Особливості функціонування офшорних зон
Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». По термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.
Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині минулого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.
В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:
1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.
2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.
3) Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.
4) Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.
5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.
6) Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.
Також важливим фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Зазвичай протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.
У чому ж складається вигода для країн, що створюють на своїй території ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.
Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування.
Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з'являються.
Кабінет Міністрів України на засіданні 24лютого 2003 року затвердив новий перелік офшорних зон, збільшивши його до 37 країн (територій). У порівнянні з попереднім до нього включено Бермудські острови, Кайманові острови та Пуерто-Ріко.
Згідно із розпорядженням Уряду, у перелік тепер включено:
- острів Гернсі, острів Джерсі, острів Мен, острів Ордерні (Британські залежні території);
- Бахрейн (Близький Схід);
- Беліз, Панама (Центральна Америка);
- Андорра, Гібралтар, Монако (Європа);
- Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські Острови , Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос (Карибський регіон);
- Ліберія, Сейшельські Острови (Африка);
- Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніує, Острови Кука, Самоа (Тихоокеанський регіон);
- Мальдівська Республіка (Південна Азія).
Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)
МЕРКОСУР - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни МЕРКОСУР припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП МЕРКОСУР посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення МЕРКОСУР були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання. У системі загальних зовнішніх тарифів членам МЕРКОСУР вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи були узгоджені у 2006 р.
У грудні 1995 р. МЕРКОСУР і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.
Нині ринок Латинської Америки вирізняється місткістю і динамізмом. У країнах регіону створені і формуються технологічні передумови, сучасні засоби виробництва, відбувається оновлення фінансової системи. Мікроелектронний та інформаційний переворот торкнувся низки галузей економіки, збільшилася кількість інноваційних структур, зокрема технологічних парків, зближення країн регіону з Європейським Союзом, Японією, Індією та Китаєм, а також з країнами СНД — вияви протидії однополярності. У країнах відбуваються структурні реформи, зростають внутрішні нагромадження, залучаються іноземні інвестиції, збільшується зовнішньоторговельний оборот. При цьому, незважаючи на успіх деяких латиноамериканських країн у галузі нарощування національних промислових і науково-технічних потенціалів, їх потреби в імпорті машин, обладнання, наукоємної продукції залишаються дуже високими.
У цілому Латинська Америка — перспективний партнер у галузі інвестиційного і технологічного співробітництва. Інвестиційні проекти для реалізації у країнах Латинської Америки припускають витрати на сучасне високотехнологічне обладнання. Участь у них українських партнерів сприятиме значному здешевленню проекту, а отже, задовольнятиме інтереси і латиноамериканської сторони. Відкриваються нові можливості для плідного співробітництва з найпотужнішою країною МЕРКОСУР — Бразилією, яка входить до першої десятки (8 місце) індустріальних країн світу.
Довготривала державна програма країни передбачає пріоритетний розвиток енергетики, транспорту і систем телекомунікацій за допомогою впровадження нових технологій. І хоча на виконання цієї та аналогічних програм Україна не впливає, низка нещодавно підписаних угод про науково-технічне співробітництво, про співробітництво у галузі енергетичного машинобудування, у космічній сфері могла би надати поштовх для активізації як двостороннього співробітництва, так і в межах МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Чилі, Колумбія).
Два десятиліття реалізацій державних програм у галузі інформатики дали свої результати: наприкінці 90-х років Бразилія мала одну з най більш розвинених систем автоматизації банківської справи, створеної на основі місцевих технологій, а також найдосконалішу систему електронної торгівлі.
Про нинішній масштаб інтеграції країн МЕРКОСУР, серед яких Бразилія відіграє провідну роль, свідчить експлуатація, проектування і будівництво 18 потужних міжнародних газопроводів.
Проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України.
Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.
Це пов'язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуває в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго- і ресурсомісністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.
По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.