Найменш привабливі регіони - Житомирська, Ровенська, Сумська, Чернігівська й Тернопільська області (значення показників інвестиційної привабливості - від 0,2436 до 0,2780). Діяльність інвесторів у даних регіонах не відрізняється високою активністю у зв'язку з несприятливим інвестиційним кліматом і низькою ефективністю.
Таблиця 1.
Значення показників інвестиційної привабливості регіонів України
| Найменування областей (регіонів) | Значення показника | Ранжируване значення |
| 1 | 2 | 3 |
| АР Крим | 0,3561 | 10 |
| Вінницька | 0,2875 | 16 |
| Волинська | 0,2996 | 14 |
| Дніпропетровська | 0,5559 | 2 |
| Донецька | 0,6949 | 1 |
| Житомирська | 0,2723 | 21 |
| Закарпатська | 0,3117 | 12 |
| Запорізька | 0,4247 | 5 |
| Івано-Франківська | 0,2914 | 15 |
| Київська | 0,3870 | 7 |
| Кіровоградська | 0,2777 | 19 |
| Луганська | 0,4499 | 3 |
| Львівська | 0,3871 | 6 |
| Миколаївська | 0,3252 | 11 |
| Одеська | 0,3704 | 8 |
| Полтавська | 0,3578 | 9 |
| Ровенська | 0,2617 | 22 |
| Сумська | 0,2554 | 23 |
| Тернопільська | 0,2436 | 25 |
| Харківська | 0,4411 | 4 |
| Херсонська | 0,3042 | 13 |
| Хмельницька | 0,2757 | 20 |
| Черкаська | 0,2815 | 17 |
| Чернівецька | 0,2451 | 18 |
| Чернігівська | 0,2780 | 24 |
(за даними Інтернет-сайту Держкомстату України [ Електронний ресурс ] Режим доступу: http://stat.gov.ua - 12. 11. 2007р. – Загол. з екрану)
Визначення конкурентоспроможності регіону багато дослідників намагаються розглядати з різних точок зору. На сьогоднішній день існує, принаймні, чотири групи таких точок зору. Зрозуміло, що цим переліком підходів до визначення конкурентоспроможності регіону не вичерпується весь спектр точок зору, але саме в них згруповані думки найбільш загальні й поширені. Доведено, що проблема конкурентоспроможності регіону може бути зведена в своїй основі до визначення конкурентних переваг і (чи) конкурентних позицій, тому що конкурентоспроможність, конкурентні переваги і конкурентні позиції є взаємозалежними і взаємовизначеними поняттями. У формалізованому відношенні конкурентні переваги і конкурентні позиції становлять собою факторну ознаку, а конкурентоспроможність – результативну. Порівняльні переваги регіональної економічної системи дозволяють знаходити найбільш конкурентні позиції, фактори привабливості окремих територій, кількісна і якісна оцінка яких набуває особливого значення для підтримки конкурентної боротьби. У цьому зв’язку можна запропонувати наступне визначення терміна «регіональні конкурентні позиції», відповідно до якого під регіональними конкурентними позиціями запропоновано вважати процеси використання наявних на даній території сукупних факторів, перетворених на продукцію, роботи і послуги, що забезпечують території відмітні риси й особливості порівняно з іншими територіями, що виявляються в зовнішній і внутрішній компетенції й у динамічних здібностях реалізовувати граничні (критичні) переваги.
Встановлено, що є різні думки з приводу того, яка система показників повинна використовуватися для оцінки конкурентоспроможності регіональних економічних систем. Існуюча система показників конкурентоспроможності регіонів не дозволяє повною мірою оцінити стан і перспективи розвитку регіонів у їхній конкурентній боротьбі, тому що використовуються для цього різні показники, що істотно «розріджує» саму суть регіональної конкуренції. Визначено, що однією з причин недостатньої об’єктивності показників конкурентоспроможності регіонів є відсутність обґрунтованих критеріїв і міри регіональної ефективності їх функціонування. У даному випадку мова повинна йти про відмітні ознаки, на підставі яких можуть визначатися оцінки (критерії), і межі, за якими зміна кількісних характеристик спричиняє зміну якості об’єкта чи навпаки (міри).
1.3. Зарубіжний досвід підвищення конкурентних позицій регіональних систем
Актуальність проблем реальної конкурентоспроможності України на світовому та національному ринках різко зросла в 90-ті рр., коли лібералізація цін та зовнішньої торгівлі, приватизація державної власності поставила завдання створення необхідних умов щодо входження країни у світовий економічний простір та переходу до функціонування економіки в умовах жорсткої ринкової конкуренції. Відтоді кардинальне розв’язання проблеми національної конкурентоспроможності стало невідривно пов’язане з долею вітчизняної економіки, її ймовірними досягненнями на шляху до ринкового типу господарювання і досягненням більш глибокої та ефективної інтеграції в систему світового господарства [7, 24].
Виходячи із вищезазначеного, на нашу думку, втілення інтеграційних намірів України та забезпечення національної конкурентоспроможності зокрема, вимагає перегляду ролі регіонального фактору в даному контексті. Варто зазначити і той факт, що однією із форм розвитку інтеграційних процесів виступає регіоналізація, яку іще можна назвати базою міжнародної економічної інтеграції.
Сучасні процеси регіоналізації стають найбільш правильною відповіддю на виклики зовнішнього світу, адже важливим моментом процесів регіоналізації є знання про регіон як самостійну економічну систему, не відкидаючи її тісний зв’язок із національною економікою окремої країни.
Кожен регіон з наявними йому конкурентними позиціями та перевагами, ставши повноправним суб’єктом економічних відносин, має можливість забезпечити належний рівень конкурентоспроможності як в середині держави, так і за її межами.
Вважаємо, що за таких умов конкурентоспроможність прикордонних регіонів є одним з найбільш вагомих складових елементів загальної конкурентоспроможності країни. Це пов’язано з тим, що на даний час регіони світу переживають процеси економічної інтеграції і в таких умовах прикордонні території першими відчують прояви вищого рівня конкурентної боротьби.
Відштовхуючись від розуміння конкурентоспроможності, як зумовленої економічними, соціальними і політичними факторами позиції країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках, що за умов відкритої економіки може визначатися і як здатність країни (фірми) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках інших країн, під конкурентоспроможністю регіону слід розуміти його здатність в умовах глобальної конкуренції на основі ефективного використання наявних традиційних і створення унікальних ресурсів локального розвитку стимулювати підвищення продуктивності виробництва та рівня життя місцевого населення і, відповідно, забезпечувати високий конкурентний статус у геоекономічному просторі в довгостроковій перспективі [3].
Важливим моментом в забезпеченні регіональної конкурентоспроможності виступає формування і підтримка факторів і параметрів регіональної економічної системи на такому рівні, щоб вона в перспективі зберігала і примножувала наявні досягнуті показники. Йдеться в даному випадку, насамперед, про стійкість, цілісність, комплексність і життєздатність регіону як економічної системи в просторово-часових умовах, що динамічно розвиваються та змінюються [4,15].
Стосовно сучасних реалій регіональна конкуренція виступає, в одному випадку, як «прагнення створити на своїй території максимально сприятливі умови для залучення капіталу й фінансових ресурсів», а в другому – є «сучасною формою просторової взаємодії регіонів, кожний з яких … може виступати як підприємець…» [1, 58].
Здатність створювати кращі умови для розвитку територій, заснована на можливостях суб’єктів регіональних відносин – місцевих органів влади, наддержавних організацій і підприємств – спільно формувати й реалізовувати відповідні стратегії розвитку, залучати до цього процесу кращі інтелектуальні, технічні, технологічні й інші ресурси й раціонально їх використовувати, розуміється як конкурентоспроможність регіону.
Власне вирішення проблеми конкурентоспроможності регіонів може бути зведене у своїй основі до визначення конкурентних переваг й (або) конкурентних позицій, тому що конкурентоспроможність, конкурентні переваги та конкурентні позиції є взаємозалежними і взаємовизначеними поняттями. У формалізованому відношенні конкурентні переваги й конкурентні позиції становлять собою факторну ознаку, а конкурентоспроможність – результуючу. В основі конкурентних переваг, як правило, лежать ресурси, які можуть бути використані для забезпечення відповідних оцінок. Такими властивостями володіють лише ті ресурси, які як якісно, так і кількісно відрізняються від аналогічних ресурсів в інших регіонах. У реальності це проявляється в ринковій цінності цих ресурсів на глобальному або на локальному ринках. Тобто, «конкурентні переваги» – це економічні відносини суб’єктів господарювання, що проявляються в перевазі над конкурентами на ринку в умовах, що реалізувалися під впливом навколишнього середовища. Саме конкурентні переваги забезпечують конкурентоспроможність.
Вирішальними факторами прояву регіональних конкурентних переваг виступають: природні ресурси, розміщені на даній території; рівень розвитку соціальної інфраструктури; рівень життя й стану доходів населення; екологічний стан регіону; рівень технічного розвитку суб’єктів господарювання на конкретній території й ін. [1, 58-59].