КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ОХОРОНИ ПРАЦІ
ПЛАН
1.Відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров’я
2.Гігієнічне нормування забруднення повітря шкідливими речовинами. Методи контролю повітря робочої зони і вимоги до них
3.Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
4.Класифікація приміщень на виробництві за вибухопожежною небезпечністю
Вступ
Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому.
В широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства". У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.).
Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці.
Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи".
1.Відшкодування збитків працівникам у разі ушкодження їх здоров’я
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, в порядку, передбаченому Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1993 p. №472.
В даний Правилах зазначається, що:
Власник підприємства, установи і організації або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.
Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.
Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності; рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я; показання свідків та інші докази.
Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я.
Утрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником у повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходу) і стипендії.
Визначений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності коригуванню у бік зменшення не підлягає.
Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлена стійка втрата працездатності, одноразова допомога потерпілому має бути не менше суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати ним професійної працездатності.
Стійкою втратою працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, що визначається органами медико-соціальної експертизи (МСЕК).
У разі тимчасової втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, власник виплачує потерпілому одноразову допомогу на додаткові витрати на лікування в порядку і розмірах, передбачених колективним договором.
У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не менше п'ятирічного заробітку і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів з охорони праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50 відсотків.
Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. ( Абзац пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1100 ( 1100-97-п ) від 03.10.97 )
Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розмірів витрат на медичну та соціальну допомогу ступінь вини потерпілого в ушкодженні його здоров'я не враховується. Ці витрати відшкодовуються, якщо потреба в них обумовлена висновками МСЕК.
Розмір компенсації витрат на додаткове харчування визначається на підставі раціону харчування, розробленого МОЗ, і довідки місцевих органів державної виконавчої влади або виконавчих комітетів міських, районних у містах Рад народних депутатів про середні ціни на продукти у відповідний період їх придбання, а за згодою власника - довідки організацій торговельної мережі чи управлінь ринками. Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, речей догляду за потерпілим визначаються на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.
Спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди, визначення або перерахування її розміру, а також наявності порушення правил охорони праці, визначення ступеня провини власника і потерпілого та інших умов, від яких залежить розмір відшкодування шкоди, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
2.Гігієнічне нормування забруднення повітря шкідливими речовинами. Методи контролю повітря робочої зони і вимоги до них
Повітря має такий хімічний склад: азоту-78,08 %, кисню-20,94 %, інертних газів-0,94 %, діоксиду вуглецю-0,04 %. Ці показники у звичних умовах можуть коливатися в незначних межах. Людині головним чином потрібен кисень, без якого вона не зможе жити, як і решта живих організмів. Але зараз вивчено і доведено, що інші складові частини повітря також мають велике значення. Якщо говорити про виробничі приміщення аптек, то там хімічний склад повітря може суттєво відрізнятися від загальноприйнятого (природного) хімічного складу повітря. У виробничих приміщеннях можуть спостерігатися підвищені норми таких сполук як: кисню, азоту, діоксид вуглецю та ін.
У видихуваному повітрі міститься близько 16 % кисню. Цього достатньо, наприклад, для забезпечення киснем організму потерпілого при проведенні йому штучного дихання методом "рот до рота". У легенях кисень приєднується до гемоглобіну й утворює нестійку сполуку - оксигемоглобін, який доставляється з течією крові до кожної клітини. Там кисень поглинається клітиною і гемоглобін відновлюється. Від величини спожитого кисню залежить характер Інтенсивності окислювальних процесів у організмі. Подача збагаченого киснем повітря усуває кисневе голодування тканин організму при ряді захворювань. Гіпербарична оксигенація (вдихання кисню хворим, якого поміщають у спеціальну камеру з підвищеним атмосферним тиском) дозволяє виконувати складні операції на серці й судинах. Цей метод застосовують також для лікування різноманітних захворювань.