Особливе місце в системі формування доходів населення та їх трансформації в інвестиції належить чинній податковій системі, яка може виконувати фіскальну чи стимулюючу функцію щодо цього залежно від ставки податку, бази оподаткування тощо. Трансформаційні зміни в чинній системі оподаткування України не забезпечили позитивних змін в плані впливу на рівень доходів населення – при тому, що ставка податку з доходів фізичних осіб є унітарною, складає 13 % і є однією із найнижчих у Європі, податкове навантаження є досить високим[20].
Загалом треба підкреслити, що вивчення процесу формування національних інвестицій та заощаджень в умовах перехідної економіки України, особливо у період трансформаційного спаду, серйозно ускладнене з низки причин. Передовсім, інституційний устрій економіки України багато в чому відповідає нормативним інституційним критеріям Системи національних рахунків лише формально. Йдеться насамперед про порушення принципу відповідальності на рівні інституційних одиниць. Щодо заощаджень це означає, що ресурси використовуються неефективно, і їх стимулювальний вплив на розвиток економіки значною мірою втрачається[28].
Основне інституційне порушення полягає в тому, що суб’єкти економіки не несуть відповідальності за своїми зобов’язаннями і схильні розв’язувати фінансові проблеми через утворення „мертвих” боргів. Водночас значна частина економіки України упродовж останніх п’ятнадцяти років перебуває у „тіні”. Обсяги тіньової економіки з 1995 року поступово зростали, досягли максимуму у 2000-2002 роках – у межах 42-44 %, а у 2005-2008 роках залишилися стабільними на рівні 34-35 % обсягу офіційного ВВП[4]. Основною причиною тінізації вагомої частини, а то й усіх доходів окремих суб’єктів господарювання, є несприятливе економічне середовище, яке сприяє формуванню системних деформацій у перерозподілі доходів. Тому без докорінного поліпшення інвестиційного клімату в країні не варто очікувати переходу тіньової економічної діяльності у легальний сегмент виробництва та легального інвестування тіньових заощаджень[52].
Світовий досвід показує, що найбільш мобільним та ефективним механізмом трансформації заощаджень в інвестиції є фондовий ринок. Однак потенціал українського фондового ринку щодо масштабів необхідних залучених інвестицій і модернізацію виробничого потенціалу країни дуже малий, тому розвиток фондового ринку в Україні має стати одним із пріоритетних завдань економічної політики не в середньостроковій перспективі, а вже на сучасному етапі. Успішність вирішення проблеми, з точки зору залучення коштів у виробничий сектор, тісно пов’язана з виваженою процентною політикою. Йдеться про те, що існує велика небезпека – висока дохідність фінансових інструментів може блокувати приплив капіталів у розвиток виробництва. На жаль, в Україні склалася ситуація, коли дохідність державних цінних паперів перевищує середню норму рентабельності у виробничій сфері, тобто їх емісія створює на шляху залучення виробничих інвестицій перепони, які важко побороти. Тобто орієнтація тільки на розвиток фондового ринку без прив’язки до інвестиційних потреб виробничої сфери може лише збільшити розрив у рівнях інвестиційних ризиків між спекулятивними операціями і кредитуванням реального сектора економіки [53].
Необхідною умовою розвитку фондового ринку України є розвинута банківська система. Це не альтернатива, а необхідність. Саме від банківської системи може піти новий імпульс економічного зростання. Збільшення кредитування при зростанні ефективності і рівня повернення кредитів може дати поштовх нарощуванню виробництва.
Від розвитку банківського сектора залежить також можливість розширення функції фінансового посередництва шляхом активізації діяльності небанківських фінансових установ. З метою залучення особистих заощаджень громадян та збільшення можливостей виробничих підприємств у виборі джерел фінансування необхідний значно ширший спектр фінансових інструментів, ніж ті, що є в арсеналі банків; отже, вони можуть відігравати дуже важливу роль в економічному розвитку країни [54].
З розвитком фондового ринку і банківського сектора, що запроваджує стандарти ефективності, забезпечення необхідного правового поля, обсяг інвестицій, який згодом може бути залучений через НБФУ, становитиме не 1 % від ВВП, як сьогодні, а може зрости до 20 %, як у європейських країнах з перехідною економікою, чи навіть до 40 %, як на деяких ринках, що розвиваються. Так, 2006 р. інвестиційні банківські кредити, видані підприємницькому сектору, збільшилися в 2,2 раза – до 13,5 млрд грн, що становило на той момент 8,7 % усіх банківських кредитів. За перше півріччя нинішнього року інвестиційні підприємницькі позики зросли лише на 28 % - до 17,4 млрд грн, і їхня частка в банківських портфелях не змінилася. Водночас дані Держкомстату свідчать, що за перше півріччя минулого року в Україні було освоєно інвестицій в основний капітал на суму 39,1 млрд грн (86 % загальних капітальних інвестицій), а темпи їхнього збільшення відносно аналогічного торішнього періоду становили 12,2 %.
З початком перехідного періоду характерною рисою економіки України став значний дефіцит бюджету. За від’ємних державних заощаджень та відсутності реального доступу до зовнішніх позик єдиним джерелом фінансування інвестицій у 1996 та 1997 роках стали приватні заощадження. Проте вже 1996 року було практично ліквідовано нагромаджений за останні роки директивно-планової економіки монетарний надлишок – відношення „вклади населення/ ВВП” зменшилося до 0,051. Самих приватних заощаджень стало недостатньо для компенсації витрачання заощаджень державою та забезпечення процесу інвестування. Упродовж 1998-2002 років помітну роль відіграли заощадження іноземців, за рахунок яких фінансувалося 9-14 % інвестицій в економіці України[49].
Натомість, починаючи з 2003 року ситуація змінилася. Інвестиції в економіці України у ці роки фінансувалися за рахунок приватних (від 96 % 2005 до 128 % 2008 року) і державних (11,5 % - 17,5 % у 2004-2007 роках та 7,3 % у 2008 році) заощаджень, яких вистачало і на компенсацію значних від’ємних заощаджень іноземців (скажімо, 31,7 % 2003 та 35,5 % 2008 року). Водночас у реальних величинах валові внутрішні заощадження, а також інвестиції, в Україні становили 2008 року лише 66,5 % від рівня 1994 року[3].
Корисним видається аналіз ролі компонентів валових внутрішніх заощаджень як джерел інвестування на різних етапах ринкового реформування економіки України. Після остаточної ліквідації 1997 року монетарного надлишку, нагромадженого за остання роки директивно-планової економіки, приватних заощаджень стало недостатньо для компенсації від’ємних державних заощаджень і забезпечення процесу інвестування. У 1998-2002 роках, окрім приватних заощаджень, істотну роль у фінансуванні інвестицій відіграли заощадження іноземців, а у 2003-2008 роках – державні заощадження[45].
У першому півріччі 2008 р. з України в економіку інших країн світу було спрямовано 42,8 млн дол. США інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у вигляді грошових внесків, частка яких у загальному обсязі становить 95,8 %.
У цілому, обсяг ПІІ з України в економіку країн світу за станом на 1 липня поточного року становив 6198,1 млн дол. США, у тому числі у країни ЄС – 5949,1 млн дол. США (96 % загального обсягу), у країни СНД – 196,8 млн дол. США (3,2 %), в інші країни світу – 52,2 млн дол. (0,8 %).
Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, обсяги інвестицій яких за станом на 1 липня 2008 р. склали 5332,9 млн дол. США (86,1 %), фінансова діяльність – 184,9 млн дол. (3 %), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 124,7 млн дол. США (2 %)[40].
Прямі інвестиції з України було здійснено у 51 країну світу. Найбільші обсяги капіталу (5826,3 млн дол.) спрямовано до Кіпру. До Російської Федерації внесено 110 млн дол., до Польщі – 49,8 млн дол., до Латвії – 32,4 млн дол., до Грузії – 31,7 млн дол..
Сума кредитів та позик, наданих українськими резидентами іноземним підприємствам, за станом на 1 липня 2008 р. становила 123,4 млн дол.. У результаті загальний обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу, включаючи позичковий капітал, становив 6321,5 млн дол. США[25].
Отже, сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні інвестування, заощадження і споживання, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб’єктів суспільного виробництва, а також на інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, що в усіх суб’єктів господарювання за допомогою економічних регуляторів інвестицій та заощаджень більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд споживання, у свою чергу, дедалі більше використовувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит. Підвищення попиту стимулює вкладення інвестицій та збільшенню заощаджень, а це сприяє зростанню вітчизняної економіки.
У ході розгляду проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентується увага на процесах інвестування та заощадження як головних чинниках забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний та заощаджувальний процеси розглядаються як складові частини процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відривати від процесу формування заощаджень та інвестицій, пошуку коштів для їх діяльності, спрямованої на розширене відтворення та ліквідацію диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз демонструє, що відтворювальний процес обов’язково зумовлює збалансування інвестицій, заощаджень і споживання. Тому пошук шляхів подолання диспропорцій у розвитку економіки України має передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд – фонд заощадження – фонд споживання[26].