При оцінюванні конкурентних позицій регіонів враховується рівень економічного розвитку суб'єктів регіональної економіки. Експертна оцінка може засновуватися на 10-бальній системі. Досягти 10-бальної оцінки практично нереально, але розрив може бути зменшений за рахунок удосконалення конкурентних позицій завдяки докорінній структурній переорієнтації економіки регіонів, поліпшенню транспортної системи, зниженню екологічної, енергетичної та соціальної напруженості, фінансовому оздоровленню міжвиробничих зв'язків, а також формуванню ринкової та виробничої інфраструктури, створенню відповідного науково-інформаційного середовища.
Для оцінювання та аналізу конкурентних позицій регіонів як суб'єктів держави доцільно виходити з таких критеріїв:
1) кожна конкурентна позиція має сприяти підвищенню привабливості регіону для формування системи регіональних ринків;
2) усі конкурентні позиції пов'язані між собою і взаємодіють. Це створює економічну зацікавленість суб'єктів ринку в розвитку конкурентного середовища на території тих регіонів, у яких найбільш надійні та стійкі конкурентні позиції;
3) конкурентні позиції регіону динамічні та змінюються під впливом активної структурної політики; посиленого оновлення виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу; розвитку виробничої та ринкової інфраструктури; здійснення активної інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності;
4) конкурентні позиції в кожному регіоні розвивалися неоднаково під впливом багаторічної політики регіонального розвитку відповідно до централізовано-розподільчої системи ведення господарства. У результаті вони не адекватні вимогам розвиненої ринкової економіки, і кожній позиції притаманний свій рівень зрілості та активності.
Аналіз показників не тільки економічного і соціального розвитку регіонів, але їхньої конкурентоспроможності покликаний забезпечити вирішення принаймні двох основних задач:
1) визначення рівня інтегральної оцінки розвитку регіонів з метою віднайдення «лідерів» і «аутсайдерів»;
2) побудови сітки економічного районування країни з комплексу основних характеристик.
До найважливіших конкурентних позицій відносяться:
1. Зручне географічне положення і висока транспортна освоєність території регіону, близькість економічно розвинених територій, здатних формувати ринковий простір; наявність зручних транспортно-економічних зв'язків з зарубіжними країнами [5]
2. Наявність високоекономічних природних ресурсів. Важливе значення має рівень геологорозвідувальної та науково-проектної обгрунтованості й підготовки проектів, що пов'язані з формуванням господарських полігонів, спрямованих на промислове і сільськогосподарське використання природних ресурсів. Ефективне комбінування всіх видів ресурсів території дозволяє розробити політику конкурентних переваг розвитку регіону, особливо, якщо територія володіє оригінальними варіантами сполучення ресурсів, яких немає в розпорядженні у конкурентів.
3. Наявність у регіоні розвиненого науково-технічного потенціалу, науково-інформаційного середовища. Під впливом науково-технічного прогресу зменшується питома вага живої праці, з`являються нові виробництва та галузі, послаблюється вплив ряду екстремальних чинників; посилюється комплексність використання природних ресурсів.
4. Інноваційний розвиток. Конкурентоспроможність регіонів залежить від їх можливостей максимального використання інновацій. наявних знань і вмінь, а також створення і використання інновацій на регіональному рівні. Розробка стратегії починається з аналізу і оцінки інноваційного потенціалу регіону.
Метою аналізу є визначення секторів економіки, спроможних до впровадження нових технологій і підвищення інноваційного рівня регіону, так званих секторів «високих шансів». Наступний крок – визначення стратегії та пілотних проектів.
З метою сприяння створенню стратегії інновацій і розвитку конкурентоспроможності мають бути використані всі можливі носії інформації, особливо регіональні. Необхідно сформувати широке інформаційне поле з питань інноваційної діяльності та забезпечити простий доступ до необхідних знань, умінь і навичок представникам малого і середнього бізнесу. Представникам консалтингових структур необхідно перейти від простого надання актуальної інформації до прямого сприяння формування спільних бізнес-інноваційних проектів за участю представників науки та малого і середнього бізнесу. Інноваційний розвиток регіональної економічної системи передбачає виділення в її рамках виробничих, науково-освітніх, фінансових, організаційно-управлінських підсистем, що утворюють так званий інноваційно-сітьовий кластер. Наприклад, у пілотному проекті регіональної інноваційної системи Харківської області її базовими елементами визначені: регіональна рада з проблем інноваційного розвитку, регіональний інноваційний центр, інноваційно-страховий фонд, центр трансферу технологій, інститути інфраструктури (технопарки, бізнес-центри, інкубатори, консалтинг), малі наукомісткі інноваційні підприємства.
В літературі виділяють такі типи інноваційних змін:
- продуктові нововведення - виробництво нових виробів, або виробів з поліпшеними якісними властивостями, що дає право виробникам обгрунтовано підвищувати ціну на ці вироби на ринку.
- технічні (технологічні) нововведення - нове обладнання, нові технології, що докорінно змінюють або покращують істотно існуючий технологічний уклад і ефективність економіки.
- організаційні нововведення полягають у впровадженні нових або більш досконалих методів організації виробництва (потокових, сітьових та інших).
- економічні нововведення - нові механізми функціонування економіки, що забезпечують прогресивні зміни існуючого господарського укладу, сприяють розвитку економіки на всіх рівнях - від суспільства в цілому до окремого підприємства.
- управлінські нововведення - нові підходи та методи щодо організації управління, реформування системи управління для адаптації підприємств до мінливих ринкових умов.
- політичні нововведення - це нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міжрегіональних проблем та проблем взаємовідносин політичних суб'єктів.
- соціальні нововведення - цілеспрямовані зміни в соціальній структурі і соціальних взаємовідносинах, проведені державою або організацією для підвищення соціального статусу особистості й оптимального співвідношення особистих і суспільних інтересів.
- юридичні нововведенняспрямовані на розробку нових або вдосконалення існуючих законодавчих та підзаконних актів, що регулюють відносини у різних сферах суспільства[3].
Інновації забезпечують досягнення наступних цілей конкурентної політики регіону:
а) розширення пропозицій на ринку
б) задоволення потреб клієнтів;
в) ріст якості продуктів і послуг підприємства;
г) досягнення високої продуктивності, реалізації стратегічних планів;
д) формування кадрового складу високої кваліфікації.
5. Збалансована бюджетно-фінансова система як необхідна умова економічної самостійності та кредитоспроможності регіону. Економічна самостійність є дійовою конкурентною позицією, коли стає можливо приймати рішення з важливих питань соціально-економічного розвитку без складної процедури узгодження з вищими органами управління - згідно з визначеним для цієї території пріоритетним напрямом розвитку. Соціально-економічна привабливість регіону зростає за наявності надійного джерела формування місцевого бюджету і чіткого економічно-правового механізму регулювання фінансових взаємовідносин між суб'єктами ринку. Ефективному розвитку регіону має сприяти розвиток фондового ринку, підвищення надійності цінних паперів, забезпечення безперешкодного створення і підвищення безпеки сталого функціонування малих та середніх підприємств. Зниження відсоткових ставок на кредити банків, підвищення довіри до банківських установ з метою збільшення кількості, обсягів та термінів вкладів можуть стати основою вдосконалення та дієвості фінансових інструментів і підвищення конкурентоспроможності регіону.
6. Наявність в регіоні стабільної податкової системи, чітких правил ліцензування і надійних гарантій для підприємницької та інвестиційної діяльності. Кожний інвестор і підприємець повинен знати, в якому соціально-економічному середовищі йому доведеться вести діяльність. Привабливість регіону багато в чому залежить від існуючої пільгової системи податків, а також від наявності гарантій, що зводять до мінімуму негативні наслідки економічного ризику. Ця конкурентна позиція регіону має важливе значення для залучення як вітчизняного, так і зарубіжного капіталу в інтересах розвитку та територіальної організації продуктивних сил.
7. Наявність сучасної ринкової інфраструктури і кадрів, що володіють знаннями, достатніми для організації ефективності маркетингової, фінансово-кредитної та біржової діяльності. Ринкова інфраструктура має включати розгалужену мережу різних структур, що обслуговують потреби суб'єктів ринкової економіки, зокрема посередницькі, торгові й збутові організації, фінансово-кредитні організації, об'єкти матеріально-технічної бази, об'єкти, що забезпечують інформаційне забезпечення і правове обслуговування. Успіх підприємництва залежить від узгоджених виробничо-комерційних зв'язків та їхнього фінансово-кредитного і маркетингового супроводження.