Предмет политэкономии (стр. 7 из 9)

Економічні закони виражають внутрішні, суттєві, постійні причинно-наслідкові (детерміновані) зв’язки між економічними явищами і процесами. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Одночасно економічні закони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

Класифікуючи економічні закони, виокремлюють такі типи:

• загальні, тобто закони, властиві всім економічним системам (закон підвищення суспільної продуктивності праці, закон економії часу та ін.);
• специфічні — це ті закони, що функціонують у межах однієї економічної системи (основний економічний закон);
• стадіальні, що діють лише на одній зі стадій розвитку економічної системи, наприклад закон породження монополій концентрацією (централізацією) виробництва.

Механізм дії економічних законів зумовлений їх об’єктивним характером. Механізм використання включає насамперед пізнання законів людьми та врахування їх вимог при розробці економічної політики.

Оскільки економічні закони виражають взаємодії економічних відносин і продуктивних сил, тож предмету політичної економії можна дати розширене трактування, як науці про економічну структуру суспільства.

Політична економія як наука має фундаментальний характер. Проте вона обмежена щодо свого предмета. Іншими проблемами економічного порядку займаються такі напрями в економічній науці, як мікро- і макроекономіка.

Мікроекономіка розглядає економічну систему на мікрорівні, досліджує діяльність окремих економічних суб’єктів, характеризує їх поведінку і пояснює, ким, як і чому економічні рішення приймаються на цьому рівні, наприклад, що, скільки і коли купити або продати і т. п.

Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле, у системі, комплексі всіх її проблем на рівні народного господарства. Макроекономіка вивчає великомасштабні економічні процеси (походження і природу прибутків населення, багатства нації в цілому, продуктивність суспільної праці і чинники, що її визначають, динаміку процента, безробіття та його природу і т. ін.) і шукає шляхи розв’язання загальноекономіч-них проблем (як створити нові робочі місця, як захистити економіку від інфляції, як підвищити загальний рівень життя населення країни, як забезпечити макроекономічне зростання тощо).

Мікро- і макроекономіка як складові економічної теорії перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв’язку. Одночасно поділ економічної науки на мікро- і макроекономіку певною мірою є умовним. Це тим більше природно, якщо зважати на те, що обидві ці значні частини економічної теорії досліджують свої проблеми на основі пізнання законів і категорій, які є предметом політичної економії.

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

- усезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;
- особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;
- специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного. У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто суспільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.
З іншого боку, економічні відносини людей нерозривно пов’язані з політичними, соціальними та іншими відносинами і соціальними інститутами. Наука досліджує вплив цих відносин на економічні процеси.
Виходячи зі сказаного, можна сформулювати предмет науки політекономії так: політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

6. Методи і функції політичної економії

Політична економія, як і будь-яка інша наука, має справу з фактами реальної дійсності. Вони служать тим первинним матеріалом, що підлягає науковому дослідженню. Вони також є об’єктивним критерієм, що підтверджує або спростовує результати наукових висновків.

Проте дані самі по собі нічого не пояснюють. Завдання наукового дослідження полягає не в тому, щоб реєструвати і колекціонувати цифри, події, а в тому, щоб за видимістю явищ розкрити їх сутність, зрозуміти внутрішній зв’язок між ними, пізнати закони їх виникнення і розвитку. Лише на цій основі можуть бути зроблені правильні практичні висновки, і людина матиме можливість не тільки спостерігати життя, але й перетворювати його у своїх інтересах. У сфері суспільного життя, як і в природі, сутність і явище не збігаються. Щоб політична економія повною мірою могла виконувати свої завдання як наукова дисципліна, вона має застосовувати ті методи досліджень, які дають їй можливість розкривати сутність економічних явищ і процесів, поглиблювати розуміння закономірностей розвитку економіки та їх особливостей на певних етапах, історичних періодах. Головною метою політекономічних узагальнень є розкриття основних напрямів розвитку економічної системи на передбачувану перспективу.
Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.
Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.
Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:
1) перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;
2) має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

3) розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв’язання суперечностей та повне утвердження нового.
Джерело розвитку економіки, всіх її складових діалектика вбачає в єдності і боротьбі протилежностей.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв’язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх.

Західними економістами активно використовується емпіричний метод пізнання. За цим методом усі науки — емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.
При дослідженні розвитку виробничих відносин застосовується формаційний метод пізнання. Він дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

Кожен дослідник використовує той метод пізнання, якому він довіряє. Практика показує, що кожен загальний метод дає досліднику можливість досягти позитивних результатів. Проте жоден з них не захищає дослідника від недоліків, а то й глибоких помилок.

Наука розробила і застосовує спеціальні (конкретні) методи пізнання. До них належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні методи і т. д. Математика потрібна при збиранні та систематизації фактів, для обробки кількісних величин, складання моделей, графіків, числових і алгебраїчних прикладів тощо. Усі вони не протистоять тому чи іншому загальному методу пізнання, а є їх конкретизацією стосовно того чи іншого методу пізнання. Ці способи і прийоми пізнання використовуються як у природничих, так і в суспільних науках.
У політичній економії велике значення має такий метод поглибленого пізнання дійсності, як метод наукової абстракції. Абстрагування означає очищення наших уявлень про процеси від випадкового, минулого, одиничного і виокремлення в них сталого, стійкого і типового. Саме завдяки методу абстракції вдається виявити сутність явищ, від сутності одного рівня переходити до сутності вищого рівня, описувати закони і категорії науки, що виражають ці сутності. При застосуванні цього методу пізнання повинна братися до уваги вся сукупність явищ, що стосується даної галузі, а не окремі факти.
У результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна). Подальше поглиблення пізнання дозволяє формулювати економічні закони, які характеризують найбільш стійкі залежності і взаємозв’язки в економічних процесах.