За роки кризи розорилися і були піддані примусовому розпродажу за несплату боргів і податків близько 1 млн. фермерських господарств, тобто 18% загального числа. В результаті фермери позбавлялися власності на землю. Тисячі розорених фермерських сімей вимушені були покидати рідні місця і поповнювати ряди численної армії безробітних в містах. Число переселенців тільки в 1930-1931 рр. склало 3808 тис. чоловік.
Обороти зовнішньої торгівлі скоротилися в 3,1 рази, внутрішньої – в 2 рази. Національний дохід зменшився приблизно в 1,5 рази. Країна була відкинута до рівня 1911 р.
Неминучими супутниками кризи були соціальні потрясіння. Падіння курсу акції торкнулося від 15 до 25 млн. чоловік. Охоплені панікою люди прагнули обміняти банкноти на золото. Заробітна плата знизилася більш ніж удвічі.
В кінці 1933 р. кількість безробітних в США досягла 17 млн. чоловік. З урахуванням членів сімей вони склали майже половину всього населення. Тяжке положення безробітних посилювалося відсутністю соціальної допомоги. Багато хто позбувся житла, виникли збудовані з ящиків і будівельних відходів «гуверовські містечка» – поселення безробітних на околицях міст. Тільки у Нью-Йорку в 1931 р. з голоду загинули 2 тис. чоловік.
Криза мала величезну психологічну дію на мільйони американців. Була підірвана віра у всемогутність індивідуального бізнесу, його здатність забезпечувати соціальні гарантій. Поступово відбувався поворот в масовій свідомості. Його виразом з'явився могутній соціальний рух, кардинальні зміни політичній орієнтації основної частини населення.
Країну охопили масові виступи різних верств населення. Була створена Національна рада безробітних. У 1930 р. відбулася загальнонаціональна демонстрація, в якій брали участь 1,2 млн. безробітних. У гірській, текстильній, автомобільній, швейній галузях розвернувся страйковий рух. Він ставав все більш масовим. У 1933 р. чисельність страйкарів перевищила мільйон чоловік. Організовувалися походи голодних і безробітних до Вашингтона (1931 – 1932), похід ветеранів першої світової війни (1932). Була створена страйкова асоціація фермерів. Фермери Середнього Заходу бойкотували закупівлі сільськогосподарської продукції, опиралися примусовому продажу ферм, брали участь в голодних походах. Активізація масових соціальних протестів викликала напругу політичної обстановки. Навіть представники ділових кіл усвідомлювали неспроможність республіканської адміністрації. На президентських виборах, що проходили в 1932 р., переконливу перемогу отримала демократична партія, очолювана Ф.Д. Рузвельтом. На виборах за нього віддали голоси 22,8 млн., а за Г. Гувера – 15,7 млн. чоловік. Рузвельт запропонував для виходу з кризи комплекс реформ, що увійшли до історії під назвою «Новий курс».
Запропонована програма не була наперед обдуманою системою нововведень. Протягом перших 100 днів закладалися основи економічної політики уряду. Її теоретичною базою стало учення видатного англійського економіста Д. М. Кейнса, який обґрунтував необхідність участі держави в регулюванні господарського життя.
У здійсненні нового курсу виділяють два етапи: перший – 1933 – 1935 рр., другий – 1935 – 1938 рр.
Перш за все були проведені банківська і фінансова реформи. Вони почалися із закриття банків (до 9 березня). На цей день була скликана надзвичайна сесія Конгресу, якому запропонували Надзвичайний закон про банки. Не дивлячись на те, що багато громадських діячів і політики вимагали націоналізації банків, Рузвельт не пішов на цей захід. У прийнятому одноголосно законі передбачалося відновлення функцій банків і отримання урядових кредитів з Федеральної резервної системи.
Експорт золота заборонявся. До кінця березня 1933 р. було знову відкрито 4/5 банків – членів Федеральної резервної системи. Раніше створена Реконструктивна корпорація розширила свої операції. За перші два роки «Нового курсу» сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. В результаті посилилася концентрація банківської системи – число банків з 25 тис. скоротилося до 15 тис.
Для збільшення фінансових ресурсів держави і розширення її регулюючих функцій США відмовилися від золотого стандарту, вилучили золото з обігу і провели девальвацію долара. У січні 1934 р. золотий вміст знизився на 41%.
Після успішної реалізації «Надзвичайного закону про банки» президент, окрилений успіхом, почав завалювати Конгрес законопроектами. Він рекомендував різко понизити заробітну плату федеральним службовцям, членам Конгресу і пенсії ветеранам війни. Не дивлячись на сильний опір Сенату, закон був прийнятий 20 березня. В кінці 1933 р. було дозволено вживання спиртних напоїв і введений значний податок на їх продаж.
Заслуговує увагу застосований урядом Рузвельта метод девальвації долара. Вставати на шлях масового випуску незабезпечених золотом паперових грошей Рузвельт не вважав за можливе. Тому він знайшов оригінальний шлях інфляційного розвитку. США здійснили великомасштабні закупівлі золота за цінами, що перевищують курс долара по відношенню до золота. До кінця 1933 р. золото було куплено на 187,8 млн. дол. Це штучно понизило курс долара. Одночасно золотий запас був вилучений з федеральних резервних банків і переданий Казначейству. Банкам натомість видавалися золоті сертифікати, що прирівнювались до золота і забезпечували банківський резерв. На початку 1934 р. був прийнятий закон, що встановлював нову ціну на золото, яка діяла до 1971 р.
Завдяки девальвації долара розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позикового капіталу. Тим самим запобігли масовому банкрутству в кредитній сфері, зменшили заборгованість монополій уряду, посилили експортні можливості США.
Для стимулювання дрібних акціонерів і вкладників була створена Корпорація по страхуванню банківських внесків, а також прийняті заходи захисту внесків від ризику біржової спекуляції. Введення державного страхування депозитів сприяло запобіганню банкрутствам, підвищувало довіру вкладників.
Центральне місце в «Новому курсі» відводилося проблемі відновлення промисловості. У червні 1933 р. був прийнятий закон «Про відновлення національної промисловості». Для його проведення була створена Адміністрація національного відновлення, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, «Дженерал моторз», від групи Моргана і інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці.
Закон вводив систему державного регулювання промисловості і включав три розділи.
Перший передбачав заходи, що сприяли пожвавленню економіки і виведенню її з тяжкої ситуації. Основний наголос робився на кодексах «чесної конкуренції», в яких встановлювалися правила щодо обсягу виробництва, застосування однотипних технологічних процесів, техніки безпеки, конкуренції, зайнятості і найму. Асоціація підприємців розділила всю промисловість на 17 груп, кожна з яких була зобов'язана розробити такий кодекс. У кожному кодексі обов'язково обговорювалися умови зайнятості. При наймі на роботу не допускалася дискримінація членів профспілки, робочим надавалося право на їх організацію, визначалися нижча межа заробітної плати (мінімум) і максимально допустима тривалість робочого тижня, встановлювалися обсяги виробництва, ринки збуту продукції, єдина політика цін. Кодекси забороняли дитячу працю. У разі затвердження кодексу президентом він ставав законом, а дії антитрестового законодавства припинялися. В цілому у всіх галузях промисловості адміністрація Рузвельта санкціонувала введення 746 кодексів, що охопили 99% американської промисловості і торгівлі.
У другому і третьому розділах закону визначалися форми оподаткування із зазначенням порядку використання засобів фонду суспільних робіт. Для надання допомоги безробітним Конгрес створив Адміністрацію суспільних робіт, якій виділялася небачена на ті часи сума 3,3 млрд. дол.
Серед інших заходів боротьби з безробіттям було створення трудових таборів для безробітної молоді у віці 18 - 25 років. Для цього Рузвельт заснував Цивільний корпус збереження ресурсів. Він запропонував Конгресу направити безробітних молодих людей в лісові райони. Тим самим, вважав президент, вдасться поліпшити природні ресурси країни, укріпити здоров'я молоді, а головне, про що умовчав президент, прибрати з міст «горючий матеріал».
Вже на початку літа були створені табори, розраховані на 250 тис. молодих людей з сімей, що отримували допомогу, а також безробітних ветеранів. Там вони мали безкоштовне харчування, дах, форму і долар в день. Роботи проводилися під спостереженням інженерно-технічного персоналу, у всьому іншому вони підкорялися офіцерам, мобілізованим з армії. У таборах вводилася майже військова дисципліна, включаючи стройові заняття.
Рузвельт енергійно взявся за створення Надзвичайної федеральної адміністрації допомоги, на яку слід було асигнувати 500 млн. дол. для прямих дотацій штатам. Отримані кошти розподілялися серед тих, що мають потребу. Конгрес вотував закон. Роздача допомоги полегшувала положення тих, що животіли в убогості, але не просувала ні на крок вирішення проблеми зайнятості.
У 1933 р. було створено Управління річки Теннессі, діяльність якого була втіленням мрії Рузвельта – будівельника кращої Америки. Діяльність управління змінило цей регіон. До п'яти дамб було додано 20, річка стала судноплавною. Значно було покращено землеробство, зупинена ерозія ґрунту, піднялися молоді ліси. Показником успіху було різке зростання доходів населення басейну річки.
У роки кризи робота була надана 40 тис. чоловік. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфраструктура - будувалися автостради, аеродроми, мости, гавані і т.п. Комплексний розвиток цього економічного району був першим досвідом дії «вбудованого стабілізатора» (цей термін з'явився в 50-і роки) – втручання держави в розвиток господарства.