Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його лежать електронно-обчислювана техніка (у США лише впродовж 1981-1986 рр. продаж комп"ютерів зріс у 2,3 раза) впровадження верстатів з ЧПУ (з 1987 до 1983рр. кількість їх зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис.), існуючі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.
Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано.
У результаті проведених заходів через 10 років після "нафтового шоку" матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США (2.7%).
Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни.
Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту - перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі, нитон газопроводів і харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрно орієнтовані; промисловості будматеріалів - враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу ; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) і розвиваючи нові.
Успішне здійсненя структурної перебудови можливе за умови стабільної роботи підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень. Тому у першу чегру необхідна стабілізація економіки, відтворення нормального функціонування виробництва.
Необхідно підкреслити, що структурна перебудова національної економіки повинна здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових органів.
Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обгрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.
У березні 1996р. Кабінет Міністрів України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обійдено увагою галузі паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову програму, розраховану до 2010р. , хоч не виконано попередньої.
Насамкінець слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші . Оскільки процес структурних перетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання, ефективні засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами, обов"язково регулюються державою.
У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного регулювання структурної перебудови є недопущення повної деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки країни.
Список використаної літератури
1. Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки і проблема інвестицій. // Економіка України, 1997, №12.- 41с.
2. Клияненко Б., Лобас В., Матросова Л. Проблеми структурної перебудови та інвестування економіки. // Економіка України ,1995, №10.- 34с.
3. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформи. // Економіка України, 1996, №3,- 11с.
4. Макконнем К.Р., Брюс С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика. В 2-х томах, М: Республіка, 1992.- Т1.
5. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти.- К: Видавничий центр "Академія", 1999.- 592с.
6. Самуельсон П.А. Економіка: Підручник.- Львів "Світ", 1993.- 479с.