* вивільнення від ризику неплатежу ;
* дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;
* спрощення структури балансу ;
* скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;
* економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;
Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування. Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера , без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди . Форфейтування дає експортеру наступні переваги :
* страхування кредитного ризику ;
* страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;
* вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по інкасацій платежів ;
В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця , а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не можуть бути проданими форфейтеру.
Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку .
1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування
зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :
· самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
· Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.
· Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності , користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів України .
Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на теріторії України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками , зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України
Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах , договорах .
Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим ) рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном , що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.
Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .
Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.
Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.
1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій
Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .
Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.
Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)
Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем
Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за
наданим перевідним векселем
Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.
Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .
Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .
Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .