Формування конкурентних позицій регіональних систем (стр. 4 из 9)

Наслідком застосування конкурентних переваг стає наявність власних можливостей для впровадження в практику передових ідей, стабільність і стійкість (у т. ч. й політична) до змін на ринку, висока привабливість для інвесторів і кредиторів [5, 145].

Натомість конкурентні позиції характеризуються більш специфічними рисами, залежно від яких різняться суб’єкти або об’єкти різних конкурентів. Йдеться про уміння використовувати наявні конкурентні переваги. Так можна запропонувати наступне визначення регіональних конкурентних позицій, під якими треба розуміти використання наявних сукупних факторів і процесів, які відбуваються на даній території і є властивими для неї, забезпечують регіону відмінні риси й особливості порівняно з іншими територіями та проявляються у зовнішній та внутрішній компетенції, а також у динамічних можливостях реалізовувати (критичні) граничні переваги [1, 60].

Логічно, що в таких умовах особливу увагу привертає транскордонне співробітництво.

Так, Павліха Н.В. підкреслює, що транскордонне співробітництво виступає однією із умов забезпечення сталого просторового розвитку регіонів країни [9, 280]. Як наслідок, зростає конкуренція між регіонами щодо можливостей підключення до так званих «воріт глобальної економіки», що генерують процес глобалізації [2].

Адже такого роду добросусідські відносини дають можливість мобілізувати і ефективно використовувати існуючий потенціал прикордонних регіонів; відкривають нові перспективи для активізації господарської діяльності на зазначених територіях; сприяють вирішенню завдань стійкого просторового розвитку, реалізації загальних проектів соціальної, економічної, екологічної і гуманітарної взаємодії.

Як вважають представники Асоціації європейських прикордонних регіонів транскордонне співробітництво приносить так звану «додану вартість» у розвиток громад і регіонів, оскільки сприяє підвищенню рівня зайнятості населення прикордонних регіонів, збільшенню обсягів експортно-імпортних операцій, пожвавлює розвиток дрібного бізнесу і прискорює міждержавну економічну інтеграцію. Формування транспортної і фінансової інфраструктури прикордонних і транскордонних регіонів забезпечують формування «Європи без кордонів» [11, 276-277].

Таким чином, транскордонний регіон можна трактувати як зону інтенсивної співпраці прикордонних територій суміжних держав у всіх сферах життя, з метою вирішення загальних проблем, підвищення соціально-економічного розвитку територій та їх конкурентоспроможністю зокрема.

Суттєвим недоліком України на сьогодні є відсутність загальнодержавної стратегії підвищення конкурентоспроможності регіонів України та спільних з країнами ЄС заходів стосовно зміцнення конкурентоздатності і забезпечення соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів у Плані дій Україна – Європейський союз; недосконалість норм Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», а особливо що стосується фінансування, необхідного для сприяння розвитку депресивних територій; невідповідність прийнятих нормативно-правових актів існуючим критеріям ЄС у сфері регіональної політики; окрім того у зазначених документах не окреслено пріоритети та заходи підвищення конкурентоздатності саме прикордонних територій, а в регіональних програмах розвитку (Стратегія розвитку Львівщини до 2015 р., Стратегія економічного і соціального розвитку Волинської області на 2005-2015 рр.) зовсім не йдеться про зміцнення конкурентоспроможності регіону.

Отже, головною вимогою у становленні сучасної моделі тривалого сталого економічного зростання України, економічного забезпечення держави, реформування її економіки, інтеграції у світовий економічний простір і підвищення життєвого рівня громадян є зростання конкурентоспроможності національної економіки та конкурентоспроможності її регіонів зокрема, у тому числі і прикордонних.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз та перспективи формування конкурентних позицій регіональних систем

2.1. Науково-методичне забезпечення формування системи показників регіональної конкурентоспроможності.

Виділення системи показників конкурентоспроможності регіонів відбувається на основі системоутворювальних принципів: цілісності (забезпечується досягнення конкретної мети і виконується одна чи кілька функцій); самоорганізації (припускає організацію системи показників таким чином, щоб було забезпечено якнайкраще досягнення поставленої мети); спеціалізації (враховує як риси, характерні для всього господарства країни й окремих регіональних господарств, так і має специфічні особливості, що визначають умови розвитку окремих територій). У загальному вигляді (структурно і за складом) систему показників регіональної конкурентоспроможності подано, як деяку сукупність статистичних показників, кількість яких залежить від кількості елементів продуктивних сил, оцінка використання яких покликана забезпечити оцінку конкурентоспроможності регіону. Визначено, що одна частина цієї сукупності – це кількісні та якісні показники, які характеризують конкурентні переваги, а інша – це кількісні та якісні показники, які характеризують конкурентні позиції. Доведено, що обидві частини даної сукупності можуть використовуватися як окремо, так і разом. Визначальним моментом при цьому виступає обрана мета економічної оцінки регіональної конкурентоспроможності. В одному випадку, коли мова йде про визначення, наприклад, рангу чи рейтингу регіону за використанням конкретної конкурентної переваги, це може бути лише оцінка наявності відповідних ресурсів, у другому, коли мова йде про просторово-часове позиціонування регіону, це вже буде не тільки оцінка наявності ресурсів, але й оцінка їхнього використання. Аргументовано, що для визначення комплексної оцінки регіональної конкурентоспроможності в системі відповідних показників обов’язково повинен використовуватися інтегральний (зведений) показник, без якого всі показники конкурентних переваг і конкурентних позицій будуть являти собою простий набір показників, які характеризують лише окремі аспекти (сторони) конкурентоспроможності регіону.

Система показників конкурентоспроможності регіонів у своїй сукупності представлена за основними ознаками: люди; засоби виробництва; сили природи; форми й системи організації виробництва; наука і освіта; інформація; інтегральні (зведені) показники. У такому сполученні система показників регіональної конкурентоспроможності набуває свого завершеного вигляду.

Формування системи показників конкурентоспроможності регіонів спрямовано на цільовий вплив суб’єкта управління на об’єкт управління. Така система покликана забезпечувати інформаційну базу для розробки, прийняття і перевірки ефективності управлінських рішень, пов’язаних з вибором і реалізацією стратегії розвитку окремої території (регіону). Розробці діючої стратегії розвитку регіону передує обстеження факторів регіональної конкурентоспроможності, представлених на рис. 1.

Рис. 1. Класифікація факторів конкурентоспроможності регіонів

При цьому класифікація факторів регіональної конкурентоспроможності орієнтується на основні складові: конкурентні переваги і конкурентні позиції. Отже, фактори регіональної конкурентоспроможності впливають на регіональну економічну систему, що змушує її (систему) в особі відповідних органів управління здійснювати перманентний пошук найбільш ефективних заходів, здатних забезпечувати не тільки стійке її положення в економічному просторі країни (світу), але й створювати умови для безупинного та ефективного відтворення як самих продуктивних сил, так і процесів суспільного виробництва.

Головною характеристикою взаємодії регіонів виступає ефективність регіональної конкурентоспроможності, яка може бути показана як специфічні виробничі відносини між окремими регіонами (що в сукупності складаються з відносин між людьми й суб'єктами підприємництва) у процесі реалізації їх місій. Обґрунтовано, що чим вище заявлена місія, тим більш ефективною повинна бути регіональна конкуренція. А чим ефективніша регіональна конкуренція, тим ефективніша конкурентоспроможність даного регіону. Місце й роль ефективності регіональної конкурентоспроможності в системі виробничих відносин регіону показані на рис. 2.

Виникнення ефективності регіональної конкурентоспроможності є внутрішньо суперечливим, тому що сполучено з інтенсивним, а іноді й з екстенсивним характером витрат ресурсів, що не виключає появи загострень у протиріччях як усередині, так і між зовнішніми і внутрішніми умовами функціонування регіональних економічних систем. І, як результат, виникають ускладнення в реалізації місії регіону. Тому підвищення ефективності регіональної конкурентоспроможності повинне знаходити свій прояв у зростанні рівня і якості життя населення, яке проживає на території даного регіону.

В часі й просторі ефективність регіональної конкурентоспроможності формується як корисний результат, сполучений з ефективністю суспільного виробництва й з ефективністю регіональної конкуренції, що відбивають у собі рівень і якість використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Як критерій ефективності конкурентоспроможності регіонів у дисертаційній роботі запропоновано єдність і взаємозв'язок його кількісних і якісних визначеностей.

Відповідно до запропонованої системи показників конкурентоспроможності регіонів, заснованої на кількісних і якісних характеристиках регіональних продуктивних сил з урахуванням основних ознак (конкурентних переваг і конкурентних позицій).