Таким чином, безробіття – це об'єктивно існуючий супутник найманої праці незалежно від того, признається економіка ринкової чи ні і, відповідно, проводяться або немає офіційна оцінка чисельності і реєстрація безробітних.
Непропорційно високий рівень середньої заробітної платні по відношенню до продуктивності праці є лише однією з причин виникнення безробіття. Існують і інші причини, деякі з яких мають пряме відношення до Україні. Перш за все слід зазначити, що в умовах ринкової економіки ринок праці прибуває в постійному русі.
Одні підприємства скорочують штати, інші – збільшують. Люди йдуть на пенсію або покидають роботу з інших причин (Наприклад, жінки йдуть в декретну відпустку). На їх місце приходять нові працівники, скажімо, випускники учбових закладів. Рух ринку праці по-різному впливає на рівень безробіття.
Навіть за нормальних діб багато людей тимчасово не працевлаштовано (тому що пішли з однієї роботи і займаються пошуками іншої) або ж вперше шукають роботу. В ринкових умовах, коли рівень зарплати і пільг сильно залежить від підприємства, люди не поспішають, підшукуючи собі гідну роботу, і не завжди погоджуються на першу пропозицію трудовлаштування, що попалася. незайнятість такого роду може досягати 2-3% загального рівня безробіття.
Серед конкретних причин, що обумовлюють скорочення зайнятості працездатного населення в Україні, можна відзначити наступні:
Перша причина корениться в тому, що характерною межею радянської економіки була надмірна чисельність виробничого (у тому числі допоміжного і управлінського) персоналу підприємств. В літературі вже давно наголошувався той факт, що на радянських підприємствах, порівняно з аналогічними за профілем і об'ємом виробництва в західних країнах, було зайнято в два-три рази більше працівників. Наявність надмірного персоналу гальмувала упровадження нової техніки і працезберігючих технологій, перешкоджало зростанню продуктивності праці. З другого боку, необхідність оплачувати зайвих працівників невиправдано завищувала витрати виробництва з витікаючим звідси ослабленням конкурентоспроможності вироблюваних товарів. Наявність надмірної кількості робочих місць означала штучний дефіцит робочої сили, а він підривав дисципліну праці, провокував придушення у них стимулу до кращої роботи.
В основі такої ситуації лежало, по-перше, те, що економічні відомства і директори радянських підприємств керувалися укоріненим догматом економічної теорії про принципову несумісність соціалізму і безробіття; по-друге, те, що надлишок робочої сили виявлявся практично корисний для відбування підприємством різних адміністративно звалюваних на нього повинностей, що не відносяться до характеру його діяльності: участь в збиранні врожаю, в забезпеченні збереження продукції на базах, в будівництві об'єктів соцкультпобуту, в прибиранні вулиць і т.п. Нарешті, - і це, напевно, головне, - надлишок персоналу можна було з успіхом використовувати для традиційних авралів по виконанню плану в самому кінці місяця, кварталу або року. Іншими словами, довгі роки існувало стійке і вельми масове приховане безробіття.
Директори державних підприємств нерідко і до цього дня схильні миритися з наявністю надмірного персоналу. Інша справа - приватні власники, які беруть під контроль підприємства в результаті їх приватизації: вони прагнуть мати оптимальну кількість працівників, тобто можливе менше. Таким чином, ця причина безробіття полягає в тому, що сам факт переходу до приватної власності і ринкових принципів господарювання означає виштовхування в ряди безробітних значних мас людей, які були безробітними і раніше, але у формі не відкритої, як зараз, а прихованої.
По-друге, перехід до ринкових критеріїв оцінки господарювання підприємств знаходить неспроможність багато кого з них, оскільки вони не можуть пристосуватися до реального попиту по видах продукції, її асортименті, якості, ціні. Такі підприємства навряд чи реально приватизовувати звичайним способом (кому потрібні акції банкротів?), їх доведеться заздалегідь санувати, а потім вже цілком продавати фізичним або юридичним приватним особам, згідним і здатним розплатитися з боргами і здійснити виробничі інвестиції. Очевидно, що ці нові власники ризикнуть стати такими лише маючи повну свободу звільнення від вантажу непотрібного персоналу. А це - ще один канал, що поповнює безробіття.
По-третє, багато держпідприємств сприйняли лібералізацію цін як можливість їх безконтрольного підвищення з тим, щоб не тільки покрити свої надмірні витрати, але і значно збільшити дохід (прибуток і зарплату). На перших порах це широко вдавалося. Проте таке положення не може зберігатися довго. Незабаром безконтрольне зростання цін обернулося бумерангом багатократного дорожчання сировини, енергоносіїв, що комплектують, і кінець кінцем - кризою неплатежів по всіх технологічних ланцюжках. Він уразив не тільки потенційних банкротів, але і багато підприємств, продукція яких потрібна суспільству, навіть гостро необхідна, але не може бути сплачена її споживачами. Ця криза - ще один чинник, що живить безробіття.
По-четверте, ринкові реформи ведуть до успіху тільки якщо супроводжуються глибокою структурною перебудовою. Така перебудова охоплює не тільки мікроекономіку (реструктуризацію конкретних підприємств), але і макроекономіку: веде до концентрації ресурсів на розвитку тільки тих галузей, які мають реальні перспективи успіху в умовах жорсткої ринкової конкуренції, і, відповідно, до згортання таких галузей, продукція яких не користується попитом. Очевидно, що в Україні, для економіки якій характерні глибокі диспропорції, перш за все величезне розбухання групи А, базою форсованого зростання ВПК, що служила, така перебудова породить масове структурне безробіття.
По-п'яте, разом з приведеними вище чинниками масового безробіття в наших умовах діють і репродукуючі безробіття специфічні чинники. Маються на увазі розриви господарських зв'язків, що склалися, між колишніми союзними республіками СРСР (нині незалежними державами), а також між Росією і країнами Східної Європи. Ці розриви різко погіршили положення підприємств і по матеріально-технічному постачанню, і по збуту продукції, що знову-таки не може не живити безробіття. Кажучи про специфічні для колишнього СРСР чинники, не можна обійти і відомий факт наявності явно гіпертрофованого ВПК. Нормалізація його питомої ваги в економіці служить вельми відчутним чинником в зменшенні загальної кількості робочих місць, тим паче, що рішення проблем конверсії військових підприємств виявилося на практиці справою далеко не простим і не швидким. Тому недивно, що на сьогодні безробіття прийняло найгостріші форми саме в районах концентрації військових заводів.
Підводячи підсумки, можна сказати, що нинішнє безробіття за своєю суттю мало нагадує безробіття в її класичному розумінні, коли характер безробіття зв'язаний, перш за все, з перевиробництвом різних товарів і послуг, падінням попиту на них. Наша країна знаходиться в умовах хронічного перевиробництва практично більшості життєво необхідних населенню товарів і послуг. І видимий їх достаток визначається відносно невеликим попитом, пов'язаним з низьким життєвим рівнем переважної частини населення і наповненням місцевих ринків товарами зарубіжного виробництва. Рівень безробіття, з одного боку, безпосередньо відображає масштаби і глибину кризових явищ в тому або іншому регіоні, а з іншою – надає визначаюче дію на загострення социално-політичної напруженості і, отже, вимагає першорядного обліку при розробці державної регіональної політики. Крім того слід взяти до уваги і деякі важливі особливості українського ринку праці, для якої характерні:
- відстала макроструктура зайнятості, представлена високою часткою працівників в матеріальній сфері, особливо в сельсклм господарстві і добувній промисловості, і низкою – у сфері послуг;
- низька якість робочої сили у зв'язку з більш низькою, ніж в розвинених країнах, професійно-кваліфікаційним рівнем;
- остутствие гнучкості робочої сили, визначуване психологічною непідготовленістю до постійної зміни і розширення трудової діяльності. В умовах, коли втрачає значення довічна спеціальність і кваліфікація, працівник вимушений постійно міняти робоче місце;
- непристосованість більшої частини населення до міжтериторіальної міграції, оскільки свобода переміщення обмежена відсутністю ринку житла, інститутом прописки і т.д. Все це створює стійку сегментацію ринків праці і зумовлює вогнища масового безробіття.
Ефективність боротьби з безробіттям напряму залежить від успішного усунення зухвалих її причин, відповідно до яких в економічній науці прийнято виділяти декілька видів безробіття. Наприклад, безробіття може бути добровільним і вимушеним. Добровільна виникає в результаті звільнення працівника за власним бажанням, в основному з особистих причин. Це можуть бути незадоволеність рівнем оплати праці, умовами роботи або інші обставини, по яких працівник звільняється навіть всупереч волі працедавця. Вимушене безробіття є слідством скорочення потреби в робочій силі у зв'язку з несприятливою діловою кон'юнктурою, структурними змінами в продукції, технологіях виробництва, що випускається. Вона виникає також унаслідок відсутності сировини, енергії, комплектуючих, підприємства, що привело до зупинки, породжується новими умовами функціонування підприємств і формами найму, а так само вимушеним переселенням.