Для цього спочатку визначимо, з нашого погляду, найважливіші з них, приведемо алгоритм їх розрахунку та розкриємо їх економічний зміст. Після цього на основі даних балансу розрахуємо вибрані показники, проаналізуємо їх рівень, тенденції і зробимо висновок про рівень фінансової стійкості банку.
Отже основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, являються:
· коефіцієнт надійності;
· коефіцієнт фінансового важеля;
· коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;
· коефіцієнт захищеності власного капіталу;
· коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;
· коефіцієнт мультиплікатора капіталу [2].
У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено такі поняття капіталу:
- капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань. Цей капітал відображається в п'ятому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банку (балансовий капітал);
- капітал підписний - величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);
- капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ [14].
Коефіцієнт надійності показує рівень залежності банку від залучених коштів. Це співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (ЗК):
(2.1)Коефіцієнт фінансового важеля – співвідношення зобов’язань банку (ЗК) і капіталу (К). Розрахунок цього показника розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:
(2.2)Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів – достатність капіталу. Цей коефіцієнт розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків:
(2.3)де АЗАГ – активи загальні.
Коефіцієнт захищеності власного капіталу - співвідношення капіталізованих активів (АК) і власного капіталу. Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно):
(2.4)Коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом – сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом:
(2.5)де НАД – недохідні активи;
АД – дохідні активи;
ЗБ – збитки.
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу – характеризує ступінь покриття активів (акціонерним) капіталом:
(2.6)де АЗАГ – активи загальні;
Ка – засновницький (акціонерний) капітал [2].
Розрахунок фінансової стійкості ПриватБанку по формулам 2.1 - 2.6 та графічне представлення показників представлені у додатку А.
Існують 4 типи фінансових ситуацій:
1) абсолютна стійкість фінансового стану, що зустрічається рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості. Вона задається системою умов:
а) надлишок (+) власних оборотних коштів або рівність величин власних оборотних коштів і запасів;
2) нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує його платоспроможність:
а) недолік (-) власних оборотних коштів,
б) надлишок (+) довгострокових джерел формування запасів або рівність величин довгострокових джерел і запасів;
3) хитливий фінансовий стан, сполучений з порушенням платоспроможності, при якому, проте, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення реального власного капіталу і збільшення власних оборотних коштів, а також за рахунок додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових засобів:
а) недолік (-) власних оборотних коштів,
б) недолік (-) довгострокових джерел формування запасів,
в) надлишок (+) загальноївеличини основних джерел формування запасів або рівність величин основних джерел і запасів;
4) кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення (за винятком вартості власних акцій, викуплених в акціонерів), дебіторська заборгованість організації (за винятком заборгованості засновників (учасників) по внесках у статутний капітал) та інші оборотні активи не покривають навіть його кредиторської заборгованості (включаючи резерви майбутніх витрат і платежів) та інші короткострокові пасиви:
а) недолік (-) власних оборотних коштів,
б) недолік (-) довгострокових джерел формування запасів,
в) недолік (-) загальноївеличини основних джерел формування запасів [28].
З приведених у додатку А даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів за мінімально допустимого значення не менше 5,0 %) хоч з лютого по жовтень 2005 року був нижче допустимого значення, але вже з грудня 2005 і до кінця 2008 року знаходиться в нормі. Таким чином, банк має забезпеченість власним капіталом і, отже, високу надійність, тобто він досяг того рівня, за якого не залежить від стихій у залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, дешевших, які можна розміщати в кредити господарюючим суб'єктам та в інвестиції.
Коефіцієнт фінансового важеля не досягає максимально допустимого співвідношення 1 : 20. Це свідчить про те, що банк не проявляє активність щодо залучення вільних коштів на грошовому ринку, тому що має високе забезпечення власними.
Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів знаходиться нижче за оптимальне значення (не менше 10 %), крім січня та лютого 2008 року, коли він знаходився в нормі, але в цілому він має ріст. Це говорить про те, що в банку поступово росте достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків.
Отриманні дані свідчать і про зростання захищеності власного капіталу зростаючим вкладенням його також у свої власні капіталізовані активи — основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується перемінним зростанням відповідного коефіцієнта.
Також банк значно посилив захист дохідних активів власним капіталом. Так, якщо на у 2005 р. цей коефіцієнт мав навіть таке негативне значення як (-1,63), то вже к 2008 року він зріс майже до позитивного значення. Це свідчить про те, що розмір власного капіталу за мінусом недохідних активів не покривав у 2005 року дохідних активів, а вже у 2006 почав покривати, на що вплинуло два фактори: зростання капіталу і скорочення недохідних активів.
Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то за оптимального співвідношенні 12,0—15,0 разів, він на протязі досліджуваного періоду перевищував цей показник і лише у січні та лютому 2008 року мав оптимальне співвідношення. Це свідчить, насамперед, що темп зростання акціонерного капіталу перевищує темп зростання активів, що не є ризикованим у даному випадку.
Отже, банк поліпшив менеджмент пасивів і активів, підвищивши забезпеченість власними коштами і скоротивши обсяг недохідних активів.
Крім коефіцієнта участі власного капіталу у формуванні активів, всі основні показники взяті нами для аналізу фінансової стійкості банку, мають тенденцію до поліпшення (коефіцієнт надійності, коефіцієнт мультиплікатора капіталу, захищеності власного капіталу, захищеності ним дохідних активів, ) або стабілізації чи незначної зміни (коефіцієнт «фінансового важеля»).
Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку достатньо забезпечена його капіталом і останній може захищати банк від імовірних ризикованих втрат сьогодні і в близькому майбутньому.
2.2 Методика побудови математичних моделей показників фінансової стійкості
В якості вихідних даних були обрані показники фінансової стійкості, зокрема коефіцієнт надійності, коефіцієнт фінансового важеля, коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів, коефіцієнт захищеності власного капіталу, коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом, коефіцієнт мультиплікатора капіталу, розраховані в розділі 2.1 ( додаток А).
Методика передбачає розробку математичних моделей різних типів і вибір оптимальних моделей по сукупності критеріїв якості і надійності:
1) Сформувати масив вихідних даних:
ti- часовий інтервал (з 01.01.01 до 01.12.04р.);
Хi – відповідний показник коефіцієнта фінансової стійкості.
2) Вибір апроксимуючого полінома і його параметрів для даного тимчасового ряду коефіцієнта фінансової стійкості.
а) У випадку лінійної форми зв’язку результативна ознака змінюється під впливом факторної ознаки рівномірно. Така форма зв’язку виражається рівнянням прямої:
Х*=а*t+b (2.7)
де Х* - вирівняне середнє значення результативної ознаки;
aі b – параметри рівняння.
Параметри рівняння a і b визначаємо методом найменших квадратів складеної і розв’язаної системи двох рівнянь з двома невідомими:
(2.8)
де n – число членів в кожному з двох порівнювальних рядів;
- сума значень факторної ознаки; - сума квадратів значень факторної ознаки; - сума значень результативної ознаки;