Густав Шмоллер (1838 – 1917). Основний твір – “Основи загального вчення про народне господарство”. Розвиває ідею про те, що пруська монархія є “соціальною монархією”, яка носить надкласовий характер і веде боротьбу за скасування привілеїв у суспільстві. Виступає проти розповсюдження профспілкового руху. Вважає, що запобігти поширенню революційного руху можна шляхом проведення своєчасних соціальних реформ. Виділяє три сфери діяльності в економічній практиці: приватне господарство; державне господарство; харитативне господарство. У першому випадку переважає приватний інтерес, у другому – суспільний, базований на принципі примусу, а в третьому – благодійність.
Луї Брентано (1844 – 1931). Головним фактором “класового миру” вважає активну діяльність профспілок, які здатні знищити експлуатацію і поліпшити економічне становище трудящих. Закладає основи теорії “організованого капіталізму”, стверджуючи, що картелі виступають дієвим інструментом запобігання кризам надвиробництва, тому що намагаються пристосувати виробництво за допомогою планування до потреб споживачів. Для сільського господарства вважав за необхіде роздрібнення господарств і визначав останнє законом розвитку даної сфери виробництва.
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.)
10.1.Інтернаціоналізація господарської діяльності і
економічна інтеграція
Післявоєнний розвиток світової економіки можна розділити на два основні етапи. Перший почався після закінчення Другої світової війни і тривав до 70-х років. Розвинені країни відновили свої господарства після війни і вийшли на траєкторію стійкого зростання. Економічні теорії, взяті на озброєння урядами, були близькі до ідей Д.М. Кейнса. У США і Західній Європі у 60-і роки процвітала ідеологія «суспільства загального добробуту». Проходження країною такого етапу у наш час вважається абсолютно необхідним, щоб країна могла надалі сприйняти ідеї постіндустріального суспільства.
У липні 1944 р. в американському містечку Бреттон-Вудс відбулася конференція 44 країн, на якій були визначені не тільки основні риси післявоєнного економічного устрою, але і розстановка сил у світовому господарстві. На цій конференції Англія прощалася зы своїм статусом світового лідера, що зберігався за нею два сторіччя.
У Бреттон-Вудсі було вирішено, що у післявоєнний період діятиме завуальований золотий стандарт. Світовими грошима залишалося золото, а як розрахунковий інструмент могла використовуватися валюта окремих держав, яка у такому разі повинна була бути забезпечена золотом. Формально будь-яка країна могла запропонувати свою валюту як світові гроші, але реально на це зважилися тільки дві – США і Великобританія. Проте коли після війни Великобританія спробувала на практиці здійснити прив'язку своєї валюти до золота, її золоті запаси стали стрімко виснажуватися, оскільки решта країн стала міняти фунти на золото. Через декілька місяців після початку цього експерименту Великобританія відмовилася підтримувати фунт і у світі залишилася одна резервна валюта – долар, який був прив'язаний до золота у пропорції: 1 троїцька унція = 35 дол. Решта країн повинна була підтримувати курс своїх валют фіксованим по відношенню до долару.
Для забезпечення працездатності нової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), у кредитній сфері організований МБРР (Міжнародний банк реконструкції і розвитку).
До початку 80-х років багато країн ще могли, не звертаючи уваги на решту світу, будувати свою, самобутню, незалежну від інших економіку, проводячи індустріалізацію імпортозаміщуючого типу (як це відбувалося у соціалістичних країнах і країнах Латинської Америки). Проте у 80-і роки почався наступний етап розвитку світового господарства – етап рішучої лібералізації і прискореної інтернаціоналізації.
У економічній теорії відбулися неоконсервативні зрушення і на перший план вийшли переконання, що робили акцент на волі і заповзятливості (монетаризм, теорія раціональних очікувань, економіка пропозиції). Роль держави піддалася рішучому перегляду, і стало зрозуміло, що в умовах глобальної інтернаціоналізації економічного і соціального життя посилена регулююча роль держави може пригнічувати економічну активність, призвести до втечі капіталів з країни.
Післявоєнний період характеризується створенням нових міжнародних інститутів та органів, регулюючих різні аспекти світової системи, постійним формуванням регіональних і міжнародних блоків і угрупувань.
10.2 Транснаціональні корпорації. Військово-промисловий комплекс та зростання воєнних витрат
У післявоєнний період стрімко розвивається міжнародна торгівля і розширюються потоки капіталу. Будь-яка швидкозростаюча фірма незабаром натрапляє на вузькість національного ринку для реалізації своєї продукції і намагається вийти за його межі. Такий вихід спочатку відбувається за рахунок масового нарощування експорту виготовленої у країні продукції. Компанія виходить на міжнародний ринок, продаючи там свої товари та тим самим розширюючи обсяги міжнародної торгівлі. Через деякий час приходить наступний етап, коли компанія починає будувати заводи в інших країнах, експортуючи туди вже не товари, а капітал, тобто здатність ці товари створювати.
Сучасні найбільші компанії світу є вертикально інтегрованими і диверсифікованими концернами: різні стадії створення продукту розташовуються у різних країнах. Тепер автомобільний концерн може виробляти двигуни де-небудь у Бразилії, скло для автомобілів в Італії, кузови у Німеччині, а збірку здійснювати у Великобританії. У цьому випадку компанія перетворюється на транснаціональну корпорацію (ТНК). При цьому інвестиції у реальні активи називаються прямими.
У результаті діяльності ТНК багато традиційних категорій світової торгівлі приймають подвійний характер. Так, якщо японська корпорація будує свій завод для збірки кольорових телевізорів у Малайзії у розрахунку на дешеву робочу силу, то, з погляду Японії, вивіз комплектуючих для збірки входить до складу експорту. Малайзія ж записує ці комплектуючі у свій імпорт. З погляду японської компанії, це просто внутрішньовиробничі переміщення з одного свого цеху в іншій. Різниця полягає тільки у тому, що ці цехи розташовані у різних країнах. За оцінками Комісії ООН, яка займалася вивченням діяльності ТНК у світовому господарстві, у кінці 80-х років більше 40% світової торгівлі було, по суті, внутрішньовиробничими поставками ТНК.
Діяльність ТНК істотно обмежує свободу дій національних урядів. Особливо це стало помітно у 80-90-і роки, коли в економічній політиці більшості країн світу почалося звернення до ліберальніших правил господарювання.
Діяльність ТНК – найважливіший перетворювач світових економічних і соціальних систем. Найбільші з таких компаній є настільки могутніми економічними суб'єктами, що обсяг їх продажів перевищує ВВП більшості країн на планеті. Наприклад, оборот компанії «Дженерал моторз» у 1996 р. перевищив 165 млрд дол., що більш ніж удвічі перевищує ВВП Ізраїлю. Природно, що ТНК вимагають від урядів уніфікувати правила міжнародної гри і ліквідовувати бар'єри на шляху вивозу товарів, послуг, капіталу і робочої сили, а до їх вимог доводиться прислухатися. Уніфікації і лібералізації піддаються всі сектори, що обслуговують діяльність цих міжнародних «монстрів».
ТНК привносять в інші країни, особливо ті, що розвиваються, нові знання, нову культуру, у першу чергу нові відносини у виробництво. На побутовій культурі аграрного суспільства неможливо побудувати не тільки постіндустріальне, але й індустріальне суспільство. Міжнародні корпорації за підтримки національних урядів «ламають» соціальні структури традиційних суспільств і перетворюють їх відповідно до «міжнародних стандартів». Побутова культура і цінності у різних регіонах світу стають все більш і більш схожими.
10.3. Економіка США після другої світової війни та основні тенденції її розвитку
У цей час на основі кейнсианських та класичних ідей виникають новий напрями у економічної думці – неокейнсіанство та “неокласичний синтез ”
Представники даного напрямку кейнсіанства використовують теорію Дж. Кейнса як методологічну основу дослідження нових економічних об’єктів та процесів 40 – 50-х рр. ХХ ст. Відомими представниками цього напряму в економічній науці є наступні: Джон Хікс (нар. 1904 ), Елвін Хансен (1888 – 1975), Стенлі Харріс (1897 – 1974), Джон Моріс Кларк (1884 – 1963), Євсей Домар (нар.1914), Роберт Харрод (1890 –1978), Дон Патінкін.
Згідно з ідеями неокласичного синтезу ( Джон Хікс і Дон Патінкін ), кейнсіанська теорія включається до неокласичної теорії як приватний випадок розвитку економіки у стадії депресії, коли економіка знаходиться у так званій “пастці ліквідності”. У цій “пастці” зростання пропозиції грошей перестає впливати на норму позичкового відсотку, і, як наслідок, на інвестиції. Лише у цьому випадку порушується автоматизм встановлення рівноваги за допомогою грошово-цінового механізму, на який покладає надії неокласична теорія. Якщо за допомогою бюджетної політики вдається вивести економіку з “пастки ліквідності”, то вона повертається до системи саморегулювання.
Модель “пастки ліквідності”, яку розробив Дж. Хікс, доповнюється ефектом багатства (ефектом реальних касових залишків) Д. Патінкіна. Суть ефекту полягає у тому, що споживачі стійку частину свого доходу намагаються зберегти і підтримувати її реальну цінність. Якщо під впливом кон’юнктури зростають ціни, то реальне багатство знижується. Тоді споживачі скорочують споживання, і, як наслідок, попит і ціни. Навпаки, падіння цін в умовах кризи збільшує реальне багатство, стимулює закупки з фонду збереження, призводить до зростання цін і економічного піднесення.