Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення (стр. 3 из 8)

СЕЗ

Розташування відносно державних кордонів

За характером об"єкта зонування

За характером взаємодії з позазональною економікою

За масштабом та значущістю вирішуваних проблем

За функціональною спрямованістю

Рис. 1 Класифікаційна схема СЕЗ

Слід враховувати, що розмір території локалізації зони багатоваріантний, залежить від місцерозташування, вибраного типу ВЕЗ, заявлених цілей тощо.

У відповідності з функціональною спрямованістю розрізняють: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні (або туристично-рекреаційні), банківсько-страхові (або оффшорні території) та інформаційні зони. Ця класифікація, як і будь-яка інша, має значною мірою схематичний характер, не охоплює всього різновиду рис та функціональних особливостей, які в дійсності взаємовпливають, перетинаються та створюють у поєднанні нові комбінації і структури.

Відповідно до прийнятого 13 жовтня 1992 p. Закону України "Про загальні засади створення І функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" Україна приєдналася до процесу формування ВЕЗ. Для отримання позитивних результатів необхідно і у подальшому проводити розробки і детально опрацьовувати різні аспекти державної регіональної політики стосовно вільних економічних зон. Тому робота над класифікацією вільних економічних зон та над окремими типами їх є актуальною проблемою для сьогодення. На основі цих розробок можна буде на науковій основі визначитися з перспективами розвитку ВЕЗ в Україні та доцільністю Їх заснування.

Наводимо детальну характеристику найважливіших з практичної точки зору (застосування та розповсюдження) слідуючих типів ВЕЗ -зовнішньоторговельних, торгово-виробничих (виробничих), науково-технічних, туристично-рекреаційних, банківсько-страхових, оффшорних зон та територій.

Зовнішньоторговельні зони (ЗТЗ)- це вільні економічні зони, де товари іноземного походження можуть зберігатися та обслуговуватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Традиційно вони локалізуються на обмеженій території, що має необхідну транспортно-складську інфраструктуру та сучасні системи комунікації. Як правило, це крупні морські або річкові порти, залізничні вузли, аеропорти, перетини магістральних доріг. Формуються вони здебільшого як анклави, що не мають тісних економічних зв"язків з рештою території приймаючої держави.

У класичній формі ЗТЗ є виключно комерційно-транспортними утвореннями та обмежуються такими функціями: транспортне обслуговування, складування, збереження та обробка товарів, спрямована на забезпечення доброякісного зберігання, покращання зовнішнього оформлення та ін. Але зовнішньоторговельні зони "класичної" форми, хоча й існують у світі, не є досить вагомим утворенням серед ВЕЗ. Як правило, перевага надається виробничим операціям і зонам, що концентрують на собі досить широкий спектр функцій.

У традиційному розумінні зовнішньоторговельна зона являє собою частину території приймаючої держави, де товари Іноземного походження можуть зберігатися, продаватися, купуватися без сплати звичайних митних зборів або з їх відстроченням, тобто з точки зору митного режиму знаходяться поза межами державних митних кордонів.

До ЗТЗ, як правило, відносять вільні митні, експортно-імпортні, транзитні, зони франко, безмитні зони, а також в окремих випадках -зони прикордонної торгівлі.

Зона франко - це територія, на якій зберігаються та продаються товари, що ввезені на територію приймаючої країни або вивезені з неї, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій. У зоні франко компанії, що займаються експортом та імпортом, мають право безперешкодно ввозити та вивозити товари, їх перевантажувати, складувати (як правило, терміном до 1 року без сплати податків), покращувати споживчі властивості, сортувати, розфасовувати, переупаковувати, продавати оптом і в роздріб, маркувати, займатися виставочною діяльністю, здійснювати ремонт та інше необхідне обслуговування транспортних засобів.

Існують відмінності між поняттями "порто-франко", "зона франко", "пункт франко", які об'єднуються в загальне поняття зовнішньоторговельної зони.

Поняття "порто-франко" найчастіше використовують у випадках, коли пільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського, річкового), на базі якого засновано зону.

"Пункт франко" - це частина території порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу не має.

Поняття "порто-франко" в процесі історичного розвитку вийшло за змістовні рамки "вільної гавані" щодо крупних портів. У сучасному розумінні ЗТЗ має властиві їй характеристики спеціального митного режиму і може створюватися на базі крупних транспортних вузлів, перевалочних пунктів, поблизу магістральних доріг.

Транзитні зони є елементом загальної структури ЗТЗ та представляють митні анклави, що обслуговують переважно транзитну торгівлю.

Безмитні магазини (duty & tax free shop) - це локальна ВЕЗ у формі підприємства роздрібної торгівлі, що розташоване на території міжнародних транспортних засобів (порти, аеропорти, митні пункти, прикордонні переходи тощо) та діє екстериторіально (тобто поза межами митних кордонів і режимів).

Крім того, існують зони прикордонної безмитної торгівлі, для яких передбачено стимулювання операцій товарообміну на рівні місцевих товаровиробників і торгових організацій, що дозволяє розширити асортимент товарів та прискорити оборот капіталу. Юридичним підгрунтям для створення подібних зон є взаємна (дво-або багатостороння) угода про безмитну торгівлю, тобто фактично про формувань "спільного ринку" на локальному (регіональному) рівні.

Регіональна економічна політика України та місце в ній спеціальних (вільних) економічних зон

Проблеми регіонального розвитку у різних країнах, незалежно від Їхнього суспільно-політичного устрою, економічної моделі господарювання, завжди входять до переліку найважливіших, і потребують обов'язкової державної підтримки для свого вирішення. Відомо, що значні міжрегіональні соціально-економічні відмінності є постійним джерелом соціальної та політичної нестабільності, причинами виникнення сепаратистських рухів і загострень суспільних відносин.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування у якості суверенної держави з помітними відмінами у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її територіями. Наприклад, за показниками, що характеризують економічний потенціал та розміри грошових доходів на душу населення, максимальні регіональні відмінності між Закарпатською і Дніпропетровською областями сьогодні досягають, відповідно, 66 І 90 процентних пунктів (в 1990 вони становили 52 та 25 пунктів). Світовий досвід свідчить, що досягнення межі відмінності міжрегіональних рівнів від 'ЗО до 50 пунктів є причиною виникнення соціально-політичної напруги серед окремих регіонів, явищ неконтрольованої міграції населення тощо.

Принципово важливою особливістю регіональної політики країни на етапі реформування економічних відносин та послаблення державного контролю за грошово-майновими потоками є необхідність посилення уваги до соціальних проблем окремих територій та окремих верств населення. Особливу турботу центральних та місцевих органів управління повинні викликати категорії населення, які в умовах кризового розвитку економіки найбільш серйозно постраждали від наслідків переходу до ринкових відносин, насамперед, в результаті значного спаду виробництва у ключових галузях промисловості, згортання невиробничої сфери та Ін.