А. Сміт розрізняє заробітну плату, прибуток, ренту, які називає первісними доходами, та процент як вторинний доход. Заробітна плата – вартість засобів існування, необхідних для життя робітника та виховання дітей, що замінять його на ринку праці. Заробітна плата – ціна праці робітника. Рівень заробітної плати залежить від попиту та пропозиції на ринку праці. Його зниження загрожує робітникам вимиранням, а значне підвищення веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили, конкуренції на ринку праці. Попит на труд грає визначну роль: капіталісти мають змогу змовитися і утримувати величину заробітної плати на невисокому рівні. На думку А. Сміта, зарплата робітників повинна бути високою, тому що вона впливає на рівень продуктивності праці. Прибуток – різниця між доданою вартістю та заробітною платою. Прибуток – природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної плати. Він визначається величиною капіталу, що використовується у виробництві. Процент – частина прибутку промисловця. Процент – природна винагорода грошового капіталу. Його величина визначаються нормою прибутку, яка з розвитком промисловості і торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку і процента – це прояв економічного здоров‘я нації, котре забезпечується природним порядком. Але на такий порядок може від‘ємно вплинути монополія. Тому А. Сміт виступав проти існування будь-яких монополій та привілеїв. Рента – нетрудовий доход, надлишок вартості над заробітною платою робітників і прибутком фермера. Рента – природна винагорода послуг землі. „Рента входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибуток. Висока або низька зарплата і прибуток на капітал є причиною високою або низької ціни; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої”.
А. Сміт визначає капітал як: вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці; запаси, що призначені для подальшого виробництва. Вводить до наукового обігу терміни “основний” та “обіговий” капітал. Основний капітал – частина капіталу, що приносить прибуток “без переходу від одного власника до іншого або без подальшого обігу” і включає в себе: машини та інші засоби виробництва, будівлі, призначені для торгово-промислових цілей, заходи для покращення землі, трудові навички та здібності. Обіговий капітал – та частина капіталу, яка “постійно йде від власника в одній формі і повертається до нього в іншій” і включає в себе: гроші, запаси продовольчих товарів, сировину, матеріали, напівфабрикати, готові, але ще не реалізовані товари.
А. Сміт визначає продуктивну та непродуктивну працю залежно від того, що виготовляється з її допомогою. Він має два підходи до визначення цих категорій:
1. Ціннісний підхід. Продуктивна праця є та, що створює цінність. Наприклад, праця мануфактурного працівника додає цінності матеріалам, які він виробляє. Навпаки, праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивну – дохід.
2. Матеріальний підхід. Продуктивна праця – праця робітника, яка закріплюється і реалізується в товарі, що йде на продаж. Непродуктивна праця – праця робітника у сфері нематеріального виробництва. До ції сфери А. Сміт відносить діяльність держави, її чиновників, церкву, армію, флот тощо.
Збільшення кількості продуктивної праці економіст зв‘язав з зростанням національного багатства країни.
Теорія відтворення („догма Сміта”). Річний продукт країни, що створюється протягом одного року, називає валовим доходом. Якщо з цього продукту відрахувати споживчий запас (чистий продукт), то залишиться величина авансованого на виробництво капіталу. Оскільки річний продукт країни складається з доходів (заробітна плата, прибуток, рента), то і чистий продукт та авансований капітал також формуються з цих же доходів. Економіста звинуватили в тім , що він виключає перенесену вартість (матеріальні витрати) із вартості сукупного продукту. Перенесена вартість – це чиїсь доходи, отримані на попередніх стаціях виробництва. Такий підхід дуже спрощує аналіз теорії вартості, тому що з процесу відтворення у А.Сміта вилучено основний капітал, і ця його помилка одержала в теорії назву “догма Сміта”.
Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі. “Якщо якась чужа країна може постачати нам будь-який товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі можемо його виготовити, набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги”.
Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Кожна людина намагається перш за все реалізувати свій егоїстичний інтерес – прагнення до покращання свого матеріального становища, і в процесі своєї діяльності вона не думає про суспільну корисність. Але так чи інакше людина “невидимою рукою” спрямовується до мети, яка не входила до її намірів – створює користь для всього суспільства. Під “невидимою рукою” А. Сміт розуміє стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами попиту, пропозиції та конкуренції. Умови, за яких найбільш ефективно діє принцип “невидимої руки”, А. Сміт називає “природним порядком” (повна економічна свобода), а державі відводить роль забезпечення безпеки та правопорядку. “Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні – все інше зробить природний рух речей”.
Давід Рікардо (1772 – 1823) – біржовик, одна з найбільших фігур лондонського фінансового світу, з 1819 року – член британського парламенту. Основний твір – “Начала політичної економії та оподаткування” (1817 р.). Предметом політичної економії Д. Рікардо вважає “закони, які управляють розподілом”. Відхиляє емпіричну сторону (екзотеричний метод) методології А. Сміта і зосереджується на вивченні внутрішніх, істотних характеристик економічних явищ, а також започатковує застосування методу сходження від абстрактного до конкретного.
Теорія вартості. Автор визначає вартість як витрати праці за гірших умов виробництва. Виводить закон, згідно з яким вартість прямо пропорційна витратам робочого часу і обернено пропорційна продуктивності праці. Наголошує на включенні у вартість товару перенесеної вартості. Економіст Розрізняє природну і ринкову ціни. Під природною Д. Рікардо розуміє цінність, під ринковою – ціну. Ринкові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткостроковий вплив на відхилення ринкових цін від природних справляють попит та пропозиція. Але за умов вільної конкуренції та переливання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятися від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.
Підтримує кількісну теорію грошей. На думку Д. Рікардо, в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.
Д. Рікардо розвиває в основному езотеричні погляди на доходи. На його думку заробітна плата – вартість засобів існування робітника і його сім’ї. Вона поділяється на природну та ринкову. „Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості”. Ринкова (реальна) ціна праці – ціна, яка фактично сплачується робітникам. Вона залежить від попиту і пропозиції, тобто від кількості народонаселення. Під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має зближуватися з природною. Д. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці, наполягає на необхідності припинення дія законів, захищаючих бідне населення. Прибуток – надлишок вартості над заробітною платою. Таким чином на прибуток впливає рівень заробітної плати робітників та продуктивність праці. Рента – надлишок вартості над заробітною платою і прибутком. Оскільки земля як економічний ресурс носить обмежений характер, то доводиться обробляти також і середні та гірші ділянки землі. Вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на гірших ділянках. Оскільки витрати виробництва на середніх і кращих землях нижчі ніж на гірших, то фермери, що використовують кращі та середні ділянки, отримують різницю у вигляді ренти. Гірші ділянки землі ренти не приносять. Постає питання, що ж примушує підприємців обробляти такі ділянки? Відповідь Рікардо знаходить у господарському досвіді Англії, де внаслідок прийнятих парламентом “хлібних законів” постійно утримуються високі ціни на хліб. У результаті такого втручання держави утворюється різниця між ринковою ціною на хліб та витратами на його виробництво (цей надлишок Рікардо називає також рентою), що заохочує фермерів вести землеробство на гірших ділянках. “Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що дорогий хліб”. Капітал визначає як запаси, що призначені для подальшого виробництва. Поділяє капітал на основний та обіговий, використовуючи як критерій поділу час обігу.
Теорія відтворення. Виробництво, породжуючи доходи, автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію товарів і послуг. „Продукти завжди купуються за продукти і послуги, гроші служать лише мірою, за допомогою якої здійснюється цей обмін. Будь-який окремий товар може бути виробленим у надлишку, і ринок буде до такого рівня переповнений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами”.