Крім цього розрізняють поняття – “виробничі резерви” направлені на поліпшення використання ресурсів підприємства; резерви “як запаси виробництва” – наявність яких необхідна для безперервного розвитку кожного підприємства.
Виявлення і використання резервів виробництва залежить від процесу планування на підприємстві, розробки перспективних і поточних планів, в яких передбачені взаємозв’язані завдання по всіх факторах інтенсифікації виробництва.
Для практичного використання внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності розвитку галузі та їх оцінки виділяють такі групи резервів: резерви використання матеріальних ресурсів (сировинних, паливно-енергетичних, допоміжних матеріалів), резерви використання основних виробничих фондів, резерви використання живої праці (трудових ресурсів), резерви використання капітальних вкладень та фінансових ресурсів, резерви підвищення якості продукції. .[13 c.492]
Загальним методологічним принципом виміру наявних резервів у конкретній галузі є порівняння фактичного рівня використання ресурсів (скупних витрат) з науково обґрунтованими нормами та нормативами, статистичними даними за декілька років, або досягнутим рівнем використання ресурсів та їх витрат на підприємствах галузі після впровадження новітніх досягнень науки, техніки, технології, організації виробництва. Найбільш об'єктивною кількісною оцінкою по кожному виду рівнів є порівняльний аналіз потенційних та фактично досягнутих показників використання окремих видів ресурсів, причому базовим показником ефективності використання виробничого ресурсу може бути як нормативний (оптимальний) рівень, так і максимальний рівень використання ресурсів на вітчизняних і зарубіжних підприємствах відповідної галузі.
Узагальнюючими показниками рівня використання ресурсного потенціалу підприємства виступають показники виробництва продукції на одиницю витрат ресурсів - матеріало-, капітало- та фондовіддача, продуктивність праці, та економічний ефект від поліпшення якості продукції. В економічній літературі до факторів, що впливають на рівень віддачі ресурсів та продуктивність їх використання, відносять сукупність засобів, за допомогою яких мобілізуються і використовуються всі види резервів виробництва. Раціональне використання ресурсів відбувається на основі екстенсивного та інтенсивного характеру виробництва, фактори зростання ефективності умовно поділяються на організаційно-технічні (зростання технічного рівня виробництва - підвищення матеріало- та фондовіддачі, продуктивності праці) та організаційно-економічні (вдосконалення управління, організації праці, структурних змін обсягів та асортименту виробництва).[10 ст.283]
Сутність ресурсозбереження по-перше, полягає в економії суспільно необхідної праці і проявляється у зменшенні витрат виробництва, зростанні норми прибутку, покращанні навколишнього середовища та умов життя; по-друге, цей процес визначається конкретними формами прояву: матеріалозбереження, енергозбереження та ін.; по-третє, ресурсозбереження слід розглядати як процес, який постійно повторюється і досягається на основі впровадження інновацій поряд з ефективнішим використанням традиційних чинників виробництва. Його результатом є вивільненням й економія ресурсів, зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, досягнення позитивних економічних ефектів.
Ресурсозбереження є складовою підвищення ефективності виробництва, вирішення якої забезпечується відповідним економічним механізмом. Елементами даного механізму є: запровадження внутрішньогосподарських ринкових відносин, економічного стимулювання виробництва та праці, обґрунтування фінансового забезпечення інвестиційних процесів, регулювання міжгалузевих відносин, забезпечення інноваційного розвитку виробництва. Досягнення мети ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності виробництва здійснюється через використання відповідних методів: організаційних, економічних, техніко-технологічних, адміністративних. Критерієм ресурсозбереження є максимальний рівень окупності ресурсів (матеріальних, земельних, трудових). [8 ; 53-60]
1.3 Вирішення проблеми ресурсозбереження на підприємстві.
Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.[15с.152]
Необхідність переходу до якісно нового рівня ресурсоспоживання є об’єктивною і незаперечною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва. Вихід на раціональне використання ресурсів виробництва можливий лише за умови здійснення ефективних заходів з ресурсозбереження шляхом використання як ринкових важелів, так і державного регулювання економіки.
Для досягнення поставленої мети необхідно створити економічний механізм ресурсозбереження, який би ґрунтувався на використанні ринкових важелів та на засадах єдиної державної політики з цього питання. В основу управління раціональним використанням ресурсів має бути покладено такі умови, за яких економне ресурсоспоживання було б вигідним для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, а пошук і реалізація резервів ресурсозбереження всебічно стимулювалися. [9 cт.10]
Створення ефективного економічного механізму ресурсозбереження на підприємстві є важливим завданням, оскільки він має забезпечити високу ефективність ресурсоспоживання як на етапі формування ринкових відносин, так і при повноцінному функціонуванні інститутів ринку. Для підприємства може бути три стратегічних варіанти вирішення проблеми ресурсозбереження
1) перекладання витрат, що збільшилися, на споживачів;
2) зменшення ресурсних затрат на одиницю продукції (активне ресурсозбереження);
3) заміна ресурсів виробництва.
Можлива й певна комбінація рішень.
Перший варіант є, можливо, найпростіший. Підприємство пропонує споживачам своєї продукції платити більше – припустимо, пропорційно збільшенню витрат на придбання ресурсів. Виникає ризик, пов'язаний з тим, що попит споживача за новими цінами може набути неприйнятних для підприємства показників. Рівень ризику зменшується за умови ринкового домінування підприємства, тобто коли підприємство є чистою монополією або дуже сильним олігополістом. В інших випадках таке вирішення проблеми ресурсних обмежень може мати критичні наслідки для підприємства. В цілому це є варіант «пасивного» сприйняття підприємством зовнішнього впливу на собівартість продукції.
Для здійснення другого варіанту економічної стратегії, підприємству, перш за все потрібно запровадити інновації, розробити новітні ресурсозбережні технології виробництва та придбати сучасне обладнання. У даному випадку важливими факторами можуть бути й мінімізація відходів та можливість рециклювання продукції. Цей варіант є варіантом активного пошуку шляхів конкурентного забезпечення рівня собівартості продукції.
Українська економіка має значні резерви для реалізації заходів ресурсозбереження. Українські підприємства мають значні можливості для зменшення ресурсних витрат та мінімізації відходів. Так, за деякими даними, потенціал енергозбереження України оцінюється на рівні 42-48%. Важливо зазначити, що витрати на видобуток, або на купівлю органічного палива в 2-2,5 рази вище, ніж витрати на забезпечення економії 1 тонни умовного палива за рахунок енергозбереження.
Проблему економічної обмеженості ресурсів по відношенню до підприємств доцільно розглядати в двох напрямках, аспектах.
Перший – це обмеженість енергетичних ресурсів, таких, насамперед, як нафта, природний газ, вугілля. Цей напрямок виступає важливим не тільки для сировинних підприємств, проблема поширюється практично на всі підприємства (через зміну вартості енергоносіїв, їх питомої ваги в собівартості продукції). Тому визначаємо цей напрямок як глобальний, від нього в першу чергу залежать можливості сталого еколого-економічного розвитку.
Другий напрямок – це обмеженість тих природних ресурсів, що мають певне значення для окремих підприємств, але не носять глобального характеру. Можна, наприклад, бачити, що на ринку виявляється обмеженість у пропозиції такого ресурсу як деревина, зростають ціни на цей ресурс, але це більше проблема окремих підприємств, окремо взятого сектору (секторів) економіки, ніж проблема всієї господарської системи.[9 ст. 13-15]