Іншою тенденцією в розвитку торгівлі цього періоду було посилення спеціалізації. Відбувалося поступове розділення торгових і кредитних операцій, які в середні століття часто виконувала одна і та ж особа. Правда, відділення це йшло повільно, і ще в кінці XVIII ст. торгові фірми одночасно займалися і кредитом. У самій торгівлі відбувалося розділення на зовнішню і внутрішню, оптову і роздрібну. Виділяються в самостійні види діяльності експедиторські, комісійні і транспортні функції торгівлі.
Мінялася і організація ярмаркової торгівлі. З'являлися ярмарки, спеціалізовані по певних групах товарів, а також оптові ярмарки. Разом з ярмарками розвиваються прямі зв'язки з виробниками, збільшується роль скупників, з'являється оптова торгівля з складів, нерідко у вигляді аукціонів. Торгівля з складів була характерна для портових міст. З прибулого корабля товари перевантажувалися на склад, про час прибуття корабля було відомо наперед, тому аукціон призначався наступного дня.
Організаційні зміни торкнулися і торгових компаній. B середні століття торгові компанії об'єднували купців, які торгували з певними країнами. Охочі вести торгівлю з даною країною були зобов'язані увійти до цієї компанії. Але торгові операції члени компанії вели самостійно. В той же час окремі групи купців могли об'єднуватися у товариства, які розділилися на повні товариства і товариства на довірі. У повному товаристві купець брав участь як особисто, так і вкладав свої капітали, а в товаристві на довірі деякі з його членів могли брати участь в торгівлі тільки своїм капіталом, довіряючи його активним членам товариства.
У епоху первинного накопичення капіталу з'явилися акціонерні компанії. Спочатку акціями називався увесь пай акціонера, вони були іменними, і питання про передачу акції іншій особі вирішувалося на загальних зборах акціонерів. Але у XVIII ст. разом з іменними з'являються анонімні акції на пред'явника, однакові за номінальною вартістю, які ставали об'єктом вільної купівлі-продажу.
Новою формою організації торгівлі, характерної для епохи первинного накопичення капіталу, стала біржа. На відміну від ярмарку, що діяв періодично, біржа функціонувала постійно, і тут йшла торгівля по зразках товарів. Перша біржа з'явилася в кінці XVI в. у Брюззі. У Італії і Франції спочатку існувала інша назва - «ложа», але потім термін «біржа» закріпився у всіх країнах.
Разом з товарною біржею в Брюззі існувала вексельна біржа. Комерційний кредит, тобто оплата векселями, набував у цей період все більшого значення, і в результаті виник ринок векселів: вексель продавався за меншу суму іншій особі, яка і отримувала борг після закінчення терміну векселя. Коли біржа перемістилася до Антверпена, тут стали проводитися операції з державними цінними паперами. Королі для отримання позик зверталися вже не до конкретної особи, а випускали облігації позики, яка розміщувалася на фондовій біржі Антверпена.
Одночасно з Антверпеном з'явилися товарна і фондова біржі в Ліоні. У XVII ст. Амстердам перетворився на головний біржовий центр. На амстердамській фондовій біржі головним об'єктом біржових операцій сталі акції приватних торгових компаній.
Разом з розвитком ринку цінних паперів на фондовій біржі подальший розвиток отримує і банківський кредит. Банкіри з'явилися ще у кінці середніх століть. Часто ними ставали золотих справ майстра. Банкіри приймали внески, видавали кредити, проводили безготівкові розрахунки між клієнтами і займалися обміном монет.
На додаток до цих операцій в епоху первинного накопичення капіталу у банкірів з'явилася така операція, як облік векселів, тобто отримання у банкіра суми, позначеної на векселі, з вирахуванням відомого відсотка і перекладом векселя на ім'я банкіра. Крім того, банки випускали банкноти, свого роду векселі банку, оплачувані банком на першу вимогу. Банкноти почали звертатися разом з грошима. Їх приймали при платежах і особи, що не мали внесків в цьому банку, оскільки їх оплата гарантувалася. Також з'явилося ще одне нововведення – банківські чеки, тобто доручення вкладника своєму банкірові сплатити пред'явникові відому суму за рахунок його внеску у банку. У XVIII ст. чеки в Лондоні настільки розповсюдилися, що в 1775 р. лондонські банкіри заснували розрахункову палату для погашення чеків шляхом взаємних заліків.
У XVI – XVII ст. почали створюватися державні банки. Перший державний банк був створений ще у XV ст. у Генуї. У XVII ст. вже існували Венеціанський, Амстердамський, Гамбурзький, Англійський і інші банки. Ці банки, наприклад Англійський, відкритий у 1694 р., були створені перш за все для кредитування держави, але, крім того, Англійський банк брав активну участь в приватних комерційних операціях, випускав банкноти, що мали найширше ходіння.
5.5. Другий етап розвитку меркантилізму. Меркантилізм
в Україні та Росії
Пізній меркантилізм (теорія торгового балансу). Згідно з цією теорією джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу. Основними представниками зрілого меркантилізму були Томас Мен, Антоніо Серра і Антуан де Монкретьєн.
Томас Мен (1571 – 1641) – англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії. Основний твір – “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства” (1624 р.). Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, автор приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів з-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна:
- прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів.
- знижувати вартість транспортування експортних товарів.
- здійснювати ряд заходів для підтримки ремісництва.
- встановлювати мито на імпорт і забезпечувати безмитний експорт.
- заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій.
- враховувати попит сусідніх держав.
- не боятися вивозити гроші: “Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей врешті-решт після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була у свій час вивезена”.
Т. Мен спростував вигідність дотримання грошового балансу. Він довів, що зменшення кількості грошей в країні може бути досягнуте не забороною їхнього вивезення, а активною зовнішньою торгівлею. Основним джерелом національного багатства економіст вважав прибуток з капіталів, що функціонують у зовнішній торгівлі. Як збільшити цей прибуток? Він пропонує зосереджуватись на: посередницькій торгівлі; розвитку експортної промисловості, що працює на вітчизняній або дешевій імпортній сировині; обмеженні заробітної плати найманих робітників; зниженні життєвого рівня народу в цілому. Щодо останнього, Т. Мен писав: ” Як достаток та могутність роблять народ лінивим і непередбачливим, так незгоди і злидні роблять його розумним і працелюбним “.
Основним твором Антоніо Серри є “Короткий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства” (1613 р.). Автор зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з’ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт. Для виправлення ситуації рекомендує: більш активно розробляти золоті та срібні родовища; вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом; розвивати ремісництво та винахідливість населення.
Антуан де Монкретьєн (1576 – 1621) – французький дворянин, основним твором якого є “Трактат політичної економії”(1615 р.). Робота економіста дала нову назву економічній науці – політична економія. За Монкретьєном, це – вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада в цілях зростання багатства країни. Основними ідеями цього твору є:
1. Розширення зовнішньої торгівлі і особливо вивозу промислових виробів.
2. Встановлення високих митних ставок на імпорт. У торгівлі, на думку автора, виграш одного учасника є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі торговці, країна в цілому нічого не втрачає. У зовнішній торгівлі іноземні купці викачують багатство країни.
3. Державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва.
4. Встановлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни. На його думку, „купці надзвичайно корисні державі”.
5. Поліпшення становища народу, особливо селянства.
А. Монкретьєн розрізняє поняття „багатство” і „гроші”. Він вважає, що золото і срібло створюють лише передумови для багатства і добробуту держави, але само по собі ще не робить її багатою. А „природне багатство” – це хліб, сіль, вино, одежа та інше. Автор виступає проти зайвої розкоші, вважаючи її „чумою”, яка призводить до втечі золота з країни.
Меркантилізм в Росії та Україні. Теорії меркантилізму розвивалися в різних країнах світу і мали певні особливості в кожній з них. Відбитки меркантилістських ідей знаходимо і в роботах українських та російських політичних діячів.
Єрмолай Еразм (? – сер. XVI ст.) був священиком та політичним діячем. Основний твір – “Правительниця” (поч. 50-х рр. XVI ст.). Намагаючись полегшити становище селян, Еразм вважав за необхідне звільнити їх від грошових податків землевласникові і від виконання ямської повинності, яку пропонував перекласти на населення міст. Повинності землевласникам селяни зобов’язані виконувати лише у вигляді оброку у розмірі п’ятої частини від виробленого ними продукту. Забезпеченість землею і селянами автор ставив у залежність від службових якостей і виконання службового обов’язку. Нетрудове багатство панів відкидалося ним як несправедливе. Еразм аналізував процеси розвитку торгівлі, пропонував надати населенню право безмитної торгівлі.