У 2006 році Україна спожила 140,3 млн. тон енергії в нефтяному еквіваленті, що у порівнянні із іншими країнами світу досить значна кількість. А якщо б наші вагомі показники витрат енергоресурсів були на середньосвітовому рівні (210 кг нефтепалива на 1000 долл. ВВП проти 500 кг в Україні), то вітчизняні потреби в енергоносіях составляли б не 140, а тільки 60 млн. тон, хоч і наведені цифри в табл. 1.4. свідчать про інше. При середній ціні нафти в 2007-му приблизно в 400 дол. за тону це дозволило б нам скоротити витрати на умовну нафтосировину на 32 млрд. дол. — с 56 до 24 млрд. дол. резерви для макроекономіки більш ніж вражаючі .Виникає необхідність пояснити причини настільки високої витрати енергоресурсів в Україні. Тим більше що з 1999 по 2008 рік витрата енергоресурсів у нас все ж помітно знизилася — з 720 до 500 кг (2000 рік — 640 кг, 2002-й — 580, 2003-й — 570 кг) на 1000 дол. ВВП, або майже на третину.
За оцінками фахівців з енергоменеджменту, потенціал енергозбереження в Україні складає до 48% від імпорту енергоресурсів. Найбільшу кількість енергії споживають металургійні, хімічні і нафтохімічні виробництва. У табл.1.4. приведені дані витрати первинних енергоресурсів у нафтовому еквіваленті.
У металургії найбільш енергоємним переділом є аглодоменне виробництво, якого припадає на частку до 70% енергоспоживання усього металургійного циклу.
Можна вважати, що ці зміни багато в чому визначалися наступним: у 2001 році в Україні фізичний об'єм ВВП складав лише 48% від рівня докризового 1990-го.А споживання енергоресурсів в житлово-комунальній сфері (побутове споживання електроенергії, газу, опалювання, гаряче водопостачання) що сумарно формують значну долю енергопотреб, практично залишалося на рівні 1990-го.
Таблиця 1.4
Витрата первинних енергоресурсів у нафтовому еквіваленті
Регіон, країна | За ПКС, млн. т. | За валютним курсом, млн. дол. | ||
1999 | 2004 | 2008 | 2008 | |
Світ | 240 | 220 | 210 | 320 |
Україна | 720 | 640 | 500 | 3190 |
Росія | 670 | 590 | 490 | 1950 |
Білорусь | 700 | 510 | 430 | 1610 |
ЄС | 180 | 160 | 160 | 200 |
ОЕРС – всі країни | 210 | 200 | 190 | 200 |
ОЕСР-Європа | 180 | 160 | 160 | 200 |
ОЕСР-Північна Америка | 260 | 230 | 220 | 230 |
ОЕРС-Тихий океан | 180 | 180 | 170 | 150 |
Африка | 320 | 300 | 290 | 880 |
Латинська Америка | 160 | 160 | 160 | 320 |
Близький Схід | 370 | 360 | 370 | 650 |
Азія | 210 | 200 | 190 | 710 |
Китай | 320 | 220 | 230 | 850 |
Україна значною мірою залежить від імпорту енергоносіїв (43 % від загальних потреб). Крім того, значні світові ціни, які встановлювалися на основні енергоресурси, вимагають раціонального використання ПЕР та подальшого планування рівнів власного видобутку.
За 1999-2008 роки наш ВВП зріс на 28%, хоча і залишався на 39% нижче за рівень 1990 року. В останні роки помітно збільшилося виробництво ВВП у промисловості та інших галузях економіки. А споживання енергоресурсів на житлово-комунальні послуги, мабуть, навіть дещо скоротилося, зокрема у зв'язку із зменшенням чисельності населення за ці роки на 4 млн. чоловік (або на 8%). Таким чином, ці структурні зміни в деякій мірі зумовили зниження споживання умовного палива на одиницю ВВП після 2001 року. Можна передбачити, що і в найближчі декілька років, поки не буде досягнутий і перевищений фізичний об'єм ВВП докризового 1990 року, ці тенденції збережуться.
Однією з дієвих доріг формування стратегії зниження витрат енергоресурсів в Україні, окрім зазначених у табл. 1.4., могло б бути виділення, скажімо, 15—20 виробництв і галузей, що є найбільшими споживачами енергоресурсів. По ним було б необхідно порівняти питому витрату енергії на одиницю продукції з аналогічними показниками в інших країнах, що використовують найбільш прогресивне устаткування і сучасні технології. На базі цієї інформації можна було б виконати варіантні економічні розрахунки потреб у фінансових ресурсах (в основному капіталовкладень).
Таблиця 1.4
Організаційно-економічна система енергозбереження
Організаційно-економічна система енергозбереження | ||||
Техніко-технологічні | Конструкційні | Організаційні | Соціально-економічні | Резервно-іноваційні |
Удосконалення технологічних процесів з метою мінімізації витрат енергоресурсів | Конструкційні рішення відносно удосконалення кінцевого продукту | Удосконалення організації виробництва та праці | Вплив на менеджмент підприємств за допомогою соціально-економічних методів | Іноваційна політика підприємства направлена на пошук енергоресурсів |
Поліпшення інформаційно-статистичного забезпечення формування і використання енергоресурсів і енергоспоживання обумовлює необхідність складання трьох видів енергетичних балансів. Два з них розроблялися і раніше. Це баланси основних енергопродуктів і енергетичний (або, використовуючи радянську термінологію, — паливний) баланс, в якому різні види енергоносіїв виражені в умовних паливних одиницях. Третій баланс, розробка якого раніше не велася, передбачає складання принципово нового енергобалансу у вартісному вираженні. Потреба в цьому балансі обумовлена, зокрема, значним подорожчанням нафти, що імпортується, і газу, а також відмінностями в цінах на вітчизняні енергопродукти, що імпортуються.
Натуральні баланси повинні охоплювати всі найбільш значимі енергопродукти, такі як вугілля з додатковим виділенням енергетичного вугілля, що коксується, природний газ, нафта, основні продукти нафтопереробки, електро- і теплоенергія.
У витратній частині (використанні) необхідно передбачити виділення всіх найбільш значимих споживачів, власне споживання, відобразити технологічні і наднормативні втрати. При необхідності слід проводити і регіональну розробку цих балансів.
При складанні енергетичних балансів в умовному паливі всі види первинних енергетичних ресурсів перераховуються в умовний еквівалент. Необхідно перейти від колишньої радянської схеми їх побудови у вугільному еквіваленті на розрахунки в умовному нафтовому паливі, як це робить МЕА.
Орієнтація, що продовжується, на умовне паливо у вугільному еквіваленті, швидше за все, пояснюється традиціями. Коли в СРСР ще в довоєнні роки розроблялися планові і звітні паливні баланси, в них домінувало вугілля, а нафта і газ займали досить скромне місце. Так, в 1940 році на вугілля у видобутку палива (у вугільному еквіваленті) доводилося 59,1%, на нафту з газовим конденсатом — в три рази менше, 18,7%, а на газ — лише 1,8% (у вісім разів менше, ніж на дрова, і в три рази менше, ніж на торф).
Однією з перешкод для розрахунків енергобалансів, особливо регіональних, залишається відсутність досить точних даних про здатність виділення тепла різних видів вугілля.
Розробка енергобалансів у вартісній формі — завдання нове, важливе і необхідне. Вона витікає з наполегливої необхідності зв'язати натуральні і вартісні показники і вимагає додаткових зусиль. Один із можливих шляхів її вирішення — використання даних міжгалузевих балансів.
Взагалі-то відсутність енергобалансів для національної економіки, енергетичній безпеці країни за значимістю аналогічно відсутності бюджету країни для керівництва економікою, фінансами, соціальною сферою, регіональним розвитком.
Енергобаланси МЕА для України не розробляються в Україні, в Києві, але складаються за нас Міжнародним енергетичним агентством в Парижі. Причому за методологією цієї організації, що робить їх порівнянними з аналогічними балансами інших країн і регіонів. Енергетичний баланс по Україні за 2004 рік представлений в публікації Energy Balances of NON-OECD Countries. У MЕA розуміють, що енергетичні баланси важливі не лише для 26 країн–членів ОЕСР, але і для інших держав, і розраховують ще по 105 країнам.
Методика складання енергетичних балансів МЕА істотно відрізняється від методики розробки радянських паливних балансів. Вже згадувалося, що баланси МЕА складаються не у вугільному, а в нафтовому еквіваленті. Радянські баланси включали дві основні складові. Перша — паливні ресурси, друга — їх проміжне і кінцеве використання.
Баланси МЕА зберігають, в принципі, першу складову — первинні ресурси палива і енергії. Друга частина відображає трансформацію частини первинних видів енергії (вугілля, нафти, газу, ядерної сировини і гідроресурсів) в продукти угле- і нафтопереробки і виробництво електричної і теплової енергії.
Третя частина характеризує кінцеве використання п'яти видів енергії (вугілля, продуктів нафтопереробки, газу, електро- і теплоенергії) основними групами кінцевих споживачів — промисловістю, транспортом, сільським, житлово-комунальним господарством, іншими галузями економіки.
Сумарно первинні енергоресурси України в 2008 році складали в нафтовому еквіваленті 140,3 млн. тонн, з них близько половини — 46,9% доводилося на газ, 23,6 — на вугілля, 18,5 — на нафту, 16,2% — на ядерне паливо. Скромна роль гідроенергії — 0,72% і особливо поновлюваних видів енергії — лише 0,19%.
З невідповідно високої енергоємності виробництва в Україні та низької ефективності використання енергоносіїв слідує необхідність виділити і в розгорненому вигляді відобразити енерговитрати в спільних витратах на виробництво по галузях економіки, рівень споживання представлений в табл. 1.5. На жаль, в Україні ці витрати в спільній структурі матеріальних витрат не виділяють.