МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ КІБЕРНЕТИКИ
ДИПЛОМНА РОБОТА
освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр
на тему: «Комплекс моделей енергоспоживання регіонами України»
Студент5 курсу 1 групи
факультету економічної інформатики
Хричіков Є.О.
Керівник роботик.е.н., ст.викладач Яценко Р.М
Зав. кафедрою
економічної кібернетикид.е.н., проф. Клебанова Т.С.
Харків, 2010 р
Зміст
Вступ
Розділ 1. Структура та аналіз енергетичного комплексу України
1.1 Регіональна структура промисловості України
1.2 Аналіз енергетичного комплексу України
1.3 Огляд публікацій за напрямком роботи
Розділ 2. Методи та моделі енергоспоживання регіонами України
2.1 Постановка задачі побудови комплексу моделей енергоспоживання регіонів
2.2 Застосування методів багатовимірного статистичного аналізу в моделюванні енергоспоживання
2.3 Моделі класифікації на основі карт Кохонена
Розділ 3. Моделювання та аналіз енергоспоживання регіонами України
3.1 Моделі аналізу регіонів України за енергоспоживанням
3.2 Моделі оцінки регіонального енергоспоживання
3.3 Оцінка величини енергетичних потреб населення регіону
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А
Додаток Б
Вступ
Стабільне, якісне постачання енергією населення і промисловості - невід'ємна умова економічного розвитку країни. Енергетика є одним з основоположних секторів української економіки і має безпосередній вплив на промисловий розвиток країни, а також грає значну роль в забезпеченні соціального благополуччя населення. При цьому українська енергетика впродовж тривалого періоду часу зазнає значні труднощі в своєму розвитку і підтримці потенціалу нормального функціонування надалі [1].
Ефективність використання енергії характеризується динамікою відповідних показників. Запропонована у роботі система чинників енергоспоживання відображає основні напрямки використання енергії в промисловості, що дає можливість прослідити за споживанням різних видів енергії та намітити найбільш перспективні напрямки їх економії.
Метою даної роботи є побудова комплексу моделей споживання енергоресурсів регіонами України і прийняття рішення, для розв’язання практичних завдань сучасної економіки. Комплекс моделей призначений, перш за все, для подальшого вирішення завдань оптимізації.
Предметом дослідження є комплекс моделей енергоспоживання регіонами в умовах трансформації економічних умов.
Об'єктом дослідження виступає споживання енергетичних ресурсів, що виробляються і споживаються на території України.
Актуальність досліджень підтверджується застосуванням отриманих результатів для оперативного і тактичного управління споживанням енергоресурсів регіонами України, що дозволяють підвищити ефективність їх виробництва і розподілу і, як наслідок, стримувати зростання цін.
Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:
проаналізувати відомі методи оцінки та кластеризації регіонального енергоспоживання України;
дослідити сучасні проблеми використання енергетичних ресурсів та забезпеченістю ними економіки регіону;
оцінити регіональне енергоспоживання для визначення загального становища України;
проаналізувати необхідність та міру впровадження нових технологій та розробок;
проаналізувати публікації по енергозбереженню та споживанню енергоресурсів;
дослідити структуру та сосбливості регіонів України;
оцінити та проаналізувати енергоспоживання регіонів за допомогою методів та моделей багатовимірного статистичного аналізу та карт Кохонена.
В результаті роботи запропонована модель аналізу споживання регіонами енергоресурсів із застосуванням комплексу моделей направлених на виділення груп, це модель кластеризації багатовимірного статистичного аналізу та карти Кохонена. Також проведена оцінка енергоспоживання, а саме за допомогою моделі дискримінантного аналізу, виконаної в пакетах Statistics та Excel, що дозволяє дослідити вплив факторів - показників на відношення регіону до певної групи відносно рівня його енергоспоживання.
Розділ 1. Структура та аналіз енергетичного комплексу України
1.1 Регіональна структура промисловості України
Питання важливості ролі регіонів у розвитку господарського комплексу в цілому та окремих галузей ще не знайшло широкого обговорення, висвітлення та одностайної думки. Тому виникає необхідність в уточненні саме поняття «регіон». Регіон – це територіально-цілісна частина країни, яка відрізняється своєрідністю природного середовища, що зумовлює тип та структуру економіки, яка характеризується своєрідним співідношенням різних галузей господарства, глибокими та різноманітними зв’язками між ними, закінченим циклом відтворення, спільними рисами історичного розвитку, виробничими навиками, соціально-культурними традиціями населення, функціональними особливостями (спеціалізацією), яка виділена за сукупністю цих ознак в адмінітративну одиницю та являє собою підсистему соціально-економічного комплексу країни.
Отже, соціально-економічна сутність поняття «регіон» має певні риси: по перше - це територія, а по друге – економічна система в межах даної території, або регіон - це самостійна територіальна система, з притаманними тільки їй виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ та послуг.Промисловий комплекс України є пріоритетною галуззю національної економіки. Саме від нього залежать здійснення ключових інтересів країни, її безпека, культурний та соціальний рівень життя нації. Цей сектор створює майже половину ВВП країни та забезпечує чверть усіх зайнятих у сфері економіки робочими місцями. Промисловість є активним агентом зовнішньої торгівлі України. Частка валового випуску промислової продукції в експортно-імпортному обороті країни дорівнює майже 80%, завдяки чому країна одержує близько двох третин валютних надходжень. Очевидно, що стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці.
Найбільшим у структурі виробничої сфери України за усіма показниками є промислове виробництво. Тут зайнято близько 50% (разом з будівництвом) усіх працівників сфери, виробляється понад 60% валового суспільного продукту і понад 40% національного прибутку [3].
Найвища його просторова концентрація склалася в індустріально розвинутих областях з переважанням підприємств важкої промисловості (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька). Виділяються також Київська (включаючи м. Київ), Харківська, Одеська, Львівська та інші області, де основний обсяг промислового виробництва територіально зосереджений в обласних центрах.
Продукція промисловості споживається в усіх галузях народного господарства, іде у фонди нагромадження (у капіталовкладення), на експорт.
Отже, промисловий сектор споживає майже половину власної продукції (46%), що свідчить про велику закомплексованість його на себе, а також про те, що для промисловості характерний повторний рахунок вартості. Цим пояснюється і порівняно менша питома вага цього сектора у виробництві національного прибутку, ніж у створенні валового суспільного продукту.
Для промисловості характерні глибокий галузевий поділ праці та інтеграція. Тут найбільш повною мірою розвинені внутрігалузеві і міжгалузеві спеціалізації, кооперування та комбінування. Разом з іншими секторами та галузями промисловість формує міжгалузеві комплекси – загальнонаціональногосподарські і територіальні [4].
Стосовно структури промислового комплексу України, то вона складається з важкої промисловості, що відповідно складається з машинобудівного комплексу, металургійного комплексу, хімічно-лісового комплексу, промисловість будівельних матеріалів та паливно-енергетичного комплексу, а також з легкої промисловості та харчової промисловості.
У структурі промисловості формуються такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний (в нього входять електроенергетика і паливна промисловість – вугільна, нафтогазовидобувна і нафтогазопереробна, торф'яна тощо) і металургійний (чорна і кольорова металургія), що разом з машинобудівним можна об'єднати у металургійно-машинобудівний; хімічний та лісовий (у статистиці їх об'єднують, насправді це два різних комплекси). Частина галузей разом з галузями інших секторів формує також міжгалузеві комплекси, які об'єднують (інтегрують) ці сектори з промисловим виробництвом. Сюди належать: агропромисловий (сільське господарство і переробні галузі харчової та значною мірою легкої промисловості), лісовиробничий (лісове господарство та лісові переробні галузі), будівельно-індустріальний (виробництво будматеріалів та будівництво) та ін. У 2006 році міжгалузеві комплекси можна було охарактеризувати по показникам зайнятості, основних виробничих фондів та обсягу виробленої продукції, наведених у табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Дані по галузям та міжгалузевим комплексам
| Галузі та міжгалузеві комплекси | Зайнятість, % | Основні виробничі фонди, % | Обсяг виробленої продукції, % |
| Важка індустрія, в т.ч.: | 79,7 | 89,1 | 69,3 |
| паливно-енергетичний | 11,2 | 27,1 | 8,1 |
| металургійний | 6,3 | 16,6 | 12,5 |
| машинобудівний | 43,1 | 27,9 | 32,9 |
| хімічний і лісовий | 8,8 | 11,0 | 9,1 |
| промисловість будівельних матеріалів | 6,3 | 4,1 | 3,5 |
| Легка індустрія, в т.ч.: | 20,3 | 10,9 | 30,7 |
| легка промисловість | 10,6 | 3,2 | 11,3 |
| харчова промисловість | 9,6 | 7,2 | 18,1 |
| Вся промисловість | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
Як видно з таблиці, більшість галузей входять у важку індустрію, тобто в них переважає виробництво засобів виробництва – машин, устаткування, транспортних засобів, сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів та ін. Виробляючи майже сім десятих вартості продукції промисловості, важка індустрія зосереджує майже вісім десятих зайнятих і майже дев'ять десятих основних виробничих засобів. Це результат однобокого розвитку промислового виробництва у недалекому минулому.