Так, у справі, розглянутій Вищим арбітражним судом України, по позову фірми "Булгартабак-Холдінг" до Державного патентного відомства України, ТОВ СП "Булпром-Україна", ТОВ "Інтер-Табак", ВАТ "Одеська тютюнова фабрика" позивач просив визнати використовувані їм знаки "TU-134" і "Родопі" загальновідомими на Україні до дати подачі відповідачем, ТОВ СП "Булпром-Україна", заявок на видачу посвідчень України на тотожні знаки для товарів і послуг, а також визнати такі посвідчення недійсними. При вирішенні суперечки судом були прийняті в увагу рекомендації з визнання знаків "загальновідомими", що містяться в Спільній резолюції у відношенні охорони "загальновідомих" знаків, схваленою Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності й Асамблеєю Паризького союзу у вересні 1999 року.
Суд прийняв як належні докази "загальновідомості" знаків позивача, фактичні дані: про використання позивачем знаків "TU-134" і "Родопі" у СРСР, а потім на Україні протягом 26 років; про визнання знаків "TU-134" і "Родопі" загальновідомими як знаки позивача в Республіці Болгарія; про реєстрація знаків "TU-134" і "Родопі" на ім'я позивача в 34 державах; результати соціологічних досліджень, проведених Центром соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАН України; публікації в спеціалізованих міжнародних виданнях, у яких знаки "TU-134" і "Родопі" згадувалися як знаки позивача; про реєстрацію знаків "TU-134" і "Родопі" в Інституті винахідництва і раціоналізації Болгарії до дати подачі заявок власником свідчень, що заперечуються.
Позовні вимоги в частині визнання цих знаків загальновідомими були задоволені, а свідчення України №№ 8875, 8876 на знаки для товарів і послуг "TU-134" і "Родопі", відповідно приналежні ТОВ СП "Булпром-Україна", визнані недійсними.
Скасовуючи дане рішення, судова колегія по перегляду рішень вказала, що рекомендації, викладені в Спільній резолюції що підлягають обов'язковому застосуванню при установленні факту загальновідомості знака, не можуть бути прийняті в увагу. Крім того, Судова колегія прийшла до висновку, що у відповідності зі статтею 6 bіs Паризької конвенції, загальновідомість знака повинна бути встановлена компетентним органом ще до розгляду суперечки.
У справі по позові фірми Kabushіkі Kaіsha Sega Enterprіses, Ltd. до ТОВ "Флеш" (третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Державний департамент інтелектуальної власності) про визнання посвідчення України № 7312 на знак для товарів і послуг "Sega" недійсним визначенням Арбітражного суду м. Києва була призначена судова експертиза. Перед експертом було поставлене у тому числі питання про те, чи є знак для товарів і послуг "Sega" загальновідомим, з огляду на міжнародну практику і звичаї по визнанню знаків загальновідомими?
На дане визначення Арбітражного суду м. Києва відповідачем була подана апеляційна скарга, у якій він просив її скасувати на підставі того, що, по-перше, для відповіді на таке питання не потрібно спеціальних дознань, а по-друге, у відповідності зі статтею 6 bіs Паризької конвенції він відноситься винятково до компетенції "спеціального органа" або суду, але не експерта. Постановою Арбітражного суду м. Києва визначення суду про призначення експертизи було скасовано. У постанові вказувалося, що постановка перед експертом питань правового характеру є неприпустимою, тому що їхній дозвіл відноситься до виняткової компетенції суду. Розглянувши справу по суті, суд прийшов до висновку про загальновідомість знака "Sega" і визнав посвідчення України № 7312 на знак для товарів і послуг "Sega", видане на ім'я відповідача, недійсним.
У Господарському суді м. Києва була розглянута справа про визнання знака позивача загальновідомим і визнанні свідчення України на знак для товарів і послуг відповідача недійсним. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що знак відповідача є подібним до ступеня змішання з загальновідомим знаком позивача.
Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що законодавством України не визначено, у компетенцію якого саме органа входить визнання факту загальновідомості знака, і оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлена компетенція саме господарського суду розглядати питання про визнання знака загальновідомим, виробництво в справі в частині визнання знака загальновідомим підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Подібне рішення відбиває зовсім інший підхід до розгляду справ цієї категорії.
Приведені приклади судової практики свідчать про те, що питання про внесення змін і доповнень у законодавство України, що стосується охорони "загальновідомих" знаків, є надзвичайно актуальним. Однак прийняття Закону України "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з питань інтелектуальної власності", у якому дається визначення "добре відомого знака", а також визначені органи, до компетенції яких буде відноситися визнання знака добре відомим (Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності і суд), не вирішить, повною мірою всіх існуючих проблем.
Зокрема, необхідно розробити і затвердити Правила визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні. У Правилах повинні бути встановлені порядок і вимоги для визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні, а також не вичерпний перелік даних, що можуть прийматися в увагу при визнанні знака для товарів і послуг добре відомим. У Російській Федерації перелік таких даних встановлений у Правилах визнання товарного знаку загальновідомим у РФ, затверджених наказом Російського агентства по патентах і товарних знаках № 38 від 17 березня 2000 року.
Положення цих Правил, фактичні дані, що підтверджують загальновідомість товарного знаку.
Крім цих даних, Українська асоціація власників товарних знаків у проекті Методичних рекомендацій з визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні запропонувала брати до уваги і дані про використання знака в державах, у яких розповсюджена мова, використовувана на Україні, а також дані про кількість реєстрацій знака в інших державах і будь-якій іншій інформації, що свідчить про популярність знака серед визначеного кола споживачів.
Таким чином, базуючись на наведеній в курсовій роботі зрезюмуємо основні її положення стосовно України.
Прагнення України до євроінтеграції і вступу у СОТ приводить до зміни правил гри на українському ринку інтелектуальної власності. Сфера, якій в Україні до недавніх пір не приділялося достатньої уваги, останнім часом стала предметом оживлених обговорень на різних рівнях. Одним із плодів таких дискусій став підписаний Президентом Леонідом Кучмою Закон "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про правову охорону інтелектуальної власності" (№ 850-15 від 22 травня 2003 року). Його норми вносять виправлення в дев'ять вітчизняних законодавчих актів і приводять українське законодавство у відповідність з вимогами Міжнародної угоди про торгові аспекти інтелектуальної власності (TRІPS) - одне з вимог до будь-якої країни, що прагне одержати членство у СОТ.
Насамперед, новий закон підсилює відповідальність за порушення авторських і суміжних прав, порушення прав на об'єкти промислової власності і за незаконне використання товарного знаку. TRІPS ставить за обов'язок країнам-членам СОТ забезпечити "ефективні заходи проти будь-яких дій, що порушують права інтелектуальної власності". В угоді вказуються три основні галузі, у яких ця мета повинна бути досягнута: цивільне, адміністративне і карне право. У той же час, за словами розроблювачів документа, такі міри дозволять знизити кількість зловживань у цій сфері. Зокрема, змінами в Кримінально-процесуальний кодекс підвищений розмір штрафів за відповідні порушення і встановлений новий вид покарання - позбавлення волі.
Відтепер порушення прав на інтелектуальну власність буде каратися штрафом від 200 до 2000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян чи позбавленням волі терміном від 6 місяців до 5 років. Цікаво, що за такі порушення, зроблені посадовою особою з використанням службового становища, передбачений штраф від 500 до 1000 н.м.д.г. чи позбавлення волі терміном до 2 років з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю терміном до 3 років.
Крім того, внесені зміни в Цивільний процесуальний і Господарський процесуальний кодекси. Нововведення надають право суб'єкту, чиї права порушені чи існує така погроза, звернутися в суд із заявою про вживання заходів припинення до подачі позову. До таких мір віднесений огляд приміщень, де відбуваються дії, пов'язані з порушенням, і арешт майна порушника. Рішення суду можна оскаржити в апеляційному суді. Але скасування запобіжних заходів відбувається тільки після задоволення апеляції, а не з моменту її подачі в суд. Експерти побоюються, що така норма часом може стати просто знаряддям тиску.
Такі норми діють у Франції, Британії, інших розвитих країнах. Однак потрібно запобігти можливі зловживання. Наприклад, запобіжним заходом може стати арешт товару на границі, у зв'язку з чим експортер понесе істотні збитки. Тому потрібна серйозна робота над підзаконними актами. Хоча, відзначимо, що за невиконання постанови про вживання заходів припинення, якщо ці дії не підлягають кримінальної відповідальності, передбачений штраф у розмірі одного н.м.д.г.