¾ недостатній розвиток і збалансованість складових транспортної системи, її нераціональну просторову диференціацію, що зумовлює неповне включення окремих регіонів та великих промислових центрів до загальнодержавного і міжнародного поділу праці;
¾ ігнорування на практиці принципу регіонального господарювання, в основу якого доцільно покласти створення Фонду регіонального розвитку для реалізації державних програм та інших заходів, зокрема, розвитку нових форм розміщення продуктивних сил;
¾ складність формування ринкового середовища з причин надмірної залежності від регіональної влади, її конкретних рішень з приватизації та ставлення до розвитку приватного бізнесу;
¾ неузгодженість і складність процесу нормативного та реального розмежування власності між державними і регіональними рівнями через відсутність чіткої законодавчої системи критеріїв і процедур розподілу державної власності на рівнях державної влади і місцевого самоврядування;
¾ недостатню дієвість державної регіональної економічної політики, яка повинна забезпечити розбудову соціально спрямованої економіки та якісне піднесення на цій основі рівня життя народу.
Щодо окремих регіонів, де склалася вкрай несприятлива соціально-економічна й екологічна ситуація, що вимагає термінового вирішення, то особливої уваги потребують Донецький, Придніпровський, Поліський, Південний та Карпатський.
У Донецькому регіоні найбільш актуальною серед економічних проблем є ефективна реструктуризація підприємств вугільної, хімічної, коксохімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, важкого машинобудування та електроенергетики. Зношеність основних фондів у промисловості тут сягає 60--80%. Застаріле обладнання, недосконалі технології, некомплексне використання сировини, надмірна кількість відходів загострюють економічну й екологічну ситуацію. Ускладнилася на цьому фоні і соціальна ситуація. Вона проявляється у перевищенні (у 2 рази) смертності над народжуваністю та у від'ємному сальдо міграції.
Аналогічна картина спостерігається у Придніпровському регіоні. Чорна та кольорова металургія, гірничодобувна, коксохімічна галузі, важке машинобудування створили й тут надмірне навантаження на природне середовище. Це доповнюється загостренням соціальних проблем.
Складною проблемою Поліського регіону є реабілітація радіаційне забруднених територій.
У Південному регіоні несе загрозу підняття рівня ґрунтових вод, що може спричинити підтоплення всього низинного півдня України, докорінно змінити економічну та соціальну ситуацію. Серед невідкладних проблем - розвиток сфери зайнятості депортованих народів, їх соціального облаштування.
Животрепетні проблеми Карпатського регіону - припинення деіндустріалізації, збільшення зайнятості (тут - найвищий рівень безробіття в Україні), активізація демографічної політики та її збалансування з економічним розвитком, екологія (зокрема, завчасна готовність до природних і недопущення техногенних катастроф) тощо.
Нині різниця у доходах на душу населення між окремими областями становить 30-45%. Принагідне зауважимо, що за міжнародним стандартом розрив у рівнях розвитку регіонів не повинен перевищувати 20%.
Протягом останніх років відбулося падіння обсягів виробництва (послуг) у всіх без винятку галузях, і найпомітніше - у трьох провідних секторах - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, де створюється переважна частка валового внутрішнього продукту країни. Тенденція щорічного скорочення обсягів виробництва промислової продукції утвердилася майже у всіх регіонах. Найвищі темпи спаду виробництва в цілому за 6 років припадають на промисловість Кіровоградської (71 %), Житомирської (68 %), Волинської (67 %), Херсонської (63 %), Чернігівської та Харківської (по 59 %) областей, проти 52 % у середньому по промисловості країни. Це в основному пов'язане з тим, що в структурі промисловості названих областей переважають підприємства машинобудівної, легкої, харчової та деяких інших галузей, де спостерігається найбільше скорочення обсягів виробництва.
Значне скорочення відбувалося також у тих регіонах, де провідне місце в структурі промисловості займають підприємства базових галузей - чорної і кольорової металургії, паливної та хімічної промисловості. Так, у Луганській області зменшення обсягів виробництва промислової продукції становило 62 %, Дніпропетровській - 54 %, Донецькій - 51 %, Сумській області - 58 %.
Зменшилася також питома вага практично всіх західних областей (крім Рівненської); зокрема, частка Волинської, Закарпатської, Тернопільської (а також Чернігівської) областей становить менше 1 %, що ч свідченням катастрофічного згортання промислового виробництва у Західному регіоні, де його становлення почалося лише наприкінці 50-х та у 60-70-х роках, і тому не встиг утворитися потрібний потенціал.
Протягом 6 років реформування відбувалися негативні явища у сільському господарстві. Обсяги виробництва продукції аграрного сектора скоротилися в усіх 25 мезорегіонах (24 областях та в Автономній Республіці Крим). Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях. Автономній Республіці Крим (понад 50 % у кожному мезорегіоні, проти 40 % по Україні в цілому). Помірнішими темпами цей процес ішов у західних та подільських областях, де темпи падіння становили 20-35 % і активніше реформувалися економічні відносини в аграрній сфері.
Відбулися деякі зміни у динаміці територіальних пропорцій аграрного сектора. Зокрема, зросла питома вага Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Київської, Львівської, Хмельницької, Черкаської областей, тобто тих, які спеціалізувалися на виробництві зерна і цукрових буряків. Водночас знизилася частка Автономної Республіки Крим, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Харківської, Чернігівської областей, де економічні перетворення в аграрно-промисловому комплексі проводилися непослідовно.
У цілому зрушення у територіальних пропорціях розвитку сільського господарства були не такі масштабні, як у промисловості. Це пояснюється більш рівномірним розміщенням господарств цього сектора економіки по території країни і більш стабільним ціновим становищем усередині нього.
Стислий аналіз соціально-економічного розвитку регіонів протягом 2002-2007 pp. свідчить про руйнацію територіальних пропорцій, які складалися й усталювалися десятиліттями. Перехід економіки регіонів до ринкових відносин відбувається, на жаль, стихійно, нерегульовано, поза державним централізованим контролем. Внаслідок цього замість поступового нівелювання (зближення) рівнів соціально-економічного розвитку регіонів відбувається їх диференціація. Через слабку керованість з боку держави процесами регіонального розвитку, під впливом економічних, соціальних, екологічних та інших причин у багатьох регіонах (зокрема, західних) практично перестали діяти стимули саморозвитку, і це призвело до майже депресивного стану. Стала тенденція зниження обсягів виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, капітального будівництва, значне зменшення реальних доходів населення спостерігаються також у Житомирській, Кіровоградській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим.
За роки перебудовчих процесів у регіонах нагромадилися й інші досить складні проблеми, які також треба невідкладно вирішувати. Найгостріші з них такі: неплатежі за поставлені товари; неплатежі державі та населенню; нестача коштів у місцевих бюджетах для вирішення територіальних соціально-економічних завдань; нестабільна робота комунального господарства, міського транспорту і зв'язку; збої в енергопостачанні. У деяких регіонах повільно йдуть приватизація держмайна, аграрна реформа, розвиток малого підприємництва тощо.
Результати аналізу регіональних конкурентних позицій дали змогу визначити, що залучення до процесу суспільного виробництва наявних елементів продуктивних сил (факторів виробництва) має достатньо суперечливий характер: по-перше, більш інтенсивно використовуються окремі фактори на невеликих за розмірами територіях; по-друге, між окремими показниками використання елементів продуктивних сил існує зворотна залежність; по-третє, відсутність у статистичних щорічниках необхідної інформації не дозволяє одержувати більш повну картину регіональних конкурентних позицій.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Формування конкурентоспроможності регіонів виступає важливою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
У сучасних умовах наукова парадигма «регіон-система» перетворюється на одну з найбільш затребуваних у середовищі фахівців, учених-регіоналістів. Пов’язано це з тією очевидністю, що основними складовими регіональної економічної системи виступають елементи продуктивних сил. Просторова взаємодія регіональних економічних систем породжує конкурентну боротьбу, яка іманентна стану регіонів різних рівнів. У зв’язку з цим регіональна конкурентоспроможність одержує свою затребуваність і об’єктивну потребу у дослідженні за допомогою визначених характеристик.
Однією зі складових дослідження конкурентоспроможності регіонів виступає необхідність уточнення відповідного наукового апарату, зокрема, терміну «регіональні конкурентні позиції», що сполучено з розпливчастим уявленням про зміст процесів, що забезпечують використання наявних конкурентних переваг. У дисертаційній роботі під регіональними конкурентними позиціями запропоновано вважати процеси використання наявних на даній території сукупних факторів, перетворених на продукцію, роботи і послуги, що забезпечують їй (території) відмітні риси й особливості порівняно з іншими територіями. Регіональні конкурентні позиції виявляються у внутрішній і зовнішній компетенції регіону як системи, здатної забезпечувати динамізм у реалізації граничних значень, спрямованих на позитивні результати в конкурентній боротьбі із собі подібними.