Аналіз й оптимізація витрат підприємства на виробництво продукції (стр. 1 из 16)

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВИТРАТ

1.1. Сутність і класифікація витрат

Витрати виникають у процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Зазвичай вони є різноспрямованими, поділяються на інвестиційні та поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) - виготовленням продукції (наданням послуг) [11, c. 460].

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, виробничих працівників, інструменти та ін), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу тощо).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності важливим є грошове вимірювання витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Будь-які витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (Imput - Output). Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції [33, c. 231].

Собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує ресурси, які використовуються, тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів та тарифами на послуги. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмеження для виробництва (ніхто не буде випускати продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).

Важливе значення має склад включення в собівартість витрат, які відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Принцип розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів).

До собівартості продукції включають:

витрати на підготовку і освоєння виробництва;

витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, зв’язані з використанням природної сировини;

витрати некапитального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, зв’язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточного, середнього і капітального ремонт);

витрати по забезпеченню нормальних умов праці і охорони та техніки безпеки;

витрати, зв’язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, зв’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

витрати, передбачені законодавством про працю (оплату відпусток, компенсації і т.д.);

відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду зайнятості від витрат на оплату праці працівників;

відрахування по страхуванню майна підприємства;

витрати на оплату відсотків по короткостроковим позикам банків, оплата послуг банків;

витрати по гарантійному обслуговуванню;

витрати, пов’язані із збутом продукції (упаковка, зберігання, транспортування);

витрати на відновлення основних виробничих фондів ( амортизація на повне відновлення);

знос (амортизація) по нематеріальних активах;

витрати від браку;

втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідних для виробництва товарів, а також від технології їх використання. Ціна, по якій отримуються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається попитом, що складається, і пропозицією на ресурси.

У відповідності з цим в собівартість продукції включають витрати за певними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства (рис.1.1).

За рахунок прибутку відшкодовуються витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва, а також порушення договорів з іншими підприємствами.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В поодиноких виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Рис.1.1. Напрямки діяльності підприємства, витрати на здійснення яких включаються в собівартість продукції

Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:

, (1.1)

де Спр - граничні витрати, грн;

ΔС₀ - приріст загальних витрат, грн;

ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру, т.

Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва.

При плануванні, обліку та аналізі використовується класифікація витрат за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і класифікуються як первинні (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.) [47, c.233].

Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групуються по економічному призначенню при калькулюванню та організації внутрішнього виробничого економічного управління (загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут; втрат браку продукції).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при суттєвої зміни виробничої та організаційної структури підприємства. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати. Виділяють також умовно-постійні витрати, які де-кілька змінюються внаслідок збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційний. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників).

Непропорційні витрати не мають пряму пропорційну залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегрессірующіе.
Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли зростання обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядної-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегрессірующіх витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегрессірующімі зазвичай є витрати на експлуатацію машин і обладнання, різноманітний інструмент.
В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Важливе практичне значення має поділ витрат на прямі та непрямі по способу їх обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути перелічені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляються один різновид продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, що застосовуються на підприємстві, методів нормування та обліку. Підвищення частини прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

1.2. Методика визначення постійних та змінних витрат

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї мети використовуються різні методи:

мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);

графічний;

статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізі;