Усі інвестори намагаються дешевше залучити запозичені кошти та дорожче продати власні ресурси, переслідуючи мету одержання максимального доходу, приросту власного капіталу при забезпеченні достатньої ліквідності та мінімізації ризику стосовно своїх активів.
Намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги і вади залучених та запозичених коштів з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів. Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкості компанії в період реалізації проекту.
Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів (позичковим відсотком, дохідністю облігацій, дивідендами).
Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме — загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.
Загальна норма доходу або позитивних грошових потоків може бути розрахована за формулою:
Нзд= Нрд. + ∆НКІ + ∆Нр.н. + ∆НКЛ + ∆НТ.С. + ∆НБС , (2.2)
де Нзд — загальна норма очікуваного доходу;
Нрд — норма реального доходу (щорічні темпи зростання економіки);
∆НК, — приріст норми доходу, що компенсує очікувані витрати від інфляції;
∆Нр.н — приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу;
∆НКЛ — приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність фінансових ресурсів інвестування;
∆НТ.С— приріст норми доходу на стадії інвестування проекту (можливі надходження під час будівництва);
∆НБС— приріст норми доходу до бар'єрної ставки (внутрішньої норми прибутковості, дохідності). Норма реального доходу та зарахування приросту норми, що компенсує очікувані втрати від інфляції, недостатня для інвестора, адже цей дохід він спокійно може одержати, вклавши кошти в державні цінні папери.
Приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу, також може влаштувати інвестора в альтернативному варіанті, скажімо, при внесенні коштів на банківський депозит або при купівлі державного скарбницького зобов'язання.
Приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність, вважається необхідним, щоб забезпечити переважне фінансування інвестицій за рахунок швидколіквідних активів з високим коефіцієнтом їх обігу.
Приріст норми доходу на інвестиційній стадії враховує зростання доходів за рахунок позареалізаційних надходжень від будівництва. Очевидно, що цих доходів може не бути.
Приріст норми доходу до внутрішньої норми прибутковості має забезпечити подолання інвесторами всіх сумнівів і бажання пристати до проекту.
Таким чином, загальна норма прибутковості (доходу) виникає, з одного боку, залежно від рівня реально сплачуваних дивідендів за простими акціями, відсоткових ставок за облігаціями і банківськими кредитами, з іншого боку, потрібно враховувати фінансові можливості підприємства сплатити вигідний дохід на залучений капітал.
Фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи інвесторів і їх часткової участі, може розв'язуватися тільки шляхом залучення, у першу чергу, тих, які згодні на більш-менш розумні умови. У загальному вигляді завдання оптимізації структури джерел фінансування має такий вигляд:
НЗ.Д.(і) → min; Кі ≤ КПІ;
(2.3)де НЗ.Д.(і)— мінімальна норма доходу, що влаштовує і-го власника (інвестора) джерела фінансування;
Kj— можливий розмір залучуваного капіталу з і-го джерела фінансування;
Кп— граничний розмір капіталу, який може бути залучений з /-го джерела фінансування;
п — кількість джерел фінансування.
Формування структури джерел фінансування — це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.
Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту. Перед інвестором виникають запитання:
- яким повинно бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво постійних та поточних активів;
- яким чином у перспективі буде формуватися основний і обіговий капітал;
- яким повинно бути співвідношення власного й акціонерного, акціонерного та позичкового капіталу;
- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження і споживання, доходи від виробництва і реалізації будуть найбільшими.
Допомогти відповісти на всі ці запитання дає економічний аналіз фінансового забезпечення проектів з використанням леверіджу. У фізиці під поняттям леверіджу (важеля) розуміється використання важеля при підйомі важких предметів з невеликими витратами сили. В економічній термінології леверідж — це "ефект важеля" при визначенні співвідношення власного та залученого, акціонерного та позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.
Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверідж.
Операційний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.
Фінансовий леверідж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто дохід окремого акціонера (компаньйона).
Загальний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів.
Операційний леверідж характеризує співвідношення основного і оборотного капіталів, тобто чим вища частка постійних витрат стосовно поточних, тим вище операційний леверідж.
Розглянемо концепцію операційного леверіджа через порівняння результатів діяльності компанії, яка планує два варіанти розвитку виробництва. Перший план передбачає відносно невеликі постійні витрати, другий — значно вищі, тобто в другому варіанті передбачається, припустимо, автоматизація виробництва і значне скорочення витрат на заробітну плату.
Зрозуміло, чим вищий операційний леверідж, тим вищий інвестиційний ризик, адже постійний капітал потрібно збільшувати вже сьогодні, а позитивні грошові потоки залежать від завтрашньої кон'юнктури ринку і обсягів продажу. Плануючи розширення виробництва, компанія повинна знати, за якого співвідношення постійних, змінних витрат і обсягів продажу буде досягнута рівновага, тобто точка беззбитковості:
ЦП*КО = ЗВ*КО+ПВ (2.4)
або
ЦП*КО - ЗВП*КО-ПВ = 0 (2.5)
де Цп— середня ціна продажу одиниці продукції;
К0— кількість одиниць продукції (продажу);
ЗВ— змінні витрати на одиницю продукції;
ПВ— постійні витрати.
Для визначення кількості одиниць продукції, що має бути виготовлена для досягнення точки беззбитковості, формула набирає вигляду:
(2.6)Операційний та фінансовий леверідж тісно пов'язані. Наприклад, коли компанія зменшує свій операційний леверідж, це може призвести до збільшення фінансового леверіджу, і навпаки, якщо вона вирішує збільшити свій операційний леверідж, це може призвести до зменшення позичкового капіталу.
У теорії інвестиційного аналізу не відпрацьована методика одночасного визначення оптимальних рівнів операційного і фінансового леверіджів.
Проте ми можемо розглянути, як операційний та фінансовий леверідж взаємодіють за допомогою концепції міри леверіджу.
Міра операційного леверіджу (МОЛ) визначається як співвідношення зміни відсотку в операційному доході до зміни відсотку в продажу:
(2.7)де ОД — операційний дохід, прибуток (надходження до розподілу); ОП — обсяг продажу (реалізації). МОЛ може бути також розрахована за формулою:
(2.8)або
(2.9)де ОП — обсяг продажу кількість одиниць продукції);
Цп— середня зміна продажу одиниці продукції;
Зв— змінні витрати на одиницю продукції;
ПВ — обсяг продажу у вартісному вимірі;
ЗВ — змінні витрати на всю продукцію.
За допомогою міри загального леверіджу (МЗЛ), тобто поєднаних індексів операційного та фінансового леверіджів, оцінюється чутливість впливу змін у продажу на рентабельність власного капіталу, тобто рівень надходжень на одну акцію.
По-перше, чим вище МОЛ, тим більш чутливий операційний прибуток до змін у продажу, і, по-друге, чим вище МФЛ, тим більш чутлива рентабельність власного капіталу до змін в обсязі продажу.
Концепція міри леверіджу дуже корисна при оцінці варіантів альтернативного інвестування, коли потрібно вирішити, що краще: чи автоматизувати підприємство за рахунок великої позички, чи знайти інші співвідношення операційного та фінансового леверіджу.
Як відомо, великі позички для фінансування виробничих інвестицій значно підвищують інвестиційний ризик і потребують додаткових витрат на страхування або гарантування.