Міністерство освіти і науки України
Кафедра економічної теорії
Факультет економіки і управління
з мікроєкономіки
на тему:”Фірма в умовах монополістичної
конкуренції”.
Перевірив виконав студент
викладач кафедри 1курсу феу групи зу-112
Тернова Л.Ю. Шкарбан С.В.
Черкаси 2002
Фірма- основна ланка економіки поняттякатегорії «фірма»
Монополістична конкуренція
Фірма- основна ланка економіки
поняттякатегорії «фірма»
Термін «фірма» досить часто повторюється і в економічній літературі, і в побуті. Між тим у законодавстві України такої категорії немає взагалі. Замість неї використовується поняття «підприємство». На Заході в економічній практиці термін «фірма» вживається як узагальнююче, ширше поняття, що може включати ряд підприємств та виробництв. Окрім того, фірмою називають і різні багатопрофільні компанії й організації, що мають на меті комерційні цілі. Самий термін «фірма» походить від італійського /firma — підтверджуючий підпис на документі.
Отже, фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт шляхом оптимального комбінування чинників виробництва. Ціль діяльності — прибуток, невід'ємний чинник — господарський ризик.
Фірма разом із розвитком ринкового господарства пройшла тривалий шлях трансформації. Зазнали значних змін цілі фірми. Традиційна фірма, описана класиками політичної економії, керувалася принципом максимізації прибутку. Максимальний прибуток досягався зниженням витрат. Господарська одиниця тоді була індивідуалізованою власністю, тобто належала одному підприємцю. З появою акціонерного та інших різновидів сумісноподі-леної власності відбулося відокремлення управління від власності. Відповідно до вимог нової економічної епохи перетворювалася і природа фірми, зазнали змін теоретичні уявлення про її цілі.
Менеджерські теорії фірми висували як мету на перше місце (крім прибутку) ідеї максимізації якогось одного, найважливішого показника. Таким міг бути, наприклад, обсяг продажу. Його максимізація забезпечувала не тільки виживання фірми, а й гарні перспективи для подальшого зростання. Тому завоювання ринку становило для такої фірми стратегічну задачу. Зрозуміло, не випускалися з уваги й інші показники (рентабельність, розмір дивідендів та ін.).
Одне з нових уявлень про напрямок розвитку фірми — багатоцільові теорії, коли максимізується кількп показників. Серед них - перспектива зростання фірми,ціна акцій, розмір прибутку, обсяг виробництва. Можна назвати ще й напрямок, який у літературі здобув назву біхевіористичної теорії. Мета фірми відповідно до поведінки об'єктів і суб'єктів процесу виробництва — досягнення певного рівня за основними показниками. Серед них — обсяг продажу, рівень рентабельності, розмір дивідендів, якість продукції. Фірма враховує при цьому психологію поведінки споживача.
Варто звернути увагу на нову філософію фірми, що народилася з японської практики менеджменту. Вона набула всебічного розвитку після Другої світової війни. Цю філософію переконливо сформулював Мацусіта, глава корпорації «Мацусіта Електрик Індастріал»: «Кожній компанії, незалежно від її розмірів, слід мати певні цілі, відмінні від одержання прибутку, цілі, що виправдовують її існування. Їй необхідно мати власне покликання в цьому світі».
На Заході розрізняють три основних види: фірми, що належать одному власнику, партнерства та корпорації. На одноособові фірми, де власник капіталу — єдиний власник, припадає левова частка загальної кількості фірм. Наприклад, у США таких фірм 74% ( без фермерських господарств аграрного сектора). Основна діяльність — роздрібна торгівля, будівельна індустрія. Проте подібний, найпоширеніший тип підприємств має незначну частку у грошових надходженнях, поступаючись корпораціям за таким показником у десятки і сотні разів. Разом із тим значні переваги одноособових фірм відтворюють знову й знов такий тип господарства. Які ж це переваги? Насамперед, легкістьрозпочинання своєї справи. Особливо там, де існує реєстраційний, а не дозвільний характер фіксації нових компаній з боку владних структур. А також спрощений процес ліквідації: фірма припинила своє існування — і жодних проблем (залишаємо за дужками наступні проблеми власника). Власник вільний у виборі напрямку бізнесу, незалежний у прийнятті рішень, не підзвітний управлінським структурам, задовольняється невеликими доходами, але цінує свою незалежність. Окрім того, він працює на себе, на свою родину, а не на третіх осіб. Головний недолік — повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової діяльності. Банкрутство фірми — розорення її власника.
Інша форма — партнерство чи товариство, де на паях об'єднується капітал кількох підприємців. Перевага в порівнянні з індивідуальною формою — об'єднання зусиль і поділ ризику, недолік — необмежена відповідальність не тільки за себе, а й за партнера. У разі виходу зі справи партнера його пай викупається або колегами, або третьою особою. Зустрічаються і партнерства з обмеженою відповідальністю. Вони позбавлені названих раніше недоліків, зберігаючи усі переваги.
Третя форма — корпорації. У США вони становлять 4% від загальної кількості фірм при 89% загального обороту. Корпорація — це фірма, у якій власність розділена на частини і відповідальність кожного обмежена його внеском, тобто це товариство з обмеженою відповідальністю. І в цьому — одна з найважливіших переваг корпорації у порівнянні з іншими типами підприємств. Тут втілена аристотелівська ідея єдності протилежностей — індивідуалізму та колективізму. Вона є ідеальною формою для дрібних вкладників, які, поєднуючи капітали, створюють велику фірму. З огляду на те, що акціонери не можуть зазнати більших збитків, ніж вкладені ними у справу капітали, вони відчувають свою захищеність від ризику. 'Юридична незалежність фірми зумовлює і свободу дій її суб'єктів, що входять до неї чи залишають її за власний бажанням. Корпорації не позбавлені певних недоліків. Високі (тепер і в Україні) витрати та складність організації і припинення діяльності корпорації. Подвійне оподаткування — прибутку корпорації та виплачених дивідендів. Корпорації зазнають тиску зовнішніх чинників: конкуренції всередині країни і на світовому ринку (для розвинених країн це одне й те саме), науково-технічний прогрес, котрий стимулює безупинну гонку, яка потребує нових технологій, техніки і багато чого іншого, що змушує корпорації постійно тримати себе у формі. Незначне розслаблення — і можна опинитися на узбіччі великого бізнесу.
Існує думка, що проблеми, з якими стикаються великі корпорації, можуть призвести їх до сумного кінця, що нагадує долю динозаврів. Недарма їх іноді й називають динозаврами. Негнучкі, неповороткі, нездатні до швидкого відновлення, вони нерідко уступають мобільним, динамічним середнім фірмам, що не потребують великих інвестицій, величезної армії працівників, вільні від дов-гострою, не страждають хворобами монополізму. Томас Пітере та Ричард Уотермен пишуть:
«Громіздкі плани досліджень і розробок поступаються дрібному виробництву, де працюють люди, які знають, чого хочуть. Манія на всьому заощаджувати позначається на якості. Бюрократична ієрархія та гарні костюми-трійки витісняють звертання на ім'я. Робота суворо відповідно до товстих книг інструкцій і розпоряджень, що заміняють ініціативу кожного. Якби можна було досягти максимальної ефективності технологічних процесів, якби всі постачальники здійснювали безперебійні постачання та робили їх вчасно, якби не було прогулів, якби справі не заважали невдалі взаємодії люде^ то великі підприємства переважували б малі».
І все ж таки можна погрішити проти істини, якщо не зазначити величезних переваг великого виробництва. По-перше, здійснюються інтеграція науки з виробництвом, внутрішньозаводська спеціалізація, використовується устаткування великої потужності, випускається широка номенклатура товарів. По-друге, досягається зниження собівартості, зростання доходів, тобто все те, що є у фірмі ЗМ.
Цікаву класифікацію фірм запропонував швейцарський експерт з маркетингу Фризевінкіль. На основі досліджень різних фармацевтичних компаній за 32 показниками він виділив п'ять основних типів фірм і дав умовні назви: «горді леви», «могутні слони», «неповороткі бегемоти», «хитрі лиси», «сірі миші».
Фірми «горді леви» відрізняються великими розмірами. Такі корпорації умовно можна віднести до технологічних та організаційно-економічних монополій. Це дає їм реальні переваги у жорстокому конкурентному середовищі. Вони є прикладом динамічної, агресивної політики у верхньому ешелоні бізнесу. «Леви» не зацікавлені в інтеграції з іншими фірмами, не кажучи вже про угоди з ними. Значні інвестиції в нову техніку і технологію зберігають для них гарні перспективи на лідерство. Еволюція таких фірм приводить їх у стан «могутнього слона». Корпорації типу «слонів» уже не мають колишньої агресивності і динамізму, але досягають підвищеної стабільності. Її забезпечують ефект масштабу, диверсифікація, широка мережа філій всередині країни і за її межами. Фірми-«слони» свідомо уникають честі бути першими в розробці нововведень: коштує це дуже дорого, віддача приходить не відразу, а ризик першопрохідника значний. Тому така фірма нерідко використовує свої можливості, щоб перехопити нововведення, відтіснити новатора. Президент концерну «Соні» Акіо Морита писав: «Ми виробляємо новий продукт, і якщо вийде саме так, вони («могутні слони» — авт.) викидають на ринок аналогічний продукт та отримують вигоду від наших зусиль» («Зроблено в Японії»). Нерідко буває так, що «могутні слони» втрачають колишні позиції, перетворюючись на «неповороткого бегемота». Головна причина цього — організаційна.Ускладнена структура управління без чіткої взаємодії і механізму зворотного зв'язку призводить до того, що «могутні слони» із жахом усвідомлюють свою беззахисність перед лицем повільно визріваючих економічних проблем.