Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:
• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;
• якість;
• ціна, приступність товару;
• ступінь універсальності товару;
• зовнішній вигляд і упакування;
• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;
• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;
• відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам;
• престижність і привабливість реклами товару і т.д.
Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.
Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
У залежності від конкретної ситуації держава може бути:
• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
• стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;
• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).
Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?
По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів
По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.
По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.
Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.
Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що, узагалі ж, і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.
У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?
Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:
• підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);
• залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах, для чого потрібно створення для працівників кращих, більш привабливих .
Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:
• залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури;
• залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.
Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із властивою йому вмілістю.
Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.
Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:
* Тверда гарантована заробітна плата.
* Тверда гарантована заробітна плата з щомісячною (щоквартальною чи щорічною) премією,
* Відрядна заробітна плата.
* З використанням коефіцієнта ефективності.
* Відрядно-преміальна заробітна плата.
* Тарифна заробітна плата.
* Погодинна заробітна плата.
Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.
Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установленням прийнятного рівня заробітної плати.
3. Види підприємницької діяльності.
Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво частка.
Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств є форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави).
Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).
Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва.
У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.
Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна, визначальна.
Підприємницька діяльність, зв'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:
1)традиціоналістичний характер (традиціоналістське підприємництво),
2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).
Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних чи інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить у собі інноваційний процес. Розподіл типів, що приводиться вище, підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів чи прийомів, зв'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва чи змінами якісних характеристик виробленого товару.
У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то торгово-комерційне підприємництво не слід називати спекуляцією і на цій підставі засуджувати. Тільки коли спостерігається протизаконна, з порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну, злочинну спекуляцію.
Посередницьке - підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що звязує гнізда в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Так що є підстави затверджувати, що посередництво складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток.