Смекни!
smekni.com

История экономики и экономических учений укр. язык (стр. 46 из 58)

Уеслі Клер Мітчелл (1874 – 1948) – економіст, статистик. Основні твори – “Лекції про типи економічної теорії” (1935), “Цикли ділової активності” (1913). Вважає, що економічні проблеми тісно пов’язані з неекономічними, які зумовлюють поведінку і мотивацію діяльності людей у суспільстві. Зосереджує увагу на аналізі впливу неекономічних факторів на економіку. Акцентує увагу на необхідності посилення в економічних дослідженнях ролі статистичного аналізу і встановлення закономірних зв’язків між показниками. Створив концепцію безкризового економічного циклу, який стає можливим завдяки впровадженню різних варіантів державного регулювання, основними з яких є: страхування безробіття; індикативне планування; контроль над банківським кредитом.

У 30-i рр. ХХ ст. в економiчнiй науцi на основi iдей неокласики, молодої iсторичної школи i лiберальних ідей класичної полiтекономiї народжується неолiбералiзм. В основi неолiберальних концепцiй лежать такі принципи :

1. Предметом дослiдження здебiльшого виступають не кiлькiснi, а якiснi, iнституцiональнi проблеми.

2. Застосовується макроекономiчний пiдхiд до аналiзу економiчної дiйсностi.

3. Проголошується ідея iндивiдуальної свободи на основi приватної власностi i активний вплив державного регулювання на iнституцiональнi основи прибутку i конкуренцiї.

До Фрайбурзької школи належав Вальтер Ойкен (1891 – 1950) – нiмецький економiст, викладач Фрайбурзького унiверситету. Основні твори: “Основи національної економіки” (1947), “Основні принципи економічної політики” (1959). Вважає, що економiчна система повинна мати “господарський порядок”, пiд яким розумiє: а) свободу конкуренцiї, яка забезпечує ефективнiсть ринкової системи; б) вiльнi цiни як регулюючий iнструмент в умовах конкуренцiї – сигнал рiвня обмеженостi ресурсiв i важіль їхнього перерозподiлу мiж галузями виробництва; в) “державнi проблеми” – стабiльнicть грошей, вiльний доступ до ринкiв, гарантiя приватної власностi, сталiсть i послiдовнicть економiчної полiтики.

Серед усiх господарських систем видiляє два чисті типи: а) “централiзовано-кероване господарство”: індивiдуальне (рабовласницька латифундія, феодальний маєток); централiзовано-адмiнiстративне (плановий соцiалiзм, командна економiка нацизму); б) “господарство обмiну” (ринкове).

Вважає, що у реальному життi iдеальнi типи економiчних систем не iснують. Той або iнший порядок у конкретнiй країнi i в конкретний час являє собою певне поєднання чистих типiв господарства. Найбiльш привабливим з економiчної точки зору є ринковий тип, i тому держава повинна створювати умови для його функцiонування.

Iдеї неолiбералiзму щодо створення соцiального ринкового господарства були втiленi на практицi нiмецьким вченим i державним дiячем Людвiгом Ерхардом (1897 – 1977). На думку цього економіста, сучасний лібералізм не може не допускати помітної ролі держави в економічних процесах. По-перше, необхідне обмеження діяльності монополій. По-друге, “бездержавна” ринкова економіка породжує надмірний розрив у доходах, непевність становища деяких соціальних груп, що веде до політичної та соціальної нестабільності. Тому держава повинна запроваджувати частковий перерозподіл доходів на користь малозабезпечених та фінансувати ряд соціальних програм. У виняткових умовах держава може регулювати ціни на важливі товари та послуги. Цю концепцію Л. Ерхард практично використував для повоєнної відбудови Німеччини.

9.3. Модель державного регулювання Дж. М. Кейнса

У той же час історичними умови виникнення кейнсіанства стали: ускладнення структури виробництва і ринку; функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом автоматичного саморегулювання; світова криза надвиробництва і затяжний характер депресії 1929 –1933 рр.; масове безробіття.

Особливості економічних поглядів кейнсіанців: застосовується макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності; підлягають корінному перегляду основні постулати неокласицизму : віра в ефективність ринкового механізму саморегулювання; доводиться необхідність державного втручання в економіку, розробляються його форми та інструменти. Родоначальником економічної школи був Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946) – професор політекономії Кембриджського університету, політичний діяч. Основний твір – “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” (1936). Методологією його моделі державного регулювання було: відмовився від тези неокласиків про існування роздільних ринків і увів до аналізу наявність єдиного ринку, в якому пов’язані між собою такі складові, як ринки грошей, товарів і ресурсів; розглядає загальні взаємозв’язки між економічними явищами, сукупні, агреговані показники і започатковує макроекономічний аналіз.

Доводить, що не пропозиція створює свій власний попит, а навпаки, сукупний попит формує в кожний даний момент певну величину сукупної пропозиції.

У рамках короткого періоду виробники постачають на ринок певну кількість товарів залежно від виручки, яку вони отримують після реалізації продукції. Вона має назву ціни пропонування.

Прогнозуючи результати своєї діяльності, виробники очікують фактично отримати за кожний обсяг виробництва певну ціну. Цю очікувану виручку Кейнс називає ціною попиту.

Реальні обсяги виробництва завжди спрямовані до рівня, за якого ціна пропозиції і ціна попиту збігаються. Цей рівень називає ефективним попитом.

Виручка

Ефективний попит

Обсяг виробництва

Оскільки у короткому періоді рівень виробничих потужностей залишається незмінним, то обсяг сукупної пропозиції визначається зайнятістю, яка, в свою чергу, залежить від ефективного попиту.

Загальна економічна рівновага може установлюватись при неповній зайнятості. На відміну від неокласиків, Дж. Кейнс довів, що не існує гнучкого цінового механізму установлення рівноваги: підприємці, що зіткнулися з падінням попиту на свою продукцію, в умовах монополізму не знижують ціни, а скорочують обсяги виробництва і звільняють робітників. Саме за рахунок виштовхування в число безробітних якоїсь частини робітників в економічній системі встановлюється рівновага.

Основна умова макроекономічної рівноваги (інвестиції дорівнюють заощадженням) виконується не завжди, оскільки дії суб’єктів інвестиційної діяльності і суб’єктів, що формують збереження, визначаються різними мотивами. Інвестиції виступають функцією реального відсотка, збереження – функцією доходу. Причому внаслідок дії “основного психологічного закону” разом із зростанням зайнятості і сукупного доходу збільшується і особисте споживання, але меншими темпами, ніж зростає доход. Внаслідок цього збільшується та частина доходу, яка іде на збереження. Вона вилучається з обігу, внаслідок чого попит на споживчі товари падає і падає відповідна величина ефективного попиту. Тому необхідна екзогенна сила нарощування останнього. Такою силою стає автономне державне інвестування.

За держбюджетні кошти держава вводить у дію нові виробничі потужності, збільшує зайнятість, а значить і рівень доходів. Частину доходів робітники витратять на споживчі товари, чим спровокують зростання попиту, цін і розширення виробництва, а частину направлять в збереження. Даний процес поширюється на інші галузі і врешті-решт приведе до зростання доходу. Коефіцієнт розширення темпів зростання сукупного попиту, точніше доходу, порівняно з темпами росту інвестицій, Дж. Кейнс називає мультиплікатором:

,

де М – мультиплікатор;

Dy – приріст сукупного доходу;

DІ – приріст інвестицій.

Бюджетна політика держави націлена на створення необхідної величини сукупного попиту, доповнюється кредитно-грошовою політикою – діями на утримання низьких позичкових відсотків. Цей захід сприяє розширенню приватних інвестиційних вливань в економіку.

9.4. Зародження нової історичної школи.

У свою чергу історичними умовами виникнення нової історичної школи були: завершення об’єднання німецьких земель і становлення єдиної Німеччини. Формування внутрішнього ринку країни; швидкий розвиток промисловості на основі досягнень науки і техніки другого етапу промислового перевороту; становлення і розвиток перших монополістичних угруповань у промисловості; розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві (“пруський шлях”); загострення соціально-економічних суперечностей, поширення робітничого руху і впливу соціально-демократичних партій.

Нова історична школа продовжує наукові традиції старої історичної школи Німеччини у трактуванні предмета і методів дослідження. Проводить лише нормативні дослідження, підпорядковуючи їх обґрунтуванню політичних реформ. Носить чітко виражений антимарксистський характер.

Карл Бюхер (1847 – 1930) здійснює поділ історії розвитку народного господарства за трьома етапами, покладаючи в основу класифікації ступінь віддаленості споживача від виробника продукції: замкнене господарство (продукти виступають як споживча вартість); міське господарство (частина продуктів виступає як мінова вартість); народне господарство (більшість продуктів є міновою вартістю).