїльяма Кейси, у стимулюванні опору у сфері радянського впливу і для підтримки антикомуністичних партизанських сил у «третьому світі». У цій політиці спочатку, здавалося, не було місця для роззброєння і контролю озброєнь. Тільки після того, як американська військова вага підвищилася по відношенню до Радянського Союзу – перш за все завдяки розміщенню ракет середньої дальності, що почалося з 1983 року у Західній Європі, Рейган зміг під час свого другого терміну перебування на посту президента вести з Радянським Союзом переговори про позиції сили. Було проведено 4 конференції на вищому рівні, укладення договору про РСМД, успіхи в обмеженні стратегічних озброєнь і у сумісних зовнішніх інспекціях. Проте вже у 1982 році у Конгресі утворилася широка коаліція, яка спочатку урізала наполовину потрібний президентом темп зростання у військовому бюджеті, а з 1984 року повністю знизила його на нівець. Через високі темпи озброєння різко змінилася громадська думка і тривога за величезний дефіцит бюджету, який призвів до вибухоподібного зростання державних боргів, все більше визначала всі сфери політики, у тому числі і політику оборони.