Технологічна теорія безробіття. Виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.
Кейнсіанська теорія безробіття. Є найпоширенішою в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у зростанні інвестицій відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.
Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.
Марксистська теорія. Пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.
У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження. Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.
Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.
Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економічних формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змінами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогресом техніки, особливо його революційною формою — НТР, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропорційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.
Розрізняють: 1) поточне, 2) аграрне і 3) застійне перенаселення. Поточне перенаселення породжують структурні, технологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безробіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).
Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями); структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції); регіональне. У розвинутих країнах світу майже 50% приросту безробітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.
Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.
У західній літературі широкого визнання набула концепція А. Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.
Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн осіб на початку XXIст. Якщо у США під повною зайнятістю в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років -7%. Крім того, значна кількість безробітних перестала шукати роботу, втративши надію знайти її. У США таких осіб майже 2 млн. Лише у США за 1946—1966 pp. особи найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних сягає понад 800 млн осіб. В Україні у 1994—2000 pp. налічувалося майже 2 млн офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% від сукупної робочої сили. Наведені дані свідчать про дію капіталістичного закону народонаселення. Його особливістю є зростання інших загонів резервної армії праці — працівників сфери освіти, охорони здоров'я, сфер нематеріального виробництва.
Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки система професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недостатня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.
Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшення масштабів фрикційного і структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки сприяють переходові працівників із депресивних галузей економіки в прогресивні.
Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвинутих країнах використовують страхування на випадок безробіття. Працівники, які втратили роботу, мають право впродовж певного періоду отримувати частину свого попереднього заробітку. Хоча конкретні умови виплат допомоги з безробіття змінюються, а їхні рівень і період виплат у різних країнах неоднакові, більшість економістів уважає, що страхування з безробіття підвищує його природну норму. Безробітні, котрі отримують допомогу, не так активно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, які їх не приваблюють. Унаслідок цих змін у поведінці безробітних коефіцієнт працевлаштування знижується.
Однак та обставина, що страхування з безробіття підвищує його природну норму, аж ніяк не дає підстав для висновку про небажаність такої політики. Позитивним наслідком соціальних програм є те, що вони створюють у найманих працівників упевненість в отриманні доходу в майбутньому. Загалом у макроекономічній теорії точиться гостра дискусія навколо питання оцінки вартості й вигід від різних систем страхування на випадок безробіття.
У країнах, що розвиваються, одним із найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Окремі країни, що розвиваються, розробили і запровадили програми планування сім'ї, що дало їм змогу досягти певного прогресу в зниженні темпів приросту населення. Ці програми містять різні складові, зокрема навчання попередження вагітності, забезпечення доступності контрацептивів для всього населення, використання стимулів і заборон для скорочення кількості дітей у сім'ї. У різних країнах ефективність таких програм неоднакова. Найбільшого успіху у зниженні народжуваності домігся Китай.