Сокальський Іван Петрович (1829-1896), професор Харківського університету, економіст і статистик, початкову освіту здобув під керівництвом свого батька, професора політичної економії Харківського університету Петра Івановича (1796-1858).
І. П. Сокальський - прекрасний лектор і відмінний фахівець в області економічних наук. Але він прагне поповнювати свої знання. І в 1862 р. він отримує давно бажане трирічне відрядження за кордон: відвідує Англію, Ірландію, Францію, Голландію, Бельгію, Швейцарію, Італію. Він не тільки цікавиться постановкою викладання економічних наук, але знайомиться з різними сторонами суспільного і господарського життя, відвідує школи, наукові суспільства, гірничі заводи, фабрики, кредитні установи, докладно вивчає діяльність кооперативних установ. У Німеччині і Австрії він переважно відвідував університетські лекції.
Повернувшись до Харкова, він з новою енергією занурюється в учбову і наукову роботу. У 1866-1869 рр. крім політичної економії і статистики, він читає курси поліцейського, фінансового і торгового права. У 1872 р. у Київському університеті Св. Володимира захищає дисертацію на тему «Англо-саксонская сільська громада», і йому присвоєно ступінь доктора політичної економії і статистики.
З 1879 р. як голова установленої при статистичному комітеті комісії з дослідження кустарних промислів Харківської губернії робить ряд нових робіт, влаштовує виставку кустарних виробів Харківської губернії, розробляє для Всеросійської виставки в Москві «Нарис кустарних промислів у Харківській губернії». З 1882 р. по 1885 р. редагував щомісячний журнал губернського статистичного комітету «Статистичний листок», в якому більшість статей були написані ним же. У 1888 р. поклав початок новому виданню «Статистичні таблиці населення і промисловості у державах Європи і інших частинах світу». Крім того, під його редакцією було видано три томи праць Комісії з дослідження кустарних промислів у Харківській губернії. Останньою його роботою, як він сам визначав, лебединою піснею, був твір «Реформа на черзі», в якому він виступає прихильником системи біметалізму.
Міклашевський Іван Миколайович (1858 – 1901), професор кафедри політичної економії і статистики Харківського університету, був прихильником історичної школи політичної економії. Поступивши в
З його наукових робіт особливо високо була оцінена магістерська дисертація «До історії сільськогосподарського побуту Московської держави. Заселення і сільське господарство південної околиці Росії XVII століття», удостоєна Академією наук Уваровської премії.
І. Н. Міклашевський володів широкою енциклопедичною освітою, відрізнявся видатною працездатністю і помер на 43 році життя у період повного розквіту наукових сил, залишивши купи зібраних ним матеріалів для нового твору з історії землеробства у Московській державі.
Алексєєнко Михайло Мартинович (1848 – 1917), професор кафедри фінансового права Харківського університету, народився у Екатерінославі у купецькій сім'ї. У 1872 р. захистив у Харківському університеті дисертацію «Нарис наростання державного боргу Англії і Франції» на ступінь магістра фінансового права, а у 1873 р. призначений штатним доцентом тієї ж кафедри. У 1874 р. відряджався на два роки до Німеччини, Австрії і Франції з метою вивчення фінансових явищ і методів викладання у західних університетах. У 1879 р. захистив докторську дисертацію «Чинне законодавство про прямих пілотів», що отримала, вельми втішну оцінку професора, К. К. Гаттенбергера, який разом з професорами Г. М. Цехановецьким та І. П. Сокальським виступили офіційними опонентами. У цьому ж році Алексєєнко вибраний екстраординарним, а в 1880 р. – : ординарним професором кафедри фінансового права. У 1895 році він отримав звання заслуженого професора. Читав лекції з російського фінансового права, російського державного права і державного права європейських держав.
З 1907 р. він став членом III Державної Думи. У 1900 р. в Харківському університеті була установлена премія імені заслуженого професора М. М. Алексєєнко. Він – автор ряду робіт з питань фінансів і кредиту. Окрім трьох дисертацій, їм опубліковані монографії з теорії податків. Результатом викладацької діяльності з'явився обширний літографований курс з фінансового права в об'ємі двох тисяч сторінок. Його роботи визнані серйозним внеском в науку. Як лектор він привертав в аудиторію завжди багато слухачів і користувався великою популярністю. Його перу належать праці: «Погляд на розвиток вчення про податок у економістів: А. Сміта, Ж. Б. Сея, Рікардо, Сисмонді і Д. С. Мілля» (Харків, 1870), «Організація державного господарювання» (Харків, 1870), «Державний кредит. Нарис наростання державного боргу Англії і Франції» (Харків, 1872), «Чинне законодавство про прямі податки» (Спб., 1879), «Про прибутковий податок» (Спб., 1885).
Михайло Iванович Туган – Барановський (1868 – 1919) У 1895 – приват-доцент Петербурзького університету, з 1913 – професор Петербурзького політехнічного інституту, з 1917 – міністр фінансів при Центральній раді України, з 1918 – директор Інституту економічної кон’юнктури, професор Київського університету Основні твори – “Вчення про граничну кориснiсть господарських благ як причину їхньої цiнностi”, “Російська фабрика в минулому і теперішньому”, “Промислові кризи. Нарис із соціальної історії Англії”, “Соціальні основи кооперації”.
Вважає помилковим в марксизмі різке протиставлення цінності і ціни, твердження про виняткову здатність праці створювати цінність. Здійснює спробу поєднання трудової теорії, теорії вартості з теорією граничної корисності в єдину теорію цінності. Для досягнення цієї мети виділяє наступні категорії: вартість – витрати заради отримання блага ( c + v); трудова вартість – частина вартості, виключно витрати праці (v); цінність – суб’єктивна оцінка блага з точки зору окремого суб’єкта і одночасно об’єктивна оцінка з точки зору суспільства (ціна).
Гранична корисність формує суб’єктивну сторону господарського процесу, визначає ступінь відповідності благ потребам споживача. Вартість складає об’єктивну оцінку витрат на здобування блага. Ці дві рівноправні, незалежні сили у створенні цінності поєднуються за допомогою ринку. Вартість виступає об’єктивним фактором, величина ж граничної корисності знаходиться в залежності від запасу блага. Отже, розширення або скорочення виробництва може збільшувати або зменшувати граничну корисність. Таким чином, гранична корисність благ є прямо пропорційною трудовим витратам праці.
Переглядає марксистську теорію формування доходів і намагається визначити взаємозв’язок між різними категоріями доходів як результат боротьби соціальних класів.
Туган – Барановський вважає, що заробітна плата формується під впливом двох факторів – економічного (зростання продуктивності праці) та соціального (дієвість профспілок). На базі зростання продуктивності суспільної праці, об’єктивну передумову якої складає НТП, відбувається зростання національного доходу і частки в ньому заробітної плати. Соціальний фактор визначає конкретний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Підвищення заробітної плати впливає на зростання продуктивності праці, забезпечуючи повну солідарність робітників і підприємців.
Прибуток – суто соціальне явище, яке формується за допомогою праці та капіталу. “У реальному капіталістичному суспільстві обидві складові частини капіталу однаковою мірою необхідні для утворення прибутку, і з чисто об’єктивної точки зору немає ніяких підстав ставити робітника чи капітал (засоби виробництва) вище або нижче”.
Рента – результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці в різних пунктах виробництва. Визнає три джерела ренти: відмінність земельних ділянок за місцем їхнього розташування; дія закону спадаючої продуктивності землеробської праці; відмінність земельних ділянок за родючістю.
Продовжує розробку теоретичних положень марксизму щодо виведення динаміки капіталістичної економіки з постійних потрясінь, викликаних непропорційним накопиченням в економіці. Але свою теорію визнає не лише теорією криз, але й кон’юнктури. Доводить за допомогою власних схем відтворення, в яких відмовляється як від поділу суспільного виробництва на I i II підрозділи, так і від органічної будови капіталу, що циклічні коливання в економіці пов’язані з диспропорціями в розвитку інвестицій і збережень, перш за все, у галузях, що виробляють засоби виробництва.
8.3. Підприємництво та комерційні інститути в Україні. Еволюція ринкової економічної теорії
Кінець XIX ст. відзначився піднесенням промислового розвитку Російської імперії, в тому числі й України. У цей час закінчувався промисловий переворот. Збільшення числа нових підприємств супроводжувалося посиленням концентрації виробництва, наростанням промислового та банківського капіталу і утворенням фінансового капіталу, виникненням численних монополістичних об'єднань.
Перші монополістичні об'єднання виникли наприкінці XIX ст. Одним з таких об'єднань був цукровий синдикат (1887 р.). На початку XX ст. виник ряд нових монополій. У 1903 р. було засновано монополістичне об'єднання "Продаруд" (для продажу руди). Тоді ж приблизно виник "Продвагон". Велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу "Продвугілля", створений у 1904 р. Таким чином, металургійна, кам’яновугільна, цукрова й інші галузі промисловості на початку XX ст. вже були синдиковані.
Велику роль у виникненні й розвитку монополій відіграли акціонерні товариства. У 1905 р. в Україні вже не було жодного великого металургійного заводу, який не входив би в акціонерну компанію.