Процес підвищення ефективності функціонування підприємства ЗАТ "Запоріжтрансформатор" з багатономенклатурним виробництвом (стр. 5 из 21)
Проте у реально існуючих економічних системах при відображені об’єкта у вигляді системи відображаються якісні зміни, як і при переході від систем до елементів. Виникає необхідність представлення системи у вигляді математичної моделі, яка вимагає виявлення точних взаємовідносин між елементами системи.
Підприємства є складними системами, які характеризуються множинністю елементів і їхньою багатозв’язковістю, великою кількістю факторів, що визначають склад елементів системи і їх взаємодію.
Системний підхід до розробки функції управління дозволяє виявити основні тенденції і функціональні залежності, які можуть бути використані при розробці системи як підприємством в цілому, так і його окремими елементами, зокрема – при розробці системи управління витратами.
Особлива увага при розробці моделі управління витратами приділена принципу функціональності, який припускає приоритетний розгляд функції системи над її структурою. Функціональність системи, спрямованість її дії й умови рівноваги, тобто здатність системи в змінюючихся умовах зовнішнього середовища зберігає своє функціональне призначення, стійкість, повертатися в рівноважний стан. Для складних багатоцільових систем характерні нестійкі становища рівноваги.
Метою розробки адаптивної системи управління витратами в рамках машинобудівного підприємства «МП», що пропонується є: забезпечення максимізації кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства за рахунок підвищення обґрунтованості управлінських рішень, прийнятих з використанням економіко-математичних моделей, які зорієнтовані на функціонування підприємства в умовах, що змінюються, виявлення взаємозв’язків між елементами системи і особливостей функціонування підсистем управління виробництвом, які істотно впливають на кінцеві фінансові результати діяльності системи.
На підприємстві, як і в будь-якій ієрархічній багатоцільовій системі, є і вертикальні, і горизонтальні зв’язки. Перші визначають взаємодію між параметрами системи різних рівнів ієрархії, а другі – між параметрами підсистем одного рівня ієрархії. Тому всі підсистеми, які складають множину підсистем управління на підприємстві, поділені як у просторі, так і у часі. При побудові системи управління витратами враховують основні принципи ієрархії: системи кожного рівня містять по два контури управління – контур самоврядування і контур координації. Перший контур вирішує задачі взаємодії із суміжними підсистемами. Контур координації вирішує задачі взаємодії із системами нижчих рівнів. Таким чином, ця система дотримується закономірності формування ієрархічної структури цілей.
Задача синтезу оптимального управління вкладається у два етапи відповідно до гіпотези Н.Н. Мойсеєва [37], згідно якої планування – це визначення оптимальної програмної траєкторії управляємої системи на певний період часу, а регулювання – знаходження управляючого впливу, який спрямовані на усунення випадкових збуджень, що відхиляють систему від оптимальної програмної траєкторії.
Система управління підприємством, як виробничим об’єктом, який знаходиться у нестаціонарному середовище, тільки тоді буде здатна генерувати ефективні впливи, коли вона буде оснащена механізмом адаптації. Функціональна схема адаптованої системи управління витратами на підприємстві представлена на малюнку 2.1.1.
Як бачимо з малюнку 2.1.1, на першому етапі управління повинні бути забезпечене накопичення необхідної інформації про минулу діяльність об’єкта і фактори, які формують зовнішні впливи на об’єкт. На другому етапі (блок 2, рис. 2.1.1) здійснюється адаптація параметрів моделі системи управління по результатам минулої діяльності, при необхідності враховуються структурні зміни, які виникли в системі управління. На третьому етапі (блок 3, рис. 2.1.1) уся необхідна інформація перетворюється у форму управлінської інформації для прийняття управлінських рішень. Формування цих рішень здійснюється на четвертому етапі (блок 4, рис. 2.1.1). П’ятий етап (блок 5, рис. 2.1.1) пов’язан з моделюванням можливої діяльності по реалізації прийнятих управлінських рішень. При цьому модель складається з двох частин – імітаційної моделі об’єкта і реальної системи оптимізації. Отриманий набір рішень аналізується на прийнятність на шостому етапі (блок 6, рис. 2.1.1), тобто визначається можливість поліпшення значень параметрів моделей системи управління. У випадку, коли це неможливо, то інформація про управлінські рішення і про напрямокзміни на множині значень показників функціонування об’єкта управління надходить на сьомий етап (блок 7, рис. 2.1.1). На цьому етапі визначається напрямок зміни значення параметрів моделей, після цього (етап 3) відбувається остаточне формування скоригованих даних для подальших розрахунків. У протилежному випадку, набір управлінських рішень приймається як остаточний.
Таким чином, адаптивний підхід до управління виробництвом спрямований на максимізацію показників ефективності діяльності підприємства.
2.2 Теоретичні основи побудови оптимізаційних моделей управління витратами
Функціонування підприємства в умовах конкуренції викликає необхідність зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції при забезпеченні її високої якості, яке може бути досягнуто тільки в умовах розробки ефективної системи управління витратами.
Роль системного підходу в управлінні системами полягає в узагальненні різних методик управління витратами за допомогою єдиної методики, вирішенню проблеми методами системного аналізу, тому як окремими математичними методами ця проблема не може бути вирішена.
Продивившись роботи авторів [5, 6, 11, 14, 15, 19, 32, 39, 58] по проблемі управління витратами, можна дати визначення процесу управління витратами – це інтегрована система, об’єднана єдиною класифікацією витрат, яка складається з підсистем планування, обліку, калькулювання, аналізу, контролю і прогнозування, взаємодія яких забезпечує максимальний економічний ефект діяльності підприємства.
Побудова моделі управління витратами є одним з основних етапів у системі
комплексного управління підприємством як економічною системою. Це пошук нових, більш ефективних варіантів реалізації аналогічним об’єктом своїх функції на всіх етапах циклу «виробництво – реалізація».
Ріст вартості фінансових та матеріальних ресурсів, їхня обмеженість викликає необхідність підвищення ефективності використання виробничих ресурсів на підприємстві. Із середини ХХ століття для інтенсифікації процесу зниження витрат і реалізацію продукції використовується метод функціонально-вартісного аналізу (далі ФВА) [12, 13, 38, 49, 60]. Функціонально-вартісний аналіз – метод системного дослідження, з одного боку, як система, яка включає в себе складові елементи, що знаходяться у взаємодії, а з іншого боку – як частина іншої системи більш високого рівня, у який аналізований об’єкт знаходиться у певній взаємозалежності з іншими підсистемами. Є три форми функціонально-вартісний аналізу, які можуть використовуватися для різних цілей і об’єктів [38]:
1) коригувальна (функціонально-вартісний аналіз у сфері виробництва), ціллю якої є звернення уваги конструкторів і технологів до функціональних частин об’єкта, у яких існують диспропорції між значимістю виконуваних функції і витратами на їхнє здійснення, виявлення зайвих витрат, причин їхньої появи, визначення резервів зниження собівартості і підвищення якості виконання функцій вибору;
2) творча (функціонально-вартісний аналіз у сфері проектування), яка використовується на стадії створення об’єктів на етапах науково-дослідницької та науково-конструкторської роботи;
3) інверсна (функціонально-вартісний аналіз в сфері застосування) використовується для узагальнення процесу пошуку і застосування найбільш ефективної системи управління, за допомогою якої передбачається використання виробничого об’єкта.
Інверсний функціонально-вартісний аналіз є особливим випадком застосування функціонального принципу як інструмента підвищення ефективності, причому функціональний принцип використовується в інверсній формі [12]. Характерними рисами інверсного функціонально-вартісного аналізу, які використовуються у роботі є: застосування комбінованих засобів пошуку рішень, використання аналітичної і комбінаторної процедур аналізу, здійснення моделювання від структурного до функціонального і математичного.
Застосування морфологічного підходу в ході інверсного функціонально-вартісного аналізу, тобто використання комбінації елементів нормального методу обліку витрат, елементів системи «стандарт-кост» при управлінні прямими витратами й елементів системи «директ-кост» при класифікації витрат на постійні та змінні в процесі управління ними по рівнях ієрархії, дозволяє визначити запропонований підхід до управління витратами як нову методику управління витратами машинобудівного підприємства.
Об’єктом аналізу й управління виступають витрати підприємства, які виражаються у вигляді повної собівартості товарного випуску.
Основною ціллю розробки комплексної інформаційної системи управління витратами підприємства є максимізація прибутковості підприємства. В якості критерію оцінки ефективності управління витратами, алгоритм розрахунку якого наведений у [36] і представлений у вигляді формули (2.2.1):
(2.2.1)де ЕП – показник ефективності управління витратами підприємства,
ФР – фінансовий результат,
Zцов – витрати цехів основного виробництва,
Zцдв – витрати цехів допоміжного виробництва,
Zзв – загально виробничі витрати,
Zi – операційні витрати, у т.ч. Z1 – витрати на збут, Z2 – адміністративні витрати,