За допомогою норм установлюється максимально допустимий рівень матеріальних, трудових і фінансових витрат у запланованому періоді. Використання науково обґрунтованої системи норм і нормативів сприяє комплексному вирішенню завдань планування та управління.
Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у процесі визначення потреби в різних видах ресурсів. Економічні норми та нормативи — це науково обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей. Наприклад, нормативи матеріальних витрат можуть характеризувати питомі витрати сировини та матеріалів на одиницю маси, площі, довжини під час здійснення виробничих процесів; нормативи трудових витрат — витрати часу на виконання елементів роботи чи обслуговування одиниці обладнання, необхідної кількості робітників для виконання заданого обсягу роботи чи випуску продукції та ін. Такій меті служать також нормативи ефективності капітальних вкладень, оптові ціни тощо.
Під час розробки проектів планів на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення — у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. На основі норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції, за допомогою яких визначаються найважливіші пропорції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів (устаткування, кабельної продукції, прокату, палива, енергоносіїв тощо.
Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп [37]: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби, показників використання, а також запасів обладнання; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.
Усі нормативи можна поділити на два типи, що відрізняються за своїм економічним змістом і сферою впливу на господарську діяльність. Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред'являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать норматив ефективності капіталовкладень, ціни й тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.
Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т. ч. податки на прибутки, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення фондів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.
Економічні нормативи мають бути стабільними в часі, тому їх ще називають довгостроковими. Це означає, що вони повинні залишатися незмінними під час виконання плану. Це забезпечує впевненість у досягненні наміченої мети економічного та соціального розвитку, однієї з найважливіших умов активізації людського фактора та досягнення прогресу.
Тому в умовах переходу економіки до ринкових форм господарювання особливо зростає роль стабільних довгострокових економічних нормативів, що регулюють фінансові взаємовідносини підприємств із державним бюджетом, розмір платежів за природні ресурси, формування фондів оплати праці та фондів економічного стимулювання. Вони поряд з цінами та процентами за кредит є важливими інструментами планової роботи та важелями впливу держави на підприємницькі структури, стимулюючи їх до діяльності в інтересах суспільства, до досягнення цільових настанов плану.
Завдання економічних нормативів — забезпечити такі умови господарювання, за яких підприємствам вигідно відшукувати способи задоволення потреб з найбільшою ефективністю, тобто умови мак-симізації співвідношення результатів і витрат в умовах збільшення виробництва та зростання якості продукції. Економічні нормативи покликані орієнтувати підприємства на безумовне виконання державних замовлень, на максимальне використання результатів науково-технічного прогресу.
Економічними нормативами в практиці господарської діяльності є: плата за природні ресурси; відрахування від прибутку (або доходу) у державний (у тому числі й місцевий) бюджет; відрахування у фонди розвитку виробництва, науки, техніки, соціального розвитку, фонд заохочування, резервного, у державні й недержавні фонди (Чорнобиля, пенсійний, інноваційний, охорони праці) та ін.
Таким чином, за допомогою нормативного методу вирішуються важливі завдання планування.
Незважаючи на те, що економіка України перебуває на етапі формування ринкових відносин, не відпала необхідність її державного регулювання та розробки індикативного плану на рівні макроструктур (галузей економіки чи промисловості країни, областей і т. д.).
Під час розробки індикативного плану застосовується баланс продукції машинобудування в натуральному, натурально-вартісному або вартісному виразі, що передбачає рівність ресурсів продукції машинобудування і потреби в них. Таким чином, баланси продукції машинобудування — це система показників, з допомогою яких установлюється кількісна відповідність (рівність) між ресурсами, що формуються за джерелами надходжень, і розподілом їх за напрямами використання.
У балансових розрахунках, які складаються на підставі науково обґрунтованих техніко-економічних норм, нормативів і основних показників проекту індикативного плану, визначаються потреби в матеріально-технічних ресурсах, обсяги державних резервів і запасів з метою ефективного їх використання.
Регіональні натурально-вартісні баланси можуть стати основним інструментом вивчення попиту споживачів на важливі види продукції, визначення джерел покриття потреби та формування господарських зв'язків при досягненні високої ефективності в умовах становлення ринкових відносин. Вони дають можливість здійснювати державне регулювання споживання, своєчасно виявляти й усувати можливі диспропорції.
За допомогою натурально-вартісного балансу можна визначити потребу в устаткуванні як для окремих галузей економіки країни чи виробничих структур, так і для кожного об'єднання або підприємства, а також виявити потреби в інших видах ресурсів.
Натурально-вартісний баланс сприяє погодженню багатьох розділів індикативного плану, особливо на більш високих рівнях, ніж підприємство (у тому числі планів виробництва та реалізації продукції машинобудування, особливо за державним контрактом), за напрямами споживання ресурсів, погодження джерел фінансування, включаючи кредити банків. Інакше кажучи, за допомогою натурально-вартісного балансу можна узгодити виробництво, постачання, капітальні вкладення, фінанси, кредити та ін.
Натурально-вартісний баланс продукції машинобудування має велике значення в умовах, коли устаткування дедалі частіше купують за рахунок коштів підприємств або кредитів банків. Аналіз витрат
таких коштів показує, що вони використовуються переважно для придбання нового устаткування та швидкого впровадження його у виробництво. Крім того, підвищується зацікавленість підприємств у поліпшенні використання устаткування.
У системі індикативного планування й державного регулювання розвитку економіки України можуть розроблятися однопродуктові зведені та регіональні натуральні або натурально-вартісні баланси продукції машинобудування, які складаються на рівні Міністерства економіки України, де створено спеціальний підрозділ — управління матеріальних балансів і державних закупівель.
На сучасному етапі розвитку економіки розробка макроеконо-мічних балансів — справа досить складна, що пояснюється цілим рядом причин:
1) порушенням інформаційного забезпечення таких робіт. Так зване впорядкування (фактичне скорочення) потоків статистичної інформації призвело до того, що її майже втрачено;
2) порушенням механізму вартісного регулювання через відсутність стабільних цін. Відпуск цін і, зокрема, так звані договірні ціни дозволяють розробляти вартісні показники балансу. Виробник, як власник виготовлених ним машин і устаткування, одні й ті ж вироби може продавати одному споживачу за однією ціною, другому — за іншою. Крім того, виробник часто не повідомляє про ціни, посилаючись на те, що це буцімто є його комерційною таємницею;
3) скороченням більш як на три чверті задоволення потреби централізованих державних капітальних вкладень у даний час. Для пошуку необхідних капіталовкладень споживач продукції машинобудування повинен використовувати власні ресурси, джерелами яких, як відомо, стають амортизація та прибуток.