Визначення пріоритетних напрямків управління витратами підсистем, які згруповані по приналежності до рівнів ієрархії відносно основного виробництва, по елементах витрат і статтях витрат (таблиця 3.2.7), а також по видах витрат (витрати основного і допоміжного виробництва, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут), дозволяє визначити вектор управління витратами з метою підвищення ефективності діяльності підприємства і підвищення показника ефективності витрат ЕП. Чистий валовий дохід підприємства залежить від впливу таких факторів, як обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) і цін. Так як в умовах ринку ціна є фактором, який залежить від загальної кон’юнктури ринку і, розглядаючи в роботі конкретний обсяг продажів, умова підвищення показника ефективності витрат складається з підвищення норми прибутку в ціні на продукцію за рахунок використання комплексної інформаційної системи управління витратами. Оптимальним варіантом управління витратами є тільки комплексний підхід до управління на ВАТ «Запоріжтрансформатор» (рис. 3.3.1). Так, обмежене управління тільки витратами основного і допоміжного виробництва, а також загальновиробничими витратами обмежує приріст прибутку в місяць, при даному обсязі реалізації продукції, 131 тис. грн. тоді як очікуваний приріст прибутку при комплексному підході до управління витратами складає 169 тис. грн. Темп росту показника ефективності витрат при комплексному підході до управління витратами становить 22,625 проти 19,56% при частковому управлінні витратами виробничого і загальновиробничого характеру.
Управління витратами на підприємстві з метою їхнього зниження здійснюється першочергово в тих підрозділах, які потрапили у 75%-ву зону по кривій Парето.
У цьому розділі здійснювалась реалізація положень, висновків і рекомендацій по управлінню витратами на підприємстві з багатономенклатурним виробництвом.
1. З метою розрахунку положень, висновків і рекомендацій зі створення комплексної інформаційної системи управління витратами, сформована інформаційна база управління витратами на машинобудівному підприємстві.
2. З метою управління прямими витратами проаналізований склад основних матеріальних і трудових витрат, які необхідні для виконання конкретної виробничої програми і виконане групування нормативів по цехам.
3. Встановлений вплив факторів виробництва на прямі витрати на виробництво продукції, що дозволило розробити підсистему управління прямими витратами з метою їхньої оптимізації.
4. Виявлені аналітичні залежності, які дозволяють розділити витрати основного і допоміжного виробництва і визначити напрямки цілеспрямованого зниження цехових витрат.
5. На базі встановлених взаємозв’язків між витратами першого рівня ієрархії розроблений вхідний масив даних про витрати другого-четвертого рівнів ієрархії, які класифіковані на прямі і непрямі, а також визначені джерела прямих витрат і критерії розподілу непрямих витрат.
6. Визначення параметрів розроблених моделей у конкретних умовах підприємства ВАТ «Запоріжтрансформатор» дозволило підтвердити достовірність положень, провести вибір пріоритетних напрямків дослідження поведінки витрат за рівнями ієрархії.
7. Аналіз реалізації методичних розробок по управлінню витратами на підприємстві, що тільки комплексний підхід до управління витратами підприємства дозволяє підвищити ефективність функціонування підприємства шляхом оптимізації його витрат.
Інформаційні системи існували з моменту появи об'єкту виробництва, оскільки на будь-якій стадії розвитку суспільство вимагає для управління систематизованої, заздалегідь підготовленої інформації. Особливо це торкається виробничих процесів – процесів пов'язаних з виробництвом матеріальних і не матеріальних благ, оскільки вони життєво важливі для розвитку суспільства. Саме виробничі процеси удосконалюються найбільш динамічно. А у міру їх розвитку ускладнюються і управління ними, що, у свою чергу, стимулює вдосконалення і розвитку інформаційних систем.
Відповідно до кібернетичного підходу система управління є сукупністю об'єкту управління. З урахуванням сфери вживання виділяються:
– технічні інформаційні системи;
– економічні інформаційні системи;
– інформаційні системи в гуманітарних областях і ін. [26].
Оскільки йдеться про інформаційні системи економічного характеру, необхідно ввести поняття економічної інформаційної системи (ЕІС). Під нею розуміється система, призначена для зберігання, пошуку і видачі економічної інформації по запитах користувачів. За допомогою ЕІС, може перероблятися не вся інформація, що використовується для управління об'єктом, оскільки на будь-якому підприємстві циркулює величезні інформаційні потоки. Управлінський апарат звичайно підрозділяється на три рівні, вищий рівень, середній рівень, оперативний рівень. На кожному рівні виконуються роботи, в комплексі забезпечуючи управління. Ці роботи прийнято називати функціями. Залежно від цілей можна виділити наступні функції: планування, облік, аналіз і регулювання.
Спочатку більшість ЕІС забезпечувала лише оперативні рівень управління: обробку рахунків, облік товарів і матеріалів, обробку замовлень і ін.
Процес управління полягає в зміні полягання об'єкту системи, ведучому до досягнення поставленої мети. Цілі системи задаються при її створенні і в процесі функціонування весь час коректуються відповідно до зміни зовнішніх умов. Під цілю, розуміється характеристика системи і її очікуване значення, що задається суб'єктом управління. Серед всього різноманіття цілей можна виділити два основні класи: стратегічні і тактичні. І стратегічні, і тактичні цілі можуть носити директивний характер. Для ЕІС існує поняття динамічної рівноваги – це процес, що характеризується деякою рівноважною траєкторією. До функції системи і до структури відноситься поняття стійкості. Система із стійкою структурою може відновлювати навіть істотно порушені функції. Структура управління повинна відповідати ієрархії цілей [26].
У зв'язку з великою кількістю функціональних особливостей ЕІС може бути виділене безліч різних класифікаційних ознак. Так, відповідно до рівня вживання і адміністративного розподілу можна розрізняти ЕІС.
У економіці з урахуванням сфери вживання виділяються:
– банківські інформаційні системи;
– інформаційні системи фондового ринку;
– страхові інформаційні системи;
– податкові інформаційні системи;
– інформаційні системи промислових підприємств і організацій;
– статистичні інформаційні системи і ін.
Використовуючи системний підхід, можна сказати, що ЕІС, як і інша система, складається з елементів (підсистем), що знаходяться в певних відносинах один з одним. Безліч цих відносин спільно з елементами утворюють структуру системи. Таким чином, ЕІС – це частина реальної дійсності, представлена у вигляді безлічі елементів відносин між ними.
Ознаки структуризації системи, її декомпозиції на складові частини, задаються людьми відповідно до здорового глузду і залежно від задач, що стоять перед ними. Самим загальним розділенням підсистем ЕІС є виділення забезпечуючої і функціональної частин.
Інформація така ж необхідна управлінському апарату, як об'єкту управління – сировина і ресурси. Вона формується в результаті обробки специфічної сировини, відомої під назвою дані. Останні відображають конкретні фінансово-господарські факти, полягання і процеси і мають свій власний матеріальний носій. Інформація підрозділяється на зовнішню і внутрішню.
Для зовнішньої інформації характерні приблизність, неточність, суперечність. В основному вона торкається полягання ринку, прогнозів процентних ставок і цін, податкової політики і політичної ситуації. По своїй природі така інформація носить характер вірогідності, і тому її обробка стандартними програмними засобами утруднена. Це зажадало створення особливих інформаційних систем, що одержали назву експертних. Такі системи здатні давати точні висновки на основі недетермінованої інформації.
Внутрішня інформація в самій системі управління і відображає різні тимчасові інтервали розвитку об'єкту управління, його фінансово-господарське полягання і директивні цілі на випадок відхилень від встановлених параметрів. Як правило, ці дані змінюються, і в управлінських документах фіксується точна інформація.