Суспільні блага (стр. 2 из 5)

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймаються одноголосно, колективне надання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Розглянемо такий приклад:

Грн.

5000 Затрати на боротьбу із шкідниками з повітря

A

10 С Затрати на індивідуальну боротьбу

К

0,5 F E

Кількість знищених

шкідників

Q1 Q2 B

Рис. 1. Переваги колективного надання суспільних благ.

В певному населеному пункті проживає 10000 сімей, картопляним ділянкам яких завдано шкоди нашестям колорадських жуків. Виникає питання, як краще з ним боротися – індивідуально чи колективно? (Див. рис. 1).

Припустимо, що АВ – крива попиту на заходи щодо знищення шкідників. Ці заходи можуть бути проведені кожним домогосподарством індивідуально, і на таке разове знищення шкідників на своїй ділянці необхідно, скажімо 10 грн., при цьому кількість знищених шкідників складатиме Q1. Із шкідниками можна боротись з повітря, але тоді проведення одного колективного заходу обійдеться в 5000 грн., що в розрахунку на одну сім’ю (при відсутності негативних наслідків) складе 0,5 грн. За такої ціни обсяг попиту на благо буде дорівнювати Q2.

У даному випадку мова йде про суспільне благо: при обпиленні з повітря немає суперництва в споживанні і неможливо нікого виключити із споживання. Додатковий виграш споживача в даному виразі вимірюється площею FKCE. Цей виграш є стимулом для прийняття колективного рішення.

У тих випадках, коли, за дії ринкових механізмів, неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, що не виключаються із споживання, у багатьох країнах надання цих благ бере на себе уряд (державний сектор).

Державне виробництво суспільних благ вигідніше, оскільки компенсувати витрати на нього уряд може податками або штрафами. Але як може уряд визначити необхідні обсяги виробництва суспільних благ, якщо існує проблема “зайців” (люди діють як пасажири -“зайці”, розуміючи цінність програми і її користь для себе, але не платять за неї) і це стимулює людей давати невірну інформацію про свої уподобання?

Голосування значно поширене при розв’язанні проблеми розподілу. Наприклад, деякі питання щодо місцевого бюджету люди вирішують прямим голосуванням (модель прямої демократії), інші ж питання вирішують голосуванням обраних ними законодавців (система представницької демократії). Багато з референдумів місцевого або державного рівня ґрунтується на принципі голосування за правилом більшості: кожна особа має один голос, а перемагає той із кандидатів (або той із пунктів), який отримує більше від 50% голосів.

Розглянемо те, як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти. На рис.2. розглянуто уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представникамитрьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.

Крива Б1 розкриває бажання першого громадянина платити за освіту, без урахування жодного з необхідних до сплати податків. Бажання платити на кожному із рівнів витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим ніж не платити взагалі.

Бажання

платити СБ

(в дол.)

Б1 Б2 Б3

0$ 600$ 1200$ 2400$ Витрати на освіту (на учня)

Рис. 2. Визначення рівня витрат на освіту.

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або несплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (без урахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні 1200 дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина – досягає піку при 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту – додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра максимальної кількості, яку всі троє громадян готові заплатити за користування кожним з рівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання платити максимізується за рівня витрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива СБ вимірює вигоду від витрат без урахування податків, що накладаються за таких витрат, точка максимуму, 1200 дол. на учня, також відображає ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективного результату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо доцільності витрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин проголосує за 600 дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за правилом більшості буде ухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає найпривабливішу альтернативу для середнього голосуючого – громадянина із середніми уподобаннями. При голосуванні за правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? У даному разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат. Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із вибором другого. Тоді вибір середнього голосуючого все одно залишиться 1200 дол. на учня, але ефективний рівень витрат при цьому буде нижчим від 1200 дол. (оскільки ефективний рівень – це середнє арифметичне виборів усіх трьох громадян). У цьому разі правило більшості приведе до надмірних витрат на освіту. А якби ми повернули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадян збіглися, правило більшості спричинило б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього голосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не обов’язково ефективний.

2. Попит на суспільні блага

Попит – це ідеальна потреба і реальна можливість покупця придбати в певній кількості даного товару.

Платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця.

У деяких літературних джерелах попит на блага визначають як кількість товарів, яку може придбати споживач, що володіє відповідною сумою грошей. Іншими словами, сутність попиту зводиться до наявності певної величини грошової маси. Зрозуміло, що коли немає грошей, то немає і реальної можливості купити товар. Однак, реальною є й інша ситуація: можна мати гроші, але не купити той чи інший товар, не побачивши в ньому тієї чи іншої для себе корисності. В зв’язку з цим в понятті попиту можна виділити два аспекти:

- ідеальне бажання споживача придбати даний товар в зв’язку з тим, що він має суб’єктивну корисність для даного покупця;

- реальну можливість купити даний товар, тобто наявність грошей.

На величину попиту впливають:

- кількість покупців;

- грошові доходи;

- оцінка перспектив майбутніх доходів;

- мода;

- реклама та ін.

Визначальне значення мають ціна і доход.

Ефект доходу.

Якщо ціна продукту падає, то реальний дохід (покупна здатність) того, хто купує цей продукт, збільшується. Це збільшення реального доходу проявиться в рості об’єму закупок різновидних товарів. Наприклад:

При постійному грошовому доході 45 грн. в тиждень, ви зможете придбати 5 кг масла селянського по 9 грн. за 1 кг. Але якщо ціна масла впаде до 7 грн. за 1 кг і ви купите тих самих 5 кг, то 10 грн. у вас залишаться вільними для купівлі додаткової кількості цього чи іншого товару.