История экономики и экономических учений укр. язык (стр. 33 из 58)
1. Попит на i-й кiнцевий продукт є функцiя всiх цiн:
; i = 1…m.2. Пропонування j-го фактора залежить вiд системи цiн:
; j = 1...m.3. Цiна продукту дорiвнює витратам виробництва:
; j = 1...n4. Попит на фактори виробництва дорiвнює їхній пропозиції:
; i = 1...m5. Оскiльки при будь-яких Рi,di,Sj i Ij, якi задовольняють умови 3 i 4, має мiсце:
,то встановлюється рiвнiсть попиту i пропозиції.
n – фактори виробництва;
m – кiнцевi продукти;
i – одиниця кiнцевого продукту;
ai j – одиниця фактора виду j;
di – попит на продукт i;
Sj – пропонування фактора j.
Вiльфредо Парето (1848 – 1923) – професор економiки Лозаннського унiверситету. Основні твори – “Курс полiтичної економiї” (1898), “Вчення політекономії” (1906). Вводить поняття порядкової граничної корисності. Вважає, що гранична кориснiсть не пiдлягає кiлькiсному вимiру. Споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбiнацiя благ меншу, бiльшу або таку ж величину корисностi у порiвняннi з iншою комбiнацiєю цих благ. Однаковi за порядком набори описує крива байдужостi.
Виводить п’ять умов, якi характеризують стан загальної економiчної рiвноваги: урівноваженi за цiнами граничнi корисностi рiвнi для всiх суб’єктiв; для будь-якого суб’єкта сума доходiв дорiвнює сумi витрат; кiлькicть товарiв до встановлення рiвноваги i пiсля неї однакова; цiни товарiв дорiвнюють витратам виробництва; запас виробничих благ є величина дана i використовується повнiстю.
Визначив критерiй стiйкої рiвноваги (оптимум Парето): “Рiвновага буде стiйкою, коли неможливо покращити становище будь-кого з учасникiв обмiну без того, щоб не погiршити становище хоча б одного з iнших”.
7.4. Швидке економічне піднесення Німеччини. Австрійська школа неокласичної політичної економії
У цей же час виникає ще один знапрямів економічної думки – Австрійська школа або “маржиналiзм” (вiд англ. “marginal” – граничний). Піонерами у формуванні маржинальних ідей, які використовуються в аналізі поведінки споживача і математичного аналізу функціональних залежностей для вивчення рівноваги в господарській системі, є А. Курно і Г. Госсен.
Антуан Огюстен Курно (1801 – 1877). Основний твір – “Дослідження математичних принципів у теорії багатства”. Формулює поняття економічної рівноваги, вводе у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту. А. Курно застосовує функції попиту та пропозиції для пояснення формування ціни за ринкових умов, її еволюції, починаючи з чистої конкуренції до монополії. На його думку, економічні системи необхідно розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей, що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається при цьому як грошове вираження стану рівноваги попиту та пропозиції. Аналізує економіку на мікрорівні, тобто поведінку окремої фірми. Вважає, що ціни диктують покупці, а продавці визначають обсяги виробництва продукції залежно від рівня попиту та ціни на товар.
Герман Госсен (1810 – 1858). Основний твір – “Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають” (1854). Виводить два економічні закони:
1. Зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживання вона дорівнюватиме нулю;
2. Оптимальна структура попиту досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Інакше кажучи, якщо запасів благ недостатньо для повного задоволення людини, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді, коли приріст насолоди від кожного блага стає однаковим.
Австрійську школу започаткували професори Віденського університету: К. Менгер, Ф. фон Вiзер, О. фон Бем–Баверк. Основнi положення маржиналiзму настiльки вiдрiзняються вiд уявлень класицизму, що ця теорiя була визнана переворотом в науцi, який отримав надалi назву “маржиналiстської революцiї”. Австрiйська школа сформувала кардиналiстський варiант теорiї граничної корисностi, основними ідеями якої є:
Маржиналісти важали, що цiннiсть товару формується суб’єктивним вiдношенням до нього людини i визначається граничною кориснiстю, тобто кориснiстю останньої одиницi блага, яка задовольняє найменш нагальну людську потребу. На думку маржиналістів гранична кориснiсть має тенденцiю до зниження по мiрi того, як потреба у даному товарi насичується. Цiна блага формується у результатi конкуренцiї виробника i споживача як рiвнодiйна їхніх суб’єктивних оцiнок корисностi. Висунули теорію альтернативних витрат: витрати виробництва продукту залежать вiд альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати заради виробництва.
Оплата праці представляє собою дисконтовану цінність виробленого продукту, або, іншими словами, заробітна плата – це цінність майбутнього граничного продукту, помножена на кількість цього продукту та дисконтована стосовно даного моменту.
Карл Менгер (1840 – 1921). Основний твір – “Основи полiтичної економiї” (1871). Відповідно до теорії К. Менгера, людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції. Не внутрішні властивості або можливості товару зумовлюють його вартість, а взаємозв‘язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби. Виводить схему, що відображає криву спадання потреби людини у різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості – від найобхіднішої до найменш корисної. Наголошує на важливості елементу часу. При аналізі попиту на товари обов’язково постає проблема з визначенням часу використання товару – споживається він негайно чи буде використовуватися у майбутньому. Тому повна система класифікації товарів за рангами ґрунтується тільки на елементі часу.
Фрiдрiх фон Вiзер (1851 – 1926). Основні твори – “Витоки i основнi закони господарської цiнностi” (1884), „Закон влади” (1926). Ф. Візер цінність продуктів визначає як цінність витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю граничного споживчого блага. На думку Ф. фон Візера, витрати – це корисність, що приносять у жертву. Виводить закон (закон Візера), згідно з яким вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту. Трактує природу власності з позиції рідкості. Виникнення і суть приватної власності, за Візером, породжується рідкістю та обмеженням кількості предметів споживання.
Ойген фон Бем - Баверк (1851 – 1919). Основні твори – “Основи теорiї цiнностi господарських благ” (1886), „Капітал та прибуток” (1889). Розрізняє два види корисності: просту і кваліфіковану. Проста розглядається як корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є у достатній кількості (корисність одиниці блага до уваги не береться). Кваліфікованою корисністю наділяються блага, запас яких обмежений і зменшення його хоча б на одиницю негайно позначається на добробуті індивіда. На думку Бем-Баверка праця – це „благо майбутнього”, бо вона створює продукт тільки через певний час, тоді робітник стає власником „майбутнього часу”. Підприємець, наймаючи виробника, дає йому „теперішнє благо” у вигляді заробітної плати. Таким чином, вони обмінюються цими благами. з часом праця створює якісь певні блага, і ці блага через більш низьку оцінку майбутніх благ порівняно з теперішніми, за вартістю колись перевищуватимуть заробітну плату. Це перевищення і становитиме прибуток підприємця.
На цей час у Німеччині виникає стара історична школа. Історичними умовами виникнення старої історичної школи вважають: завершення першого етапу промислового перевороту в Німеччині. Розвиток важкої промисловості; розповсюдження демократичного і соціалістичного руху у Німеччині.
Представниками цієї економічної школи були Вільгельм Рошер (1817 – 1894), Карл Кніс (1821 – 1898), Бруно Гільдебранд (1812 – 1878). Особливостями економічних поглядів вказаних економістів є те, що: Предметом дослідження виступає національне господарство, закономірності економічного розвитку нації, роль різних суспільних інститутів в економічному житті. Методами дослідження служать: описово-статистичний; історико-генетичний; міждисциплінарний; індукція. Декларують відмову від досліджень, які є предметом економічної теорії, і наголошують на заміні їх економічною історією. Остання має зосередитися на вивченні історичних фактів розвитку національного виробництва. Критикують класичну політекономію за абстрактність теорій і надання їм універсального характеру. Визнають лише еволюційну форму розвитку суспільства, джерелом руху якого вважають психологічні, етичні та правові норми, що склалися в суспільстві.
7.5. Розвиток ідей марксизму наприкінці ХІХ – та початку ХХ ст.
Історичними умовами виникнення марксизму та його ідейними джерелами були: функціонування на власній основі фабрично-заводської індустрії, економічний прогрес суспільства; загострення соціально-економічних суперечностей – масове розорення дрібних товаровиробників, зростання експлуатації пролетаріату, періодичні кризи надвиробництва, масове безробіття; остаточне оформлення класової структури суспільства і загострення політичних суперечностей, бурхливе зростання революційних виступів пролетаріату( 1819 – мітинг у Манчестері; 1830 – революція у Франції; 1834 – повстання ткачів у Ліоні; 1836 – чартизм; 1839 – повстання в Уельсі; 1844 – повстання ткачів Сілезії); антифеодальні буржуазні революції епохи промислового перевороту в Європі стають наочним прикладом переходу до нового устрою шляхом революції; розвиток філософії, політекономії, статистики.