– фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об’єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);
– функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;
– держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);
– держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).
Зростаюче недофінансування сектора економічної інфраструктури державою, з одного боку, та все більш низька ефективність функціонування державних підприємств у даному секторі – з іншого, обумовили пошук урядами багатьох країн світу виходу із становища, що склалося.
Приблизно в один і той же час (70-і роки) багато з них прийшли приблизно до однакового висновку про необхідність залучення до сектора економічної інфраструктури приватного капіталу, конкретні способи та умови якого досить різноманітні:
– приватизація об’єктів економічної інфраструктури;
– контракти на управління цими об’єктами приватними структурами;
– лізинг об’єктів;
– створення спільних підприємств за участю державних та приватних структур в секторі економічної інфраструктури;
– державні концесії і т.д.
Найбільш радикальним способом із перерахованих вище є приватизація, однак вона пов’язана з високими ризиками як для держави, так і приватних структур, може породжувати великі витрати для суспільства, створювати політичну спрямованість економічних перетворень.
Найменш «революційною» формою залучення приватних структур є контракти на управління об’єктами економічної інфраструктури, але при цьому фінансування створення самих об’єктів, як і раніше, здійснюється з державного бюджету, що не викликає радикального оздобровлення державних фінансів. Проміжне положення замають такі форми, як лізинг, спільні підприємства та державні концесії.
Державні концесії буквально передбачають передачу (уступку) державою своїх прав приватній структурі на здійснення тих чи інших господарських операцій на обумовлений термін.
У секторі економічної інфраструктури передаватися (уступатися) можуть:
– уже створені за рахунок держави об’єкти для їх експлуатації (використання) приватними інфраструктурами (операційна концесія);
– права на створення таких об’єктів та їх подальшу експлуатацію (інвестиційна концесія).
У реальному житті найчастіше мають місце змішані форми концесії. Наприклад, держава передає приватній структурі автомобільну дорогу, але з вимогою її реконструкції та розширення. Чи мова може йти про передачу одного об’єкта (наприклад, автомобільної дороги) з умовою, що приватна компанія побудує протягом року ще один об’єкт (дорогу).
Зрозуміло, що будь-яка інвестиційна концесія має для приватної компанії значення тільки в тому випадку, якщо створений об’єкт буде нею експлуатуватися (тобто, ця концесія є одночасно операційною). Класична форма державної концесії в секторі економічної інфраструктури – концесія на основі так званого контракту ВОТ (Build, Operate, Transfer). Як видно із назви контракту, приватна структура, що виступає концесіонером, здійснює будівництво об’єкта (Build), його експлуатацію (Operate) та передачу державі після закінчення терміну концесії (Transfer). Інколи під абревіатурою ВОТ розуміється будівництво об’єкта, володіння ним протягом певного (концесійного) періоду (Own) і подальша передача його державі.
Зустрічається також абревіатура ВООТ (Build, Own, Operate, Transfer). За контрактом ВООТ після завершення будівництва об’єкта здійснюється одночасно і володіння ним, і його експлуатація протягом концесійного періоду. Усі ці назви контрактів (ВОТ, ВООТ) нерідко називають «формулою Озала», бо вони виникли в Турції на початку 80-х років та були розроблені урядом, який очолював Тургат Озал.
Сьогодні існує багато інших формул та абревіатур, за якими стоять інші контрактні умови та відношення між державою і приватними структурами в галузі економічної інфраструктури (а також інших галузей економіки). Деякі з них наведені у таблиці 2.1.
Держава впливає на інвестиційну діяльність як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано – через свої інститути (органи виконавчої влади, Національний банк, Фонд державного майна, Інноваційний фонд, інші позабюджетні фонди, антимонопольний комітет, органи держарбітражу).
Таблиця 2.1
Назви та умови деяких контрактів
FBOOT (Finance, Build, Own, Operate, Transfer) Фінансування, будівництво, володіння, експлуатація, передача
BOO (Build, Own, Operate) Будівництво, володіння, експлуатація
BOL (Build, Operate, Lease) Будівництво, експлуатація, лізинг
DBOM (Design, Build, Operate, Maintain) Проектування, будівництво, експлуатація, ремонт
DBOT (Design, Build, Operate, Deliver) Проектування, будівництво, експлуатація, передача
BOD (Build, Operate, Deliver) Будівництво, експлуатація, передача
BOOST (Build, Own, Operate, Subsidies, Transfer) Будівництво, володіння, експлуатація, субсидування, передача
BRT (Build, Rent, Transfer) Будівництво, оренда, передача
BTO (Build, Transfer, Operate) Будівництво, передача, експлуатація
BLT (Build, Lease, Transfer) Будівництво, лізинг, передача
ROT (Rehabilitate, Operate, Transfer) Відновлення, експлуатація, передача
ROO (Rehabilitate, Own, Operate) Відновлення, володіння, експлуатація
AOT (Add, Operate, Transfer) Технічна реконструкція або розширення об’єкта, експлуатація, передача
LAO (Lease,. Add, Operate) Лізинг, технічна реконструкція чи розширення об’єкта, експлуатація
2.4. Державне регулювання інвестиційного процесу
Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності) використовуються різні концепції державного регулювання.
Відомо, що в розвинених країнах існує добре відпрацьована законодавча система захисту інтересів приватних інвесторів, що, в свою чергу, стимулює трансформацію інформації про окремі компанії у вартість їх акцій, і це призводить до того, що ціни на них змінюються вільно.
У країнах із перехідною економікою ситуація дещо інша. Саме проблема недостатнього ступеня законодавчого захисту приватних інвесторів може служити ще одним поясненням взаємопов’язаного руху котировок на фондовому ринку. Цей висновок збільшує достовірність того, що неефективна політична та законодавча системи можуть зробити збір та аналіз інформації про конкретні компанії відносно незначним для прийняття рішення про інвестування в їх акції.
Створення фондових ринків у країнах із перехідною економікою не гарантує більш ефективного розподілу капіталу між фірмами. Отже, фондовий ринок може забезпечити необхідний рух капіталу до конкретних ефективних фірм, але лише в тих країнах, уряд яких незначною мірою корумпований, а законодавчі системи надійно захищають права власності приватних акціонерів.
Практика надання економічно необґрунтованих податкових пільг (найбільш яскраво проявляється в кількості створених вільних економічних зон, пріоритетних галузях та конкретних підприємствах) не сприяє ефективності інвестицій.
Недостатність коштів призводить до ручного управління державними фінансами, не дозволяє планувати і підтримувати навіть середньострокові пріоритети бюджетної та економічної політики.
Із розвитком ринкової економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватися, що дозволить більше уваги зосередити на методах опосередкованого впливу, які держава реалізує через свої інститути як учасник інвестиційного процесу.
Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:
– державне кредитування;
– державні позики;
– роздержавлення та приватизація;
– податкове регулювання;
– амортизаційна політика;
– державний лізинг;
– ліцензування і квотування;
– антимонопольні заходи;
– стандартизація.
Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом, який здійснюється за допомогою:
– високих митних зборів на товари, що імпортуються;
– податки на іноземні інвестиції;
– обмеження або заборону ввозу окремих товарів;
– заохочення розвитку національного товаровиробника;
– субсидіювання національного інвестора.
Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через:
– податкові пільги чи канікули;
– пільгові кредити;
– державні субсидії;
– заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів, вільних (офшорних) зон.
Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку цінних паперів (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Державне регулювання ринку цінних паперів
Мета Методи Результат
Сприяння розвитку привабливого інвестиційного середовища - сприятливе та стале законодавство- державний моніторинг- розкриття інформації- розвинена інфраструктура- захист інвесторів Залучення внутрішніх та іноземних інвестицій
Обмеження інфляції - розвиток ринку державних цінних паперів- емісія цінних паперів органами місцевого самоврядування- продаж державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств - покриття дефіциту бюджету- збереження накопичень громадян- стабілізація курсу національної валюти- реалізація регіональних соціальних програм
Реструктуризація - приватизація- використання механізму банкрутства- конкуренція- ефективний менеджмент - пожвавлення підприємницької діяльності- збільшення кількості робочих місць- збільшення доходів бюджету
Інтеграція в міжнародні фінансові ринки - впровадження міжнародних стандартів діяльності професійних учасників ринку в Україні- обіг іноземних фінансових інструментів в Україні та українських за межами України- міжнародне співробітництво - доступ на міжнародні ринки капіталів- зміцнення міжнародного авторитету- зближення національних законодавств- раціоналізація ринку